Головна героїня п'єси Нора бачить сенс життя в любові до близьких їй людей: чоловіка та дітей. Вона щиро вірить, що в її долі панують гармонія й щастя, бо вони з чоловіком кохають одне одного. Чому ж тоді Ібсен назвав дім Хельмерів "ляльковим"? На це важко відповісти одразу. Усе стає зрозумілим за вдумливого читання драматичного твору. Сімейне життя Хельмерів зовні не затьмарене нічим. Адвокат, здається, обожнює свою покірну, привабливу, ніжну дружину Нору, турбується про неї, лише трохи кепкує з неї та інколи дорікає за надмірну трату грошей. Проте дуже швидко з'ясовується, що це "сімейне щастя" не що інше, як фальш і ліцемірство. Норі не дозволяється мати свої погляди, думки, смаки, вона має підкорятися чоловікові, що постійно натякає на її провину. Хельмер і не підозрює, що в їхньому шлюбі найбільші випробування й турботи уже випали на долю дружини.
Щоб урятувати чоловіка, який захворів на туберкульоз ще в перший рік їхнього спільного життя, щоб відвезти його на лікування до Італії, Нора таємно бере гроші у лихваря. За законом того часу жінка не мала права взяти гроші під вексель — за неї мав поручитися чоловік. Нора підробила підпис свого батька. Звичайно, що на цей злочин її штовхнуло кохання до чоловіка. І ось тепер лихвар Кроґстад тероризує її, вимагає місця в банку, де працює її чоловік. Нора страшенно боїться, але змушена удавати з себе щасливу дружину-"лялечку". Власне, цей глибокий контраст між зовнішньою поведінкою героїні й справжніми переживаннями лежить в основі п'єси. Лист Крогстада до Торвальда з'ясовує, хто є хто. Хельмер кидається на дружину з обвинуваченнями, обіцяє їй заборонити спілкуватися з дітьми. Але сталося так, що Кроґстад під впливом коханої жінки знищує вексель Нори й відмовляється від своїх намірів. Хельмер щасливий, він знову називає свою дружину "лялечкою", "пташечкою". Але Нора вже не та. Вона збагнула, що пожертвувала найдорожчим: правдою, своєю гідністю. "Лялечка" в руках Торвальда, вона втратила саму себе. Вона забула, що дім, який будується на брехні, не є справжнім домом. І, мов "ляльковий" будинок, він упаде піц натиском долі. Дім справді виявився ляльковим. Не тільки тому, що Нору чоловік сприймав як ляльку — покірну гарненьку — але й тому, що самі стосунки між Хельмерами не витримали життєвих випробувань.
Головна героїня п'єси Нора бачить сенс життя в любові до близьких їй людей: чоловіка та дітей. Вона щиро вірить, що в її долі панують гармонія й щастя, бо вони з чоловіком кохають одне одного. Чому ж тоді Ібсен назвав дім Хельмерів "ляльковим"? На це важко відповісти одразу. Усе стає зрозумілим за вдумливого читання драматичного твору. Сімейне життя Хельмерів зовні не затьмарене нічим. Адвокат, здається, обожнює свою покірну, привабливу, ніжну дружину Нору, турбується про неї, лише трохи кепкує з неї та інколи дорікає за надмірну трату грошей. Проте дуже швидко з'ясовується, що це "сімейне щастя" не що інше, як фальш і ліцемірство. Норі не дозволяється мати свої погляди, думки, смаки, вона має підкорятися чоловікові, що постійно натякає на її провину. Хельмер і не підозрює, що в їхньому шлюбі найбільші випробування й турботи уже випали на долю дружини.
Щоб урятувати чоловіка, який захворів на туберкульоз ще в перший рік їхнього спільного життя, щоб відвезти його на лікування до Італії, Нора таємно бере гроші у лихваря. За законом того часу жінка не мала права взяти гроші під вексель — за неї мав поручитися чоловік. Нора підробила підпис свого батька. Звичайно, що на цей злочин її штовхнуло кохання до чоловіка. І ось тепер лихвар Кроґстад тероризує її, вимагає місця в банку, де працює її чоловік. Нора страшенно боїться, але змушена удавати з себе щасливу дружину-"лялечку". Власне, цей глибокий контраст між зовнішньою поведінкою героїні й справжніми переживаннями лежить в основі п'єси. Лист Крогстада до Торвальда з'ясовує, хто є хто. Хельмер кидається на дружину з обвинуваченнями, обіцяє їй заборонити спілкуватися з дітьми. Але сталося так, що Кроґстад під впливом коханої жінки знищує вексель Нори й відмовляється від своїх намірів. Хельмер щасливий, він знову називає свою дружину "лялечкою", "пташечкою". Але Нора вже не та. Вона збагнула, що пожертвувала найдорожчим: правдою, своєю гідністю. "Лялечка" в руках Торвальда, вона втратила саму себе. Вона забула, що дім, який будується на брехні, не є справжнім домом. І, мов "ляльковий" будинок, він упаде піц натиском долі. Дім справді виявився ляльковим. Не тільки тому, що Нору чоловік сприймав як ляльку — покірну гарненьку — але й тому, що самі стосунки між Хельмерами не витримали життєвих випробувань.
Объяснение:
Уж близок полдень. Жар
пылает.
Как пахарь, битва отдыхает.
Кой-где гарцуют казаки.
Равняясь строятся полки.
Молчит музыка боевая.
На холмах пушки, присмирев.
Прервали свой голодный рев.
И се - равнину оглашая,
Далече грянуло ура:
Полки увидели Петра.
И он промчался пред
полками, Могущ и радостен как бой.
Он поле пожирал очами.
За ним вослед неслись толпой
Сии птенцы гнезда
Петрова –
В переменах жребия земного,
В трудах державства и войны
Его товарищи, сыны:
И Шереметев благородный,
И Брюс, и Боур, и Репнин,
И, счастья баловень безродный,
Полудержавный властелин.
И перед синими рядами
Своих воинственных дружин,
Несомый верными слугами,
В качалке, бледен, недвижим.
Страдая раной, Карл1
явился.
Вожди героя шли за ним.
Он в думу тихо погрузился.
Смущенный взор изобразил
Необычайное волненье.
Казалось, Карла приводил
Желанный бой в недоуменье...
Вдруг слабым манием руки
На русских двинул он полки.
И с ними царские дружины
Сошлись в дыму среди
равнины;
И грянул бой, Полтавский бой!
В огне, под градом
раскаленным.
Стеной живою отраженным,
Над падшим строем свежий
строй
Штыки смыкает.
Тяжкой тучей Отряды конницы летучей,
Браздами3, саблями звуча,
Сшибаясь, рубятся сплеча,
Бросая груды тел на груду,
Шары чугунные повсюду
Меж ними прыгают, разят,
Прах роют и в крови шипят.
Швед, русский - колет, рубит,
режет.
Бой барабанный, клики,
скрежет.
Гром пушек, топот, ржанье,
стон,
И смерть и ад со всех сторон
...Но близок, близок миг
победы.
Ура! мы ломим; гнутся шведы.
О славный час! о славный вид!
Еще напор - и враг бежит.
И следом конница
пустилась.
Убийством тупятся мечи,
И падшими вся степь
покрылась. Как роем черной саранчи.
Пирует Петр. И горд, и ясен,
И славы полон взор его.
И царский пир его прекрасен
При кликах войска своего,
В шатре своем он угощает
Своих вождей, вождей чужих,
И славных пленников ласкает,
И за учителей своих
Заздравный кубок поднимает...