Одинцова быстро повернулась к нему.
- Разве вы уезжаете? Отчего же вам теперь не остаться? Останьтесь... с вами говорить весело... точно по краю пропасти ходишь. Сперва робеешь, а потом откуда смелость возьмется. Останьтесь за предложение, Анна Сергеевна, и за лестное мнение о моих разговорных талантах. Но я нахожу, что я уж и так слишком долго вращался в чуждой для меня сфере. Летучие рыбы некоторое время могут подержаться на воздухе, но вскоре должны шлепнуться в воду; позвольте же и мне плюхнуть в мою стихию. Одинцова посмотрела на Базарова. Горькая усмешка подергивала его бледное лицо. "Этот меня любил!" - подумала она - и жалко ей стало его, и с участием протянула она ему руку. Но и он ее понял.
- Нет! - сказал он и отступил на шаг назад. - Человек я бедный, но милостыни еще до сих пор не принимал. Прощайте-с и будьте здоровы.
- Я убеждена, что мы не в последний раз видимся, - произнесла Анна Сергеевна с невольным движением.
- Чего на свете не бывает! - ответил Базаров, поклонился и вышел.
№3 Почему трижды повторенное, хотя и с разной интонацией, слово "останьтесь" в первом абзаце фрагмента не обмануло влюблённого Евгения?
У безсмертному романі О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» одну з найважливіших сюжетних ліній становлять взаємини двох головних героїв — Євгена та Тетяни. Це абсолютно різні люди, які знайшли один в одному щось рідне. Вони покохали одне одного, але для кожного ця закоханість безнадійна. Що ж завадило їхньому щастю та чому їхня історія раптом перетворилася на глибоку драму? Перш за все хотілося б зауважити, що герої цього роману на диво живі, багатогранні люди, що дозволяє читачеві відчувати їх, вірити їм, замислюватися про мотиви їхніх вчинків.Євгена автор малює як людину по-своєму цікаву, в міру освічену, але вже втомлену від життя й розваг, пересичену ними. Тетяна Ларіна ж — проста провінційна дівчина, яка не має освіти, але не уявляє свого життя без книг. Вона задумлива, мрійлива й завжди трохи сумна, дивиться на світ крізь образи романів. Здавалося б, що може зв’язати цих двох героїв? Розвиток конфлікту, про який ми говоримо, починається, коли Онєгін знайомиться з сестрами Ларіними. Тетяна закохується в Євгена — вона бачить у ньому ідеал, складений з сентиментальних романів. Дівчина відчуває споріднену душу — таку ж не схожу на інших людей, як і вона сама. Тетяна любить його палко та віддано. Вона відсилає йому наївний і простий лист, але Євген не приймає її почуттів. Він не готовий до подібних відносин, тож читає їй мораль та йде. Так автор розводить їх, щоб через кілька років знову зіштовхнути обличчям до обличчя.
Коли доля знову зводить цих героїв, проходить багато часу. Тетяна встигає подорослішати, перетворитися з простої милої дівчини на холодну й неприступну світську даму. Проте Євген залишається тим самим. Коли він зустрічається з Тетяною, його вражає та підкорює її нинішня холоднокровність. Він нарешті може оцінити всю глибину її душі, полюбити її. Але надто пізно. Тетяна тепер заміжня, в її житті немає місця для Євгена. І хоча вона зізнається, що, як і раніше, кохає його, але не вважає за можливе жертвувати щастям чоловіка заради особистої вигоди. Ось у цьому, мабуть, і полягає основна трагедія твору.
Герої кохали одне одного, але були надто різними, не зуміли вчасно відповісти на почуття. Вони могли б бути разом, якщо б не їхні власні помилки. Раніше їхнє щастя було неможливо, тому що Євген не вмів кохати, душа його була холодна та порожня. Потім воно стало неможливо, тому що він навчився кохати й розібрався в собі занадто пізно, коли час і життя вже остаточно розвели їх по різних часах.Отже, на підставі історії Євгена та Тетяни можна зробити висновок, що щастя дуже крихке, щоб витримати подібні випробування. Любов зовсім не є його гарантією і може навіть щось погубити в людині. А ще можна замислитися про те, що кожному в цьому житті важливо зрозуміти себе, розібратися в собі, щоб не упустити те, що по-справжньому важливо.
Гера́кл (др.-греч. Ἡρακλῆς, буквально «слава Гере») — персонаж греческой мифологии, сын Зевса и Алкмены (жены Амфитриона). Он появился на свет в Фивах, с самого рождения демонстрировал необыкновенную физическую силу и храбрость, но при этом из-за враждебности Геры должен был подчиняться своему родственнику Еврисфею. В юности Геракл обеспечил родному городу победу над Эргином. В припадке безумия он убил собственных сыновей, а потому был вынужден пойти на службу к Еврисфею. По приказу последнего Геракл совершил двенадцать подвигов: победил немейского льва и лернейскую гидру, поймал керинейскую лань и эриманфского вепря, убил стимфалийских птиц, очистил авгиевы конюшни, укротил критского быка, завладел конями Диомеда, поясом Ипполиты, коровами Гериона, привёл к Еврисфею Цербера из загробного мира и принёс яблоки Гесперид. Эти подвиги, ставшие наиболее известной частью биографии Геракла, происходили по всему известному грекам миру и даже за его пределами. Совершая их, сын Зевса превзошёл всех остальных героев силой и отвагой и фактически приравнял себя к богам. Помимо подвигов, Геракл совершил множество других славных дел: принял участие в походе аргонавтов, разрушил Трою, освободил Прометея, вывел из царства мёртвых Алкесту, воздвиг «Геркулесовы столпы» на западном краю света, принял участие в битве с гигантами. Из-за убийства Ифита ему пришлось провести несколько лет в рабстве у царицы Лидии Омфалы. Вернувшись в Греции, Геракл поселился в Этолии, на родине своей второй жены Деяниры, но после очередного случайного убийства ушёл в изгнание в Трахин. Из-за коварства кентавра Несса и легковерия супруги он живым взошёл на погребальный костёр, потом был вознесён на Олимп и причислен к богам. Правда, его смертная тень при этом была обречена скитаться в царстве мёртвых