Василий Теркин главный герой поэмы А. Твардовского « Василий Теркин». Это простой парень, выходец из крестьян. Он рядовой боец, пехотинец. С первых дней на войне: « С первых дней годины горькой, В тяжкий час земли родной Не шутя, Василий Тёркин, Подружились мы с тобой…»_ так говорит автор о Тёркине.. Так почему же Твардовский с такой любовью, теплом рассказывает о Тёркине? Да потому, что : «Жить без пищи можно сутки, Можно больше, но порой На войне одной минутки Не прожить без прибаутки, Шутки самой немудрой». А вот Василий и есть тот самый шутник, который за словом в карман не полезет, умеющий в самую трудную минуту поддержать товарищей веселым словцом, незатейливой байкой. А еще он смелый, умелый, отважный боец, если надо — может повести за собой бойцов в атаку. Вот такой он Вася Теркин. Есть у него и слабости. Он, как и другие бойцы тоскует по родным, которые живут в Смоленской стороне. Он с горечью переживает отступление, ему стыдно перед народом за это. И, бывая в крестьянских домах, Василий прячет глаза от хозяек, как будто это его личная вина. В своей поэме А. Твардовский показывает Теркина на только как блестящего бойца, но и как мастерового человека труда. Он не проходит мимо чужих трудностей. Вот мы видим, как он старику точить пилу: «Тёркин встал: - А может, дед, У неё развода нет?
Сам пилу берёт: - А ну-ка... - И в руках его пила, Точно поднятая щука, Острой спинкой повела.
Теркин - образ, обладающий всеми лучшими чертами солдата и человека: ему характерна любовь к Родине, смелость, готовность к подвигу, чувство собственного достоинства. Он ловок, удачлив, мастер на все руки, гармонист, умеет вовремя пошутить, поднять дух бойцов. Он не один. С ним рядом воюют, ему и поддерживают другие солдаты: повар, который «ложку лишнюю кладет», те, что дали ему «валенки с ноги», танкисты, доставившие его в санбат; шофер, подвозивший Теркина на передовую, два бойца похоронной команды, которые в мороз сняли с себя шинели, чтобы сделать носилки и донести раненого бойца. Мне очень понравилось то, что Твардовский простым и понятным языком описал все ужасы боевых действий. И его главный герой наделен самыми лучшими человеческими качествами: смелостью, честностью, тонким чувством. Василий Теркин даже признался, что ему не нужны ни медали, ни ордена. Самым главным для него была Родина, свободная от бесчинств врага. Мне кажется, автор хотел донести до нас мысль о том, что наиважнейшей целью той войны была свобода и мирная жизнь, а не слава, признание.
ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
« С первых дней годины горькой,
В тяжкий час земли родной
Не шутя, Василий Тёркин,
Подружились мы с тобой…»_ так говорит автор о Тёркине..
Так почему же Твардовский с такой любовью, теплом рассказывает о Тёркине?
Да потому, что :
«Жить без пищи можно сутки,
Можно больше, но порой
На войне одной минутки
Не прожить без прибаутки,
Шутки самой немудрой».
А вот Василий и есть тот самый шутник, который за словом в карман не полезет, умеющий в самую трудную минуту поддержать товарищей веселым словцом, незатейливой байкой. А еще он смелый, умелый, отважный боец, если надо — может повести за собой бойцов в атаку.
Вот такой он Вася Теркин. Есть у него и слабости. Он, как и другие бойцы тоскует по родным, которые живут в Смоленской стороне. Он с горечью переживает отступление, ему стыдно перед народом за это. И, бывая в крестьянских домах, Василий прячет глаза от хозяек, как будто это его личная вина.
В своей поэме А. Твардовский показывает Теркина на только как блестящего бойца, но и как мастерового человека труда. Он не проходит мимо чужих трудностей. Вот мы видим, как он старику точить пилу:
«Тёркин встал:
- А может, дед,
У неё развода нет?
Сам пилу берёт:
- А ну-ка... -
И в руках его пила,
Точно поднятая щука,
Острой спинкой повела.
Теркин - образ, обладающий всеми лучшими чертами солдата и человека: ему характерна любовь к Родине, смелость, готовность к подвигу, чувство собственного достоинства. Он ловок, удачлив, мастер на все руки, гармонист, умеет вовремя пошутить, поднять дух бойцов. Он не один. С ним рядом воюют, ему и поддерживают другие солдаты: повар, который «ложку лишнюю кладет», те, что дали ему «валенки с ноги», танкисты, доставившие его в санбат; шофер, подвозивший Теркина на передовую, два бойца похоронной команды, которые в мороз сняли с себя шинели, чтобы сделать носилки и донести раненого бойца.
Мне очень понравилось то, что Твардовский простым и понятным языком описал все ужасы боевых действий. И его главный герой наделен самыми лучшими человеческими качествами: смелостью, честностью, тонким чувством. Василий Теркин даже признался, что ему не нужны ни медали, ни ордена. Самым главным для него была Родина, свободная от бесчинств врага. Мне кажется, автор хотел донести до нас мысль о том, что наиважнейшей целью той войны была свобода и мирная жизнь, а не слава, признание.
ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
Объяснение: