Герой вчинив багато злочинів: убивав, грабував, підпалював, але все ж на його рахунку знайшлась одна добра справа: він врятував павучка. Будда звернув увагу саме на нього, бо захотів віддячити за добру справу. Будда спустив павутинку повз сніжно-білих, як перлина, квітів далеко-далеко вниз, до самого пекла.
Потрапивши в Пекло, Кандата неймовірно страждає і прагне потрапити до Раю завдяки павутинці, яку спустив Будда. Кандата мерщій учепився обома руками за павутинку і відчайдушно почав дертися вгору. Але герой залишився безмежним егоїстом, він немає співчуття до інших грішників. Через алегоричний образ Кандати виражено повчання: «егоїзм губить людину».
Будда посмутнів, мабуть, йому здався жалюгідним Кандата, який намагався позбутися заслуженого покарання, і за своє черстве серце той знову опинився в безодні. Будда хотів побачити, чи змінився Кандата після страждань у пеклі. Але змін у душі Кандати не відбулося.
В одном из ранних своих рассказов - “Тридцать зёрен” - Евгений Иванович Носов написал о синичке, которая прилетела зимой к его окну: “Я отворил форточку, положил на обе перекладины двойных рам линейку, закрепил её кнопками и через каждый сантиметр расставил конопляные зёрна. Первое зёрнышко оказалось в саду, зёрнышко под номером тридцать - в моей комнате. Синичка всё видела, но долго не решалась слететь на окно. Наконец она схватила первую коноплинку и унесла её на ветку. Расклевав твёрдую скорлупку, она выщипала ядро.
Всё обошлось благополучно. Тогда синичка, улучив момент подобрала зёрнышко номер два”… Так двигалась она по линейке, пока не оказалась в комнате. И писатель передаёт свой воображаемый разговор с этой птахой.
Она удивляется многочисленным книгам в его кабинете: “Что такое книги? - Они научили зажигать это солнце, сажать эти цветы и те деревья, по которым ты прыгаешь, и многому другому. И ещё научили насыпать тебе конопляных зёрнышек”… И в конце рассказа он говорит ей: “Я хочу написать книгу. Такую книгу, чтобы каждый, кто прочитает её, положил бы на своём окне по тридцать конопляных зёрен”
Відповідь:
Пояснення:
“Павутинка” образ Кандати
Герой вчинив багато злочинів: убивав, грабував, підпалював, але все ж на його рахунку знайшлась одна добра справа: він врятував павучка. Будда звернув увагу саме на нього, бо захотів віддячити за добру справу. Будда спустив павутинку повз сніжно-білих, як перлина, квітів далеко-далеко вниз, до самого пекла.
Потрапивши в Пекло, Кандата неймовірно страждає і прагне потрапити до Раю завдяки павутинці, яку спустив Будда. Кандата мерщій учепився обома руками за павутинку і відчайдушно почав дертися вгору. Але герой залишився безмежним егоїстом, він немає співчуття до інших грішників. Через алегоричний образ Кандати виражено повчання: «егоїзм губить людину».
Будда посмутнів, мабуть, йому здався жалюгідним Кандата, який намагався позбутися заслуженого покарання, і за своє черстве серце той знову опинився в безодні. Будда хотів побачити, чи змінився Кандата після страждань у пеклі. Але змін у душі Кандати не відбулося.
Синичка всё видела, но долго не решалась слететь на окно. Наконец она схватила первую коноплинку и унесла её на ветку. Расклевав твёрдую скорлупку, она выщипала ядро.
Всё обошлось благополучно. Тогда синичка, улучив момент подобрала зёрнышко номер два”…
Так двигалась она по линейке, пока не оказалась в комнате. И писатель передаёт свой воображаемый разговор с этой птахой.
Она удивляется многочисленным книгам в его кабинете: “Что такое книги? - Они научили зажигать это солнце, сажать эти цветы и те деревья, по которым ты прыгаешь, и многому другому. И ещё научили насыпать тебе конопляных зёрнышек”… И в конце рассказа он говорит ей: “Я хочу написать книгу. Такую книгу, чтобы каждый, кто прочитает её, положил бы на своём окне по тридцать конопляных зёрен”