В основу повести легла история, рассказанная Пушкину Нащокиным, о бедном белорусском дворянине Островском. Он затеял тяжбу с богатым соседом, и хотя правда была на стороне Островского, его имение досталось богатому соседу, подкупившему судей. И помещик Островский становится разбойником и грабит богачей. Островский стал прототипом Владимира Дубровского. В восьмилетнем возрасте он был привезен в Петербург. Воспитывался в Кадетском корпусе и был выпущен корнетом в гвардию. Он служил в одном из гвардейских пехотных полков. Отец не щадил денег на его содержание. Владимир был расточителен, играл в карты, «позволял себе роскошные прихоти», «входил в долги» и мечтал о богатой невесте. С отцом Владимир общался мало. Но ссора его отца, Андрея Гавриловича, с помещиком Троекуровым изменила его жизнь. Узнав о болезни отца, Владимир упрекал себя в преступном бездействии. Мысль потерять отца терзала его сердце. Он даже решил подать в отставку, если болезнь отца потребует его присутствия. Владимир нашел отца в тяжелом состоянии, узнал о его тяжбе с Троекуровым. Через несколько дней после приезда сына Андрей Гаврилович умер. И Владимир решил отомстить Троекурову. Пробравшись в дом помещика в образе француза-учителя, наш герой познакомился с Машей Троекуровой. Через некоторое время он в этой семье нашел любовь и уважение, и желание мстить исчезло. «Все любили молодого учителя. Кирилла Петрович — за его смелое проворство на охоте, Мария Кирилловна — за усердие и робкую внимательность, Саша — за снисходительность к его шалостям, домашние — за доброту и щедрость». Дубровский очень ранимый человек с пылким сердцем и доброй душой. Он с любовью и заботой относится к своему отцу, к родному дому, к домашним и слугам. Он нежно и преданно любит Машу. Даже прощает своего соперника, князя Верейского. Чувство любви и собственного достоинства спасает его от разрушительной силы ненависти и безумства мщения. Владимир был смелым, умным, находчивым, решительным, благородным. Чувство мести не взяло верх над его добротой, щедростью, благородством. Поджигая свой дом, Владимир велел двери оставить открытыми, чтобы люди, оставшиеся в доме, могли Даже став разбойником и занимаясь грабежами, он пользовался уважением простых людей и других помещиков. «Это странно, — говорит генерал вдове Анне Глобовой, — я слыхал, Дубровский нападает не на всякого, и в убийствах никто его не обвиняет... Он сам был гвардейским офицером, он не захочет обидеть товарища». «О, как должен я ненавидеть того — но чувствую, теперь в сердце моем нет места ненависти». Владимир Дубровский под влиянием некоторых обстоятельств и людей изменился: научился любить и прощать, уважать себя и других. Именно это и вызывает уважение в главном герое.
що в житті людини найцінніше? (за повістю ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі»)
у житті людини багато цінностей, але все-таки є найголовніші, без яких жодна особистість не може уявити своє буття. звичайно, вони визначаються самою людиною залежно від її моралі, виховання, мети існування на цій землі.
прочитавши повість відомого ійського письменника ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі», я замислилася, що ж таки є найціннішим у житті людини. для героя повісті, скруджа, найбільше значення мали гроші. але потім він зрозумів, що вони не приносять щастя.
незважаючи на величезне багатство, скрудж залишався самотнім. як виявилося, самотність не залишала героя усього життя. у дитинстві хлопчик був позбавлений батьківського тепла, піклування, родинного кола. він зрадив кохану, друзів. «один, як перст, на всьому білому світі», — такий сумний висновок прожитого життя.
чи була у скруджа можливість змінити своє життя? так, але він ніколи не замислювався над цим питанням. та коли побачив свій похорон, тоді й повернувся думкою до прожитих років. ця подія перевернула його душу. він зрозумів, що сам винен в усьому. скрудж вирішив змінитися, адже зробити це ніколи не пізно. і сталося це в різдвяну ніч.
уже вранці він наказав краще топити в конторі, підвищив бобу платню, дав грошей на лікування крихітки тіма, зробив подарунки усім кретчитам, роздавав гроші злидарям. та найголовніше, що зрозумів скрудж, це те, що сила людини не в грошах, а в сім'ї. для кожного родина — це опора й підтримка. як писав французький письменник xix століття а. монтерлан, «є вогнище має бути вогнищем, до якого ми завжди повертаємося».
і скрудж почав жити щастям інших людей, їм, ставши добрим, щедрим, милосердним. важко не погодитися зі словами німецького поета і філософа й. в. гете: «людина живе справжнім життям, якщо щаслива чужим щастям».
що в житті людини найцінніше? (за повістю ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі»)
у житті людини багато цінностей, але все-таки є найголовніші, без яких жодна особистість не може уявити своє буття. звичайно, вони визначаються самою людиною залежно від її моралі, виховання, мети існування на цій землі.
прочитавши повість відомого ійського письменника ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі», я замислилася, що ж таки є найціннішим у житті людини. для героя повісті, скруджа, найбільше значення мали гроші. але потім він зрозумів, що вони не приносять щастя.
незважаючи на величезне багатство, скрудж залишався самотнім. як виявилося, самотність не залишала героя усього життя. у дитинстві хлопчик був позбавлений батьківського тепла, піклування, родинного кола. він зрадив кохану, друзів. «один, як перст, на всьому білому світі», — такий сумний висновок прожитого життя.
чи була у скруджа можливість змінити своє життя? так, але він ніколи не замислювався над цим питанням. та коли побачив свій похорон, тоді й повернувся думкою до прожитих років. ця подія перевернула його душу. він зрозумів, що сам винен в усьому. скрудж вирішив змінитися, адже зробити це ніколи не пізно. і сталося це в різдвяну ніч.
уже вранці він наказав краще топити в конторі, підвищив бобу платню, дав грошей на лікування крихітки тіма, зробив подарунки усім кретчитам, роздавав гроші злидарям. та найголовніше, що зрозумів скрудж, це те, що сила людини не в грошах, а в сім'ї. для кожного родина — це опора й підтримка. як писав французький письменник xix століття а. монтерлан, «є вогнище має бути вогнищем, до якого ми завжди повертаємося».
і скрудж почав жити щастям інших людей, їм, ставши добрим, щедрим, милосердним. важко не погодитися зі словами німецького поета і філософа й. в. гете: «людина живе справжнім життям, якщо щаслива чужим щастям».
користувацький пошук