«Не знаю, на каком языке они разговаривали. Это не был нн французский, НН латинский, которым меня в то время обучали. Но я его отлично понимала. Мне даже кажется, что я его понимала лучше других знакомых мне языков.» Очьём языке речь?
Одной из самых любимых мною сказок является «Иван-крестьянский сын и чудо-юдо». Мне кажется, что Иван – это герой, достойный уважения, он честный и смелый. Хоть Иван в семье и самый младший, он все равно без страха идет на битву с чудищем, разоряющим его родную землю и убивающим людей.
Старшие братья, с которыми герой отправился к чудищу, завалились спать, приехав на калиновый мост. А сам Иван в это время две ночи подряд сражался со страшными чудищами и убивал их. Однако главная битва ждала его впереди. На третью ночь самое страшное чудо-юдо вышло из реки. Его победить было совсем не просто. Оно прижигало огненным пальцем отрубленные во время схватки головы, и они прирастали обратно, словно и не падали.
Враг вогнал Ивана по плечи в землю, но боевая доблесть и смекалка крестьянскому сыну. Он сумел отсечь огненный палец чуда-юда, а после и головы ему отрубил. Не ушли от расплаты ни чудо-юдовы жены, ни ужасная змеиха-мать. Их не смогло даже коварство. С тех пор в том краю перевелись все чуда-юда и змеи, а люди смогли жить без страха. Благодаря внимательности и ответственности Ивана все герои вернулись домой живыми и здоровыми.
Чудо-юдо представлено в сказке воплощением зла, но не стоит забывать и о том, что есть не менее страшное зло. Это лень, безответственность, неосторожность и глупость, которые ярко представлены в образе старших братьев. Уверен, что эта сказка станет хорошей наукой на будущее всем нам.
Повість «Кайдашева сім’я» була написана ще 1878 року, але й досі її читають залюбки і сміються від душі, і сумують, впізнаючи, на жаль, сімейні ситуації. А сталося так, тому що І. С. Нечуй-Левицький відтворив саму суть людських характерів і життєвих принципів, показавши їх через національно своєрідне світобачення українців. Відтак і тема сім’ї набула головного значення гаючи перипетії життя сім’ї Кайдашів, ніби бачиш усе з певної відстані. Проте відстань часто скорочується, бо надто вже типові ситуації змальовано. Ось два брати Карпо й Лаврін розмовляють про дівчат, і ми бачимо, як по-різному дивляться на світ ці люди; один — Карпо — в усьому бачить негатив, другий — Лаврін — готовий любити увесь світ. Проте поступово, коли обидва одружуються, їхні позиції стають схожими. То що ж сталося у сім’ї Кайдашів? Та те, що, на жаль, ще й сьогодн гаємо у сім’ях, бо найбільш затятими і непримиренними люди стають стосовно близьких.
Вважається, що зі своїми можна й не церемонитись, бо, бач, правила хорошого тону — це для зовнішнього вжитку. Отак і отруюємо ми життя одне одному у сім’ї, не помічаючи, як боляче ранимо тим самим і себе, калічимо . Адже й у сім’ї Кайдашів не завжди все було погано. Хоч і пиячив старий Кайдаш часом, проте сини його поважали, як заведено було українською сімейною традицією, і Карпо хіба що міг пожартувати про батькові переживання щодо п’ятничного посту. Але куди ж поділося оце почуття гумору, коли почалися жіночі сварки?
Що спонукало Карпа штовхнути батька під час сварки? Здається, оте саме недбальство у родинних стосунках, яке дає волю егоїзму, жадібності та іншим негативним рисам характеру. Ніхто з Кайдашів у сім’ї і не думав стримуватися у своїх емоціях і ніхто не подумав про інших, про те, як їм ведеться у такому домі. Можливо, вперше це показала Мелашка, не витримавши постійного напруження і залишившись у Києві. Її пошуки, хвилювання дещо припинили егоїстичні і бездумно жорстокі напади на неї свекрухи, однак і тоді ще не все владналося.
Кілька разів сім’ю мирили представники громади, влада. Та хіба це може втримати мир у сім’ї! Про це Нечуй-Левицький дотепно говорить у останніх рядках повісті, коли передає розмову великомудрих баби Параски й баби Палажки, які міркують, куди треба одсунуть хати Карна й Лавріна, щоби там запанував мир. Але тут-таки Параска зауважує, що і в самої Палажки така сама проблема в родині. Отже, вона спільна.
Отож письменник спонукає через смішні й дотепні сцени з родинного життя Кайдашів замислитись над тим, як зберегти лад у сім’ї.
Старшие братья, с которыми герой отправился к чудищу, завалились спать, приехав на калиновый мост. А сам Иван в это время две ночи подряд сражался со страшными чудищами и убивал их. Однако главная битва ждала его впереди. На третью ночь самое страшное чудо-юдо вышло из реки. Его победить было совсем не просто. Оно прижигало огненным пальцем отрубленные во время схватки головы, и они прирастали обратно, словно и не падали.
Враг вогнал Ивана по плечи в землю, но боевая доблесть и смекалка крестьянскому сыну. Он сумел отсечь огненный палец чуда-юда, а после и головы ему отрубил. Не ушли от расплаты ни чудо-юдовы жены, ни ужасная змеиха-мать. Их не смогло даже коварство. С тех пор в том краю перевелись все чуда-юда и змеи, а люди смогли жить без страха. Благодаря внимательности и ответственности Ивана все герои вернулись домой живыми и здоровыми.
Чудо-юдо представлено в сказке воплощением зла, но не стоит забывать и о том, что есть не менее страшное зло. Это лень, безответственность, неосторожность и глупость, которые ярко представлены в образе старших братьев. Уверен, что эта сказка станет хорошей наукой на будущее всем нам.
Вважається, що зі своїми можна й не церемонитись, бо, бач, правила хорошого тону — це для зовнішнього вжитку. Отак і отруюємо ми життя одне одному у сім’ї, не помічаючи, як боляче ранимо тим самим і себе, калічимо . Адже й у сім’ї Кайдашів не завжди все було погано. Хоч і пиячив старий Кайдаш часом, проте сини його поважали, як заведено було українською сімейною традицією, і Карпо хіба що міг пожартувати про батькові переживання щодо п’ятничного посту. Але куди ж поділося оце почуття гумору, коли почалися жіночі сварки?
Що спонукало Карпа штовхнути батька під час сварки? Здається, оте саме недбальство у родинних стосунках, яке дає волю егоїзму, жадібності та іншим негативним рисам характеру. Ніхто з Кайдашів у сім’ї і не думав стримуватися у своїх емоціях і ніхто не подумав про інших, про те, як їм ведеться у такому домі. Можливо, вперше це показала Мелашка, не витримавши постійного напруження і залишившись у Києві. Її пошуки, хвилювання дещо припинили егоїстичні і бездумно жорстокі напади на неї свекрухи, однак і тоді ще не все владналося.
Кілька разів сім’ю мирили представники громади, влада. Та хіба це може втримати мир у сім’ї! Про це Нечуй-Левицький дотепно говорить у останніх рядках повісті, коли передає розмову великомудрих баби Параски й баби Палажки, які міркують, куди треба одсунуть хати Карна й Лавріна, щоби там запанував мир. Але тут-таки Параска зауважує, що і в самої Палажки така сама проблема в родині. Отже, вона спільна.
Отож письменник спонукає через смішні й дотепні сцени з родинного життя Кайдашів замислитись над тим, як зберегти лад у сім’ї.