Назовите стихотворный размер и рифмовки в следующем отрывке из стихотворения Некрасова: ВОТ ПАРАДНЫЙ ПОДЪЕЗД. ПО ТОРЖЕСТВЕННЫМ ДНЯМ, ОДЕРЖИМЫЙ ХОЛОПСКИМ НЕДУГОМ, ЦЕЛЫЙ ГОРОД С КАКИМ-ТО ИСПУГОМ ПОДЪЕЗЖАЕТ К ЗАВЕТНЫМ ДВЕРЯМ…
Книжкове море - безкрає. Тому треба намагатися читати книги різної тематики,жанрів,читати якомога більше. Так ви зможете дати відповіді на свої численні »чому?», зрозуміти свої нахили та здібності,швидко адаптуватися у нинішньому складному соціальному середовищі.
Книга, з якою ви знайомилися самостійно й презентацію якої готували – не проста. Саме її авторові, російському письменникові,В.Короленку, належить така крилата фраза: «Людина створена для щастя, як птах для польоту». У чому ж воно,те щастя людське, яке воно і де його знайти? Над цим питанням ми замислювалися разом із письменником і деякі відповіді отримаємо в процесі презентації своїх досліджень.
IV . Актуалізація опорних знань
Експрес - опитування про читацькі уподобання учнів , про прочитані ними за останній час книги
V. Презентація пошуково-дослідницького творчого міні-проекту
1.Заочна екскурсія до Полтавського будинку-музею В.Короленка(з відео презентацією)
У Полтаві на тихій вуличці стоїть маленький будиночок, що потопає у буйній зелені старого саду. Усі полтавці добре знають цей будинок і називають «домом Короленка». Саме тут 1920 року оселився із сім’єю відомий російський письменник В.Короленко. Полтавська земля стала його останнім притулком. Він похований тут-таки, у садку. На могилі завжди живі квіти.
Народився В.Г.Короленко 15 липня 1853 року в Житомирі, у сім’ї повітового судді. Його батько Галактіон Панасович Короленко і мати Евеліна Йосипівна Скуревич відзначалися чесністю,добротою,шанобливим ставленням до людей. Їхні діти завжди відчували любов,турботу,»захист та оборону таких рідних і сильних людей». Саме батьки виховували в дітях милосердя,співчуття до знедолених і вбогих, негативне ставлення до жорстоких людей.
Хлопчик ріс допитливим і кмітливим. Його дитяча пам’ять увібрала численні казки,бувальщини,розповіді про минуле…У дитячій свідомості Короленка фіксувалися і суворі враження довколишньої дійсності.
Вступивши до Житомирської гімназії ,він уперше зустрівся з «жорстоким і безправним режимом»,який панував тоді у навчальних закладах. Ще більшу несправедливість побачив юнак,коли після смерті батька сім’ї довелося боротися з нестатками
У серці Володі росли прагнення справедливості,бажання до бідним і знедоленим. Про них він і розповів пізніше у своїх творах.
Короленко був не просто письменником. Він був людиною надзвичайно сміливою,мужньою.
3.Повідомлення «Короленко й Україна»
Майже 30 років Короленко прожив далеко від України,та завжди пам’ятав про цю землю. Письменника вабила «виразна,сильна,багата» українська мова, він любив,знав,цінував народну творчість. Любив Шевченкові поезії.
Переїзд до Полтави зблизив Короленка з видатними діячами української культури - Панасом Мирним,Михайлом Коцюбинським,Іваном Тобілевичем. Поміж творів,у яких звучить українська тематика - «Історія мого сучасника», «Діти підземелля», «Ліс шумить», «Без язика», «Сліпий музикант», «Епізоди з життя шукача».
над текстом художнього твору
Складіть сюжетний ланцюжок за повістю В.Короленка «Сліпий музикант»
Очікувана відповідь
На південному заході України в сім’ї багатих сільських поміщиків Попельських народжується сліпий хлопчик. Батько Петра - людина добродушна, але досить байдужа до всього,окрім господарства. Дядько ж,Максим Яценко, відрізняється характером борця. У битві з австрійцями Максим втратив ногу, отримав безліч поранень і був змушений повернутися додому. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю.
Настає весна. Дитина стривожена шумом природи,що пробуджується. Дорослі не помічають хвилювання хлопчика,який не справляється із великою кількістю вражень. Петрусь втрачає свідомість. Після цього випадку мати і дядько Максим намагаються допомагати хлопчикові осмислювати звуки і відчуття.
Петрусь любить слухати гру конюха Йохима на дудці. Свій чудовий інструмент той зробив сам. Нещасна любов налаштовує Йохима на сумні мелодії. Він грає кожен вечір. І одного разу до нього на стайню приходить сліпий панич. Петрусь вчиться грі на дудці. Мати,охоплена ревнощами, виписує з міста фортепіано. Але коли вона починає грати, то ця музика здається хлопчику грубою і галасливою. Такої ж думки і Йохим. Тоді Анна Михайлівна розуміє,що в нехитрій грі конюха значно більше живого почуття. Вона потайки слухає дудку Йохима і вчиться у нього. Урешті-решт її мистецтво підкорює і Петруся, і конюха. Тим часом хлопчик починає грати і на фортепіано. А дядько Максим просить Йохима співати сліпому паничу народні пісні.
У Петруся не має друзів. Сільські хлопці цураються його. А у сусідньому маєтку живе однолітка Петруся Евеліна. Вони стають друзями. Діти зростають,а дружба їх все міцнішає.
Кращі риси простих людей не закривали від ока І. Карпенка-Карого того, що було породжене тогочасною соціальною дійсністю. У п'єсі "Сто тисяч" автор яскраво змалював охопленого жадобою збагачення сільського глитая Герасима Калитку. Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку". Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення. Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми". Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш..." Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: "...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать". Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.
Книжкове море - безкрає. Тому треба намагатися читати книги різної тематики,жанрів,читати якомога більше. Так ви зможете дати відповіді на свої численні »чому?», зрозуміти свої нахили та здібності,швидко адаптуватися у нинішньому складному соціальному середовищі.
Книга, з якою ви знайомилися самостійно й презентацію якої готували – не проста. Саме її авторові, російському письменникові,В.Короленку, належить така крилата фраза: «Людина створена для щастя, як птах для польоту». У чому ж воно,те щастя людське, яке воно і де його знайти? Над цим питанням ми замислювалися разом із письменником і деякі відповіді отримаємо в процесі презентації своїх досліджень.
IV . Актуалізація опорних знань
Експрес - опитування про читацькі уподобання учнів , про прочитані ними за останній час книги
V. Презентація пошуково-дослідницького творчого міні-проекту
1.Заочна екскурсія до Полтавського будинку-музею В.Короленка(з відео презентацією)
У Полтаві на тихій вуличці стоїть маленький будиночок, що потопає у буйній зелені старого саду. Усі полтавці добре знають цей будинок і називають «домом Короленка». Саме тут 1920 року оселився із сім’єю відомий російський письменник В.Короленко. Полтавська земля стала його останнім притулком. Він похований тут-таки, у садку. На могилі завжди живі квіти.
Народився В.Г.Короленко 15 липня 1853 року в Житомирі, у сім’ї повітового судді. Його батько Галактіон Панасович Короленко і мати Евеліна Йосипівна Скуревич відзначалися чесністю,добротою,шанобливим ставленням до людей. Їхні діти завжди відчували любов,турботу,»захист та оборону таких рідних і сильних людей». Саме батьки виховували в дітях милосердя,співчуття до знедолених і вбогих, негативне ставлення до жорстоких людей.
Хлопчик ріс допитливим і кмітливим. Його дитяча пам’ять увібрала численні казки,бувальщини,розповіді про минуле…У дитячій свідомості Короленка фіксувалися і суворі враження довколишньої дійсності.
Вступивши до Житомирської гімназії ,він уперше зустрівся з «жорстоким і безправним режимом»,який панував тоді у навчальних закладах. Ще більшу несправедливість побачив юнак,коли після смерті батька сім’ї довелося боротися з нестатками
У серці Володі росли прагнення справедливості,бажання до бідним і знедоленим. Про них він і розповів пізніше у своїх творах.
Короленко був не просто письменником. Він був людиною надзвичайно сміливою,мужньою.
3.Повідомлення «Короленко й Україна»
Майже 30 років Короленко прожив далеко від України,та завжди пам’ятав про цю землю. Письменника вабила «виразна,сильна,багата» українська мова, він любив,знав,цінував народну творчість. Любив Шевченкові поезії.
Переїзд до Полтави зблизив Короленка з видатними діячами української культури - Панасом Мирним,Михайлом Коцюбинським,Іваном Тобілевичем. Поміж творів,у яких звучить українська тематика - «Історія мого сучасника», «Діти підземелля», «Ліс шумить», «Без язика», «Сліпий музикант», «Епізоди з життя шукача».
над текстом художнього твору
Складіть сюжетний ланцюжок за повістю В.Короленка «Сліпий музикант»
Очікувана відповідь
На південному заході України в сім’ї багатих сільських поміщиків Попельських народжується сліпий хлопчик. Батько Петра - людина добродушна, але досить байдужа до всього,окрім господарства. Дядько ж,Максим Яценко, відрізняється характером борця. У битві з австрійцями Максим втратив ногу, отримав безліч поранень і був змушений повернутися додому. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю.
Настає весна. Дитина стривожена шумом природи,що пробуджується. Дорослі не помічають хвилювання хлопчика,який не справляється із великою кількістю вражень. Петрусь втрачає свідомість. Після цього випадку мати і дядько Максим намагаються допомагати хлопчикові осмислювати звуки і відчуття.
Петрусь любить слухати гру конюха Йохима на дудці. Свій чудовий інструмент той зробив сам. Нещасна любов налаштовує Йохима на сумні мелодії. Він грає кожен вечір. І одного разу до нього на стайню приходить сліпий панич. Петрусь вчиться грі на дудці. Мати,охоплена ревнощами, виписує з міста фортепіано. Але коли вона починає грати, то ця музика здається хлопчику грубою і галасливою. Такої ж думки і Йохим. Тоді Анна Михайлівна розуміє,що в нехитрій грі конюха значно більше живого почуття. Вона потайки слухає дудку Йохима і вчиться у нього. Урешті-решт її мистецтво підкорює і Петруся, і конюха. Тим часом хлопчик починає грати і на фортепіано. А дядько Максим просить Йохима співати сліпому паничу народні пісні.
У Петруся не має друзів. Сільські хлопці цураються його. А у сусідньому маєтку живе однолітка Петруся Евеліна. Вони стають друзями. Діти зростають,а дружба їх все міцнішає.
Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку". Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.
Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми".
Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш..." Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: "...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать". Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.