Напишите краткий анализ віктар шніп - вітаўта вялікага. карону, як ваду жывую, старому князю, у якога ёсць усё і ўсё ў часіну залатую было і быў ён сам, бы ў горле косць для крыжакоў, для залатой арды, якіх ён біў, з якімі разам піў. і падрасталі замкі, гарады і люд па-беларуску гаварыў, бо ён быў іхні князь, ён князь-- вялікі. цяпер стары, нямоглы і яму з каронай хочацца сустрэць зіму. але не чутны радасныя крыкі, што ўжо карону, як ваду жывую, паслы прывезлі не сустрэць паслоў— іх польскія паны ў лясах пільнуюць, карону адбяруць, каб князь сыйшоў у вечнасць, як вада ў пясок зні
Завдяки старанням Видавництва Старого Лева повернулась у продаж всесвітньо відома книга Діани Вінн Джонс «Мандрівний замок Хаула». Але тепер видання вдягнуло нову яскраву обкладинку від творчої майстерні «Аґрафка». Вперше книга побачила світ у далекому 1986 році, але й дотепер продовжує дивувати маленьких і великих читачів своїм запальним сюжетом. І вогняний демон на новій обкладинці – яскраве тому підтвердження.
Магічні перевтілення, зачаровані принци, чарівники, які нібито поїдають серця юних дівчат й укладають угоди з вогняними демонами і…капелюшки! Історія про найстаршу сестру, котрій за казковими законами має завжди не щастити, адже народитися найстаршим із трьох дітей — неабияке безталання. Однак справжня дружба, хоробре серце і трішки щирих почуттів можуть творити дива.
Життя 18-річної капелюшниці Софі Хаттер перевернулось із ніг на голову після зустрічі з Відьмою Пустирищ, яка наклала на неї лихе закляття й обернула старезною бабусею. Дівчина змушена покинути свою звичну капелюшну крамничку, де вона порядкувала разом із мачухою, й вирушити на пошуки щастя. Після виснажливої мандрівки дівчина натрапила на Мандрівний замок Хаула, який бродив поза містом і наганяв страх на всю округу. Софі пробирається всередину замку й випадково укладає угоду з вогняним демоном Кальцифером, який живе в каміні, рухає замок і насправді є доволі милим духом. На шляху до звільнення від закляття Софі доведеться розгадати багато загадок та пройти численні перешкоди, найдошкульнішою з яких є, мабуть, нестерпний характер чарівника Хаула. Але навіть егоїстичні й самозакохані чарівники глибоко в душі бувають добрими і благородними.
Книжка Діани Джонс читається легко і з насолодою, ця мила історія про життя в магічному обрамленні буде цікавою як дітям, так і їх дорослим татусям і матусям. А колоритний український переклад від Андрія Поритка тонким гумором, перетворить смакування книги на суцільне задоволення.
Відповідь Хаула була напрочуд ввічлива і пишномовна. Він сказав: «Ні».
Ви страшенно влізлива, жахливо властолюбна, до огидного охайна стара пані. Тримайте себе в руках.
— Невгамовна стара дурепа, норовлива Софі, — сказав Хаул. — Чи правильно я припускаю, що ви повертали ручку на дверях чорним донизу і потикали туди свого довгого носа?
— Тільки палець, — з гідністю відповіла Софі.
Чудово, що в книзі немає повністю ідеальних героїв, як це часто трапляється у казках. Якщо хтось із персонажів має певні цілі або наміри, зовсім не обов’язково, що вони будуть втілені в життя. Дрібні недоліки в образі кожного героя наближають історію до реального життя, допомагають маленьким читачам зрозуміти, що насправді немає чіткого поділу між добром і злом, і все залежить від нашого власного вибору.
Пані Джонс досить хвацько закрутила сюжет, тож інтрига зберігається протягом усієї книги. Це справжнісінький казковий детектив, тому стережіться – кінець має збити вас із пантелику. Книгу не можна «ковтати» за один вечір, хоч як би не хотілося це зробити. Вона призначена для повільного смакування, сторінка за сторінкою. Тож пропонуємо вам якнайшвидше відчинити двері Мандрівного Замку й з головою поринути у хитросплетіння сюжету.
Объяснение:
В поэме Н.А. Некрасова «Кому на Руси жить хорошо» перед нами проходит целая галерея образов помещиков, на которых автор смотрит глазами крестьян. Поэт создает этих персонажей без всякой идеализации и вместе с тем с некоторой долей сочувствия. Сатирически-гневно рассказывает Некрасов о паразитической жизни помещиков в недавнем когда «дышала грудь помещичья свободно и легко». Они распоряжались своими крепостными, как им заблагорассудится. Барин, владевший «крещеной собственностью», был полновластным царьком в своей вотчине, где все ему «покорствовало»:
Ни в ком противоречия,
Кого хочу – помилую,
Кого хочу – казню…
Но времена меняются, в народных массах се больше возрастает недовольство и гнев. Поэтому вся поэма проникнута ощущением неизбежной и скорой гибели той жизни, которая основана на рабской покорности и людском унижении. Символический характер имеет картина опустевшей барской усадьбы из главы «Крестьянка», которую по кирпичику растаскивает дворня.
С острой иронией и злым сарказмом Некрасов создает образ князя Утятина. В крестьянской речи часто звучит издевка над своим барином: «Мы барщинные, выросли под рылом у помещика». Словечко «рыло» ясно говорит об отношении крепостных к своему господину. Мужицкая точка зрения нам понятна: князь Утятин – закоренелый крепостник, которого крестьяне язвительно и пророчески назвали последышем.
Перед нами выживший из ума «душевладелец», и мало человеческого осталось даже в его внешнем облике:
Нос клювом, как у ястреба,
Усы седые, длинные
И – разные глаза:
Один здоровый – светится,
А левый – мутный, пасмурный
Как оловянный грош!
Используя поистине народные сравнения в создании образа, Некрасов добивается правдивости изображения и звучания острой сатиры. Поначалу кажется, что последыш скорее смешон, чем страшен. Ведь он уже лишен былой власти над крестьянскими душами. Крепостные крестьяне лишь согласились «поиграть в крепостных», пока не умрет «последыш» - ради обещанных им за это наследниками князя заливных лугов. Приговором всей крепостнической системе звучат слова, которые строптивый мужик Агап Петров бросает в лицо князю Утятину:
…Последыш ты! По милости
Мужицкой нашей глупости
Сегодня ты начальствуешь,
А завтра мы последышу
Пинка – и кончен бал!
Однако автор поэмы не позволяет читателям слишком легко относится пережиткам крепостничества. Даже игра в рабов оказывается опасной: жертвой ее гибнет как раз свободолюбивый Агап. Да и его односельчане были бессовестно обмануты: наследники князя не отдали им обещанные луга.
Вслед за князем Утятиным идет образ Оболт-Оболдуева, продолжающего ряд помещиков-паразитов. И на него мы смотрим сквозь призму крестьянского мнения. Вот что мы видим:
Какой-то барин кругленький,
Усатенький, пузатенький,
С сигарочкой во рту…
Традиционные в народной поэзии уменьшительные и ласкательные формы здесь усиливают ироническое звучание рассказа, подчеркивают ничтожество «кругленького» человечка.
Помещики, которые должны были заботиться о своей стране, о своем народе, живут в свое удовольствие, унижая и обкрадывая крепостных. Конечно же, большая часть крестьян не желает мириться с подлобным положением вещей. Поэма рисует трудный, полный заблуждений и внутренних конфликтов, но все же неизбежный путь крестьянства к освобождению от рабского сознания.
Не верят крестьяне своим помещикам, пошатнулось их доверие и к религии, к ее служителям – проповедникам покорности и смирения. Поп, который первым отвечал странникам на их во и сам спрашивает у странников:
… Скажите, православные,
Кого вы называете
Породой жеребячьею?
Крестьяне подзамялися,
Молчат – и поп молчит.
Он видит, что «все в мире переменчиво», что рушатся привычные норма жизни и счастье – «покой, богатство, честь» - недостижимо. В душе попа борются противоположные чувства. Он тоскует о том, что «перевелись помещики»: от них зависело его благополучие. Но и крестьянам поп сочувствует вполне искренне. Иным предстает перед нами священник Иван из главы «Демушка», который ненавидит крестьян: «у нас народ все голь да пьянь…». Это подлый и злой человек. Мы отчетливо чувствуем негативное авторское отношение к этому персонажу. А поп – собеседник странников – с болью говорит о народной бедности:
Крестьянин сам нуждается
И рад бы дать, да нечего…
И все-таки, по мнению автора, народ не может быть сломлен ни произволом помещиков, ни поборами церкви. Некрасов говорит, что:
Еще народу русскому
Пределы не поставлены:
Пред ним широкий путь.
Объяснение: