Як часто в житті так буває: спочатку ми зробимо, а потім міркуємо, чи правильно це було. Так само вчинила й героїня п'єси Генріка Ібсена "Ляльковий дім". Чи не здається нам, читачам, безглуздим її вчинок: вісім років прожити разом із чоловіком, урятувати його в тяжкий час, а тоді, коли вже є домівка, малі діти, щастя, втекти? На перший погляд так, але кожен повинен поставити перед собою одне-єдине запитання, коли прочитає цю книгу: "А чи таким не вірним був цей крок? Що штовхнуло героїню на це?"
Здавалося б, вона має все, про що лише можна мріяти: діти, коханий чаловік, домівка, гроші (хоча й мало, але вистачає)... Проте я вважаю, що цей шлюб ще на самому початку був приречений на розлучення. Згадаємо, як Торвальд забороняє їсти улюблене печиво своїй дружині, мотивуючи це тим, що вона зіпсує свої прекрасні зуби. Чи стала би так робити людина, яка по-справжньому кохає? Мені здається, ні! А ялика у затишному домі Нори? Вона самотньо стоїть у кутку, забута всіми, майже не прикрашена. Я вважаю, що це образ-символ самої хозяйки: вона так само почувала себе поруч із чоловіком. Він - велика людина, він завжди повинен бути "на висоті", а хто вона? Лише його додаток у житті...
Таким чином, Нора й Торвальд розлучилися не через фальшивий вексель, як може подумати неуважний читач та сторонній глядач, а через моральний розлад у сім'ї: на Нору наче тиснуть всі ті умови життя, які створює їй чоловік: те не можна, сюди не ходи, грошей багато не витрачай, це не іж... Вона справді стала для нього іграшкою, його "лялькою-дружиною", як у батька була його "лялькою-донькою".
ренкарт Радушно,в смысле гостеприимно и радостно,Шукшин описывает встречу гостей Журавлёвыми.Гости-это событие в деревни,накрывают на стол,угощают пришедших,гости-это праздник в жизни сельчин.Первый раз радушно относится к встрече гостей,в прямом смысле.Во второй раз-радушно,это ответы "кандидата",который радостно отвечал на идиотские во Глеба,а тот медленно "садился в лужу",не понимая своей глупости.Мужики понимали,что кандидат одерживает верх в споре,так как Глеб начал злиться,а вот Журавлёв оставался спокойным и недоумевал,что происходит.Глеб очень хотел выделиться,показать своё превосходство,но оказался сам в глупейшем положении.Народ не любит злости,а Глеб был ещё и жесток,а где есть жестокость ,любви нет и быть не может.
Як часто в житті так буває: спочатку ми зробимо, а потім міркуємо, чи правильно це було. Так само вчинила й героїня п'єси Генріка Ібсена "Ляльковий дім". Чи не здається нам, читачам, безглуздим її вчинок: вісім років прожити разом із чоловіком, урятувати його в тяжкий час, а тоді, коли вже є домівка, малі діти, щастя, втекти? На перший погляд так, але кожен повинен поставити перед собою одне-єдине запитання, коли прочитає цю книгу: "А чи таким не вірним був цей крок? Що штовхнуло героїню на це?"
Здавалося б, вона має все, про що лише можна мріяти: діти, коханий чаловік, домівка, гроші (хоча й мало, але вистачає)... Проте я вважаю, що цей шлюб ще на самому початку був приречений на розлучення. Згадаємо, як Торвальд забороняє їсти улюблене печиво своїй дружині, мотивуючи це тим, що вона зіпсує свої прекрасні зуби. Чи стала би так робити людина, яка по-справжньому кохає? Мені здається, ні! А ялика у затишному домі Нори? Вона самотньо стоїть у кутку, забута всіми, майже не прикрашена. Я вважаю, що це образ-символ самої хозяйки: вона так само почувала себе поруч із чоловіком. Він - велика людина, він завжди повинен бути "на висоті", а хто вона? Лише його додаток у житті...
Таким чином, Нора й Торвальд розлучилися не через фальшивий вексель, як може подумати неуважний читач та сторонній глядач, а через моральний розлад у сім'ї: на Нору наче тиснуть всі ті умови життя, які створює їй чоловік: те не можна, сюди не ходи, грошей багато не витрачай, це не іж... Вона справді стала для нього іграшкою, його "лялькою-дружиною", як у батька була його "лялькою-донькою".
ренкарт Радушно,в смысле гостеприимно и радостно,Шукшин описывает встречу гостей Журавлёвыми.Гости-это событие в деревни,накрывают на стол,угощают пришедших,гости-это праздник в жизни сельчин.Первый раз радушно относится к встрече гостей,в прямом смысле.Во второй раз-радушно,это ответы "кандидата",который радостно отвечал на идиотские во Глеба,а тот медленно "садился в лужу",не понимая своей глупости.Мужики понимали,что кандидат одерживает верх в споре,так как Глеб начал злиться,а вот Журавлёв оставался спокойным и недоумевал,что происходит.Глеб очень хотел выделиться,показать своё превосходство,но оказался сам в глупейшем положении.Народ не любит злости,а Глеб был ещё и жесток,а где есть жестокость ,любви нет и быть не может.