Очень Написать сочинение на тему: Какого человека можно назвать совестливым? (на примере "Капитанской Дочки.") Времени очень мало. Писать примеры ТОЛЬКО по этому произведению
Василий Иванович Теркин-один из ярчайших собирательных образов русского солдата в литературе ХХ века.Тёркин-рядовой солдат,из "первой роты,стрелкового полка.Фамилия Василия говорящая"Но едва ль уже мой Тёркин,жизнью тёртый человек".Родом он из села в Смоленской области:" край родной смоленский твой,в родном селе".
Василий-балагур и добряк "И глядит шутник великий,на людей со стороны",простой и обыкновенный:
"Впрочем, парень хоть куда.
Тёркин, добрый малый."
Открытая душа и щёдрое сердце делают его душой солдатской семьи:
"Тёркин сам уже хохочет,
Сердцем щедрым наделён."
А его игра на гармони ,в моменты отдыха,наполняет солдатские души спокойствие,ощущением семьи и дома:"Только взял боец трёхрядку,сразу видно – гармонист."
Внешность Тёркина типично русская,не красавец,но красив душой,не велик и не мал,зато удал-герой.
"Скажем откровенно:Красотою наделён
Не был он отменной,
Не высок, не то чтоб мал
,Но герой – героем."
Жизнелюб и оптимист,Тёркин шутками поднимает боевой дух товарищей:
Покидая пленный край.
Я одну политбеседу
Повторял:– Не унывай.
Поддерживает морально товарищей в трудную минуту:"Повторял Василий Тёркин:– Перетерпим. Перетрём".Никогда не отчаиваясь,Василий любил жизнь сейчас,такой,какая она есть:
Разрешите доложить
Коротко и просто:
Я большой охотник жить
Лет до девяноста.
Добрый и прямой,Тёркин человек чести:"На войне себя забудь,Помни честь, однако".Мастер на все руки,как и все сельские мужики,Василий не сидит на месте.Он находит себе занятие везде,обладая живым и непоседливым характером.Сослуживцы любуются его работой,он всем и заражает своей энергией:
Посмотреть – и то отрадно:
Завалящая пила
Так-то ладно, так-то складно
У него в руках
За внешностью шутника и рассказчика баек срывается мужественный,смелый боец,патриот,готовый отдать жизнь за Родину,за свой народ:".Бьётся насмерть парень бравый".Скромный парень,не бегает за славой и орденами,не гордится и не хвалится делами,а болеет за победу своего народа:
Мне не надо, братцы, ордена,
Мне слава не нужна,
А нужна, больна мне родина,
Родная сторона!
Сбив самолёт из винтовки,Тёркин получает орден,становясь героем:
И не каждый день сбивают
Из винтовки самолёт.
Кто он - свой среди своих
Не зенитчик и не лётчик,
А герой - не хуже их?
Любимец солдат и командиров "Но уже любимец взводный" ,Тёркин скрывает за улыбкой глубокое знание жизни,вытесняя шутками муки тяжёлой жизни "Был он долог до тоски",так видел много горя ,смертей ,людской тоски:
Я загнул такого крюку,
Я такую даль,
И видал такую муку,
И такую знал печаль!
Всех родных Василия забрала война,он одинок,его некому было проводить на войну:
Тёркин мой Василий.
Не случилось никого
Проводить в дорогу.
Василий -это воплощение человеческих ценностей,твёрдый в решениях,целеустремлённый в жизни,он проходит через смерть и горе с честью,веря в победу и вселяя надежду в своих товарищей:
Наприкінці XIX — початку XX століття театральне мистецтво України переживало піднесення, ставала більш важливою його роль у культурному та громадському житті. Цей розквіт українського театру пов'язаний, не в останню чергу, з драматургією І. Карпенка-Карого та його діяльністю як режисера й керівника трупи.
Українська драматургія того часу була під владою літературних штампів. Популярними були псевдокомічні п'єси "з народного життя" або історичні драми.
І. Карпенко-Карий зміг збагатити літературу видатними п'єсами, в яких відобразив сучасний стан народу, сучасні типи та характери.
Одним із таких творів стала п'єса "Сто тисяч". Драматурга боляче вражало переродження здорового національного селянського характеру під впливом глитайства, любові до грошей, жаги до накопичення. Герой "Ста тисяч" — Герасим Калитка. Карпенко-Карий використовує прізвище, що вже характеризує героя: калитка — це кошель для грошей. Справді, для Герасима гроші — це найдорожче, але як справжній селянин він не цінить їх як вони є. Він скупає землю, бо це для нього істинне багатство. На початку комедії бачимо Герасима Калитку володарем "кругленького шматочка" у двісті десятин землі. Але мрії його сягають далі: скупити всю землю навкруги, щоб ішов день — Калитчина земля, ішов два — Калитчина... Як він собі уявляє це щастя, в нього "диханіє спирає".
Щоб мати гроші на купівлю землі, Герасим Калитка готовий на все. І наймити, і рідні працюють у нього як заведені, а йому все здається, що вони тільки "губами плямкають". Одружуючи сина, він понад усе вишукує невістку з грішми, використовуючи дітей як товар. А дочку видає заміж, не даючи обіцяного посагу. Як буде жити дитина — неважливо, тим більше не хвилюють Герасима зуби, втрачені під час бійки, яку вчинили розлючені свати. Втратив зуби — зате гроші цілі.
Комізм нарастає. Хитрий, працьовитий, спритний мужик скуповує землю збіднілих шляхетних власників, які "погоріли" на своїх бажаннях. Але йому все замало. Якби одразу ж — і сто тисяч! І тут закономірно з'являється шахрай Невідомий. Жадібна та нерозумна людина — краща здобич для нього. Він пропонує протизаконну аферу — купівлю фальшивих грошей. Герасимові запаморочилося в голові — ось воно багатство, без боротьби та праці. Спочатку він виходить переможцем, обдуривши Невідомого на дві тисячі. Але той має добрий досвід, і Калитка замість ста тисяч отримує різаний папір.
Тут, як часто у Карпенка-Карого, п'єса переростає в трагікомедію. Вражений утратою грошей, а внаслідок цього — утратою землі, яку він прагне купити, Калитка пробує повіситись. Життя людини знов має менший сенс, ніж гроші. Врятований Калитка ридає не над тим, що ледве не згубив душу, а над тим, що "пропала земля Смоквинова!".
Страшними словами закінчує Карпенко-Карий п'єсу "Сто тисяч". Головний герой кричить: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!" Це смішно й боляче, бо людина втратила не кохання, не здоров'я, не рідних, не батьківщину... Усе, що завжди було й буде найважливішим у житті. Драматург сміється. Але сміх то невеселий, бо якийсь інший Герасим Калитка може стратити без жалю не своє, а чуже життя, щоб отримати свої сто тисяч.
"...Словом, Тёркин, тот, который
На войне лихой солдат,
На гулянке гость не лишний,
На работе – хоть куда…"
Александр Твардовский
Василий Иванович Теркин-один из ярчайших собирательных образов русского солдата в литературе ХХ века.Тёркин-рядовой солдат,из "первой роты,стрелкового полка.Фамилия Василия говорящая"Но едва ль уже мой Тёркин,жизнью тёртый человек".Родом он из села в Смоленской области:" край родной смоленский твой,в родном селе".
Василий-балагур и добряк "И глядит шутник великий,на людей со стороны",простой и обыкновенный:
"Впрочем, парень хоть куда.
Тёркин, добрый малый."
Открытая душа и щёдрое сердце делают его душой солдатской семьи:
"Тёркин сам уже хохочет,
Сердцем щедрым наделён."
А его игра на гармони ,в моменты отдыха,наполняет солдатские души спокойствие,ощущением семьи и дома:"Только взял боец трёхрядку,сразу видно – гармонист."
Внешность Тёркина типично русская,не красавец,но красив душой,не велик и не мал,зато удал-герой.
"Скажем откровенно:Красотою наделён
Не был он отменной,
Не высок, не то чтоб мал
,Но герой – героем."
Жизнелюб и оптимист,Тёркин шутками поднимает боевой дух товарищей:
Покидая пленный край.
Я одну политбеседу
Повторял:– Не унывай.
Поддерживает морально товарищей в трудную минуту:"Повторял Василий Тёркин:– Перетерпим. Перетрём".Никогда не отчаиваясь,Василий любил жизнь сейчас,такой,какая она есть:
Разрешите доложить
Коротко и просто:
Я большой охотник жить
Лет до девяноста.
Добрый и прямой,Тёркин человек чести:"На войне себя забудь,Помни честь, однако".Мастер на все руки,как и все сельские мужики,Василий не сидит на месте.Он находит себе занятие везде,обладая живым и непоседливым характером.Сослуживцы любуются его работой,он всем и заражает своей энергией:
Посмотреть – и то отрадно:
Завалящая пила
Так-то ладно, так-то складно
У него в руках
За внешностью шутника и рассказчика баек срывается мужественный,смелый боец,патриот,готовый отдать жизнь за Родину,за свой народ:".Бьётся насмерть парень бравый".Скромный парень,не бегает за славой и орденами,не гордится и не хвалится делами,а болеет за победу своего народа:
Мне не надо, братцы, ордена,
Мне слава не нужна,
А нужна, больна мне родина,
Родная сторона!
Сбив самолёт из винтовки,Тёркин получает орден,становясь героем:
И не каждый день сбивают
Из винтовки самолёт.
Кто он - свой среди своих
Не зенитчик и не лётчик,
А герой - не хуже их?
Любимец солдат и командиров "Но уже любимец взводный" ,Тёркин скрывает за улыбкой глубокое знание жизни,вытесняя шутками муки тяжёлой жизни "Был он долог до тоски",так видел много горя ,смертей ,людской тоски:
Я загнул такого крюку,
Я такую даль,
И видал такую муку,
И такую знал печаль!
Всех родных Василия забрала война,он одинок,его некому было проводить на войну:
Тёркин мой Василий.
Не случилось никого
Проводить в дорогу.
Василий -это воплощение человеческих ценностей,твёрдый в решениях,целеустремлённый в жизни,он проходит через смерть и горе с честью,веря в победу и вселяя надежду в своих товарищей:
В муках твёрд и в горе горд,
Тёркин жив и весел, чёрт!
Українська драматургія того часу була під владою літературних штампів. Популярними були псевдокомічні п'єси "з народного життя" або історичні драми.
І. Карпенко-Карий зміг збагатити літературу видатними п'єсами, в яких відобразив сучасний стан народу, сучасні типи та характери.
Одним із таких творів стала п'єса "Сто тисяч". Драматурга боляче вражало переродження здорового національного селянського характеру під впливом глитайства, любові до грошей, жаги до накопичення. Герой "Ста тисяч" — Герасим Калитка. Карпенко-Карий використовує прізвище, що вже характеризує героя: калитка — це кошель для грошей. Справді, для Герасима гроші — це найдорожче, але як справжній селянин він не цінить їх як вони є. Він скупає землю, бо це для нього істинне багатство. На початку комедії бачимо Герасима Калитку володарем "кругленького шматочка" у двісті десятин землі. Але мрії його сягають далі: скупити всю землю навкруги, щоб ішов день — Калитчина земля, ішов два — Калитчина... Як він собі уявляє це щастя, в нього "диханіє спирає".
Щоб мати гроші на купівлю землі, Герасим Калитка готовий на все. І наймити, і рідні працюють у нього як заведені, а йому все здається, що вони тільки "губами плямкають". Одружуючи сина, він понад усе вишукує невістку з грішми, використовуючи дітей як товар. А дочку видає заміж, не даючи обіцяного посагу. Як буде жити дитина — неважливо, тим більше не хвилюють Герасима зуби, втрачені під час бійки, яку вчинили розлючені свати. Втратив зуби — зате гроші цілі.
Комізм нарастає. Хитрий, працьовитий, спритний мужик скуповує землю збіднілих шляхетних власників, які "погоріли" на своїх бажаннях. Але йому все замало. Якби одразу ж — і сто тисяч! І тут закономірно з'являється шахрай Невідомий. Жадібна та нерозумна людина — краща здобич для нього. Він пропонує протизаконну аферу — купівлю фальшивих грошей. Герасимові запаморочилося в голові — ось воно багатство, без боротьби та праці. Спочатку він виходить переможцем, обдуривши Невідомого на дві тисячі. Але той має добрий досвід, і Калитка замість ста тисяч отримує різаний папір.
Тут, як часто у Карпенка-Карого, п'єса переростає в трагікомедію. Вражений утратою грошей, а внаслідок цього — утратою землі, яку він прагне купити, Калитка пробує повіситись. Життя людини знов має менший сенс, ніж гроші. Врятований Калитка ридає не над тим, що ледве не згубив душу, а над тим, що "пропала земля Смоквинова!".
Страшними словами закінчує Карпенко-Карий п'єсу "Сто тисяч". Головний герой кричить: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!" Це смішно й боляче, бо людина втратила не кохання, не здоров'я, не рідних, не батьківщину... Усе, що завжди було й буде найважливішим у житті. Драматург сміється. Але сміх то невеселий, бо якийсь інший Герасим Калитка може стратити без жалю не своє, а чуже життя, щоб отримати свої сто тисяч.