Повість про крихітку Цахеса авторства німецького казкаря Гофмана не просто дуже цікава і захоплююча, вона ставить перед людиною безліч найважливіших питань морального характеру. Незважаючи на те, що це всього лише казка, образ Цахеса та ситуація, в якій йому видалося бути, просто не може залишити читача байдужим, вона чинить на характер і душу людини сильний і безпосередній вплив. Одним з ключових і важливих питань, які задають собі багато хто з тих, хто прочитав цей твір, є питання про те, чи є такі Цахесы серед нас, звичайних людей.
Однак,
перш за все, слід трансформувати казковий образ Цахеса у щось реальне, щоб зрозуміти, яким був би його реальний еквівалент. Цілком зрозуміло, що життя – це не казка, ніхто не може отримати таких золотих волосин, які дають оточуючим відчуття твоєї чарівної краси і розуму, як це було з Цахесом. Як мені здається, зазвичай в реальному житті одні люди можуть переоцінювати інших через чиюсь прихильність або просто порожне бажання схилятися перед чужими ідеалами. Як не дивно, але це трапляється досить часто. Надзвичайно часто можна побачити, що зовсім порожні й безглузді люди, справжні посередності домагаються феноменального
успіху у суспільстві. І замість того, щоб засудити таке ганебне для всього суспільства явище, звичайні люди починають підшукувати для нього підстави.
Наприклад, вони можуть говорити “ну, раз ця людина чогось домоглася, значить, вона дійсно розумна (красива, талановита”, але при цьому, звичайно, при безпосередньому спілкуванні з такою людиною жодного розуму чи таланту чомусь не проглядається. Я думаю, що сучасні Цахеси саме такі – вони чогось домагаються, при цьому всім навколо абсолютно незрозуміло, а що ж в цій людині гарного. Однак це не заважає їм вигадувати якісь причини, шукати приводи схилятися перед тим, хто цього не вартий. Зі сторони це виглядає просто огидно, тому що фактично звичайні люди поклоняються пустушці. Правда, з часом така необгрунтована чарівність розвіюється, кудись йде, і люди розуміють, що весь час обманювалися і допускали помилки у своїх судженнях.
Але замість того, щоб визнати власні помилки, вони обрушують весь свій гнів на того, хто, на їхню думку, їх обдурив. І ми бачили це прекрасно по повісті про крихітку Цахеса.
Безумовно, це незаперечний факт – серед нас теж є Цахеси. Але це не ті, хто магічним шляхом домігся успіху, а скоріше ті, хто опинився в потрібний час в потрібному місці і добився успіху за рахунок цього. В результаті, всі розуміють, що ця людина займає чуже місце, ні на що не годиться, однак чомусь бояться що-небудь зробити в цьому зв’язку.
Як би там не було, результати такої поведінки завжди трагічні.
“Чи є Цахеси серед нас?” Повість про крихітку Цахеса авторства німецького казкаря Гофмана не просто дуже цікава і захоплююча, вона ставить перед людиною безліч найважливіших питань морального характеру. Незважаючи на те, що це всього лише казка, образ Цахеса та ситуація, в якій йому видалося бути, просто не може залишити читача байдужим, вона чинить на характер і душу людини сильний і […]...
Иван Петрович Берестов и Григорий Иванович Муромцев, помещики, не ладят между собой. Берестов вдовец, преуспевает, любим соседями, имеет сына Алексея. Муромский «настоящий русский барин», вдовец, англоман, хозяйство ведет неумело, воспитывает дочь Лизу. Алексей Берестов хочет делать военную карьеру, отец не соглашается, и пока Алексей живет в деревне «барином», производя неизгладимое впечатление на романтических уездных барышень, в том числе на Лизу, дочь Муромского. «Ей было 17 лет. Черные глаза оживляли ее смуглое и очень приятное лицо». Однажды горничная Лизы Настя идет в гости к служанке Берестова, видит Алексея. Лиза представляла его себе «романтическим идеалом»: бледным, печальным, задумчивым, но, по рассказам Насти, молодой барин весел, красив, жизнерадостен. Несмотря на то, что в деревне распространяется слух о несчастной любви Алексея, он «баловник», любит гоняться за девушками. Лиза мечтает с ним встретиться. Она решает нарядиться в крестьянское платье и вести себя как простая девушка. В роще встречает Алексея, который едет на охоту. Молодой человек вызывается ее проводить. Лиза представляется Акулиной, дочерью кузнеца. Назначает Алексею следующее свидание. Целый день молодые люди думают только друг о друге. Увидев Алексея вновь, Лиза-Акулина говорит, что это свидание будет последним. Алексей «уверяет ее в невинности своих желаний», говорит «языком истинной страсти». Условием следующей встречи Лиза ставит обещание не пытаться ничего о ней узнать. Алексей решает держать слово. Через 2 месяца между Алексеем и девушкой возникает взаимная страсть. Однажды Берестов и Муромский случайно встречаются в лесу на охоте. От испуга лошадь Муромского понесла. Он падает, Берестов приходит к нему на , а затем приглашает к себе в гости. После обеда Муромский, в свою очередь, приглашает Берестова приехать с сыном в свое имение. «Таким образом вражда старинная и глубоко укоренившаяся, казалось, готова была прекратиться от пугливости куцей кобылки». Когда Берестов с Алексеем приезжают, Лиза, чтобы Алексей не узнал ее, появляется набеленная, насурьмленная, с фальшивыми локонами. За обедом Алексей играет роль «рассеянного и задумчивого», а Лиза «жеманится, говорит сквозь зубы и только по-французски». На другое утро Лиза-Акулина встречается с Алексеем в роще. Тот признается, что во время визита к Муромским даже не обратил внимания на барышню. Начинает обучать девушку грамоте. Та «быстро учится». Через неделю между ними завязывается переписка. Почтовым ящиком служит дупло старого дуба. Помирившиеся отцы подумывают о свадьбе детей (Алексею достанется богатое имение, у Муромских большие связи). Алексею же приходит в голову «романтическая мысль жениться на крестьянке и жить своими трудами». Он делает Лизе-Акулине предложение в письме и едет объясниться с Берестовым. Застает дома Лизу, читающую его письмо, узнает в ней свою возлюбленную.
Повість про крихітку Цахеса авторства німецького казкаря Гофмана не просто дуже цікава і захоплююча, вона ставить перед людиною безліч найважливіших питань морального характеру. Незважаючи на те, що це всього лише казка, образ Цахеса та ситуація, в якій йому видалося бути, просто не може залишити читача байдужим, вона чинить на характер і душу людини сильний і безпосередній вплив. Одним з ключових і важливих питань, які задають собі багато хто з тих, хто прочитав цей твір, є питання про те, чи є такі Цахесы серед нас, звичайних людей.
Однак,
перш за все, слід трансформувати казковий образ Цахеса у щось реальне, щоб зрозуміти, яким був би його реальний еквівалент. Цілком зрозуміло, що життя – це не казка, ніхто не може отримати таких золотих волосин, які дають оточуючим відчуття твоєї чарівної краси і розуму, як це було з Цахесом. Як мені здається, зазвичай в реальному житті одні люди можуть переоцінювати інших через чиюсь прихильність або просто порожне бажання схилятися перед чужими ідеалами. Як не дивно, але це трапляється досить часто. Надзвичайно часто можна побачити, що зовсім порожні й безглузді люди, справжні посередності домагаються феноменального
успіху у суспільстві. І замість того, щоб засудити таке ганебне для всього суспільства явище, звичайні люди починають підшукувати для нього підстави.
Наприклад, вони можуть говорити “ну, раз ця людина чогось домоглася, значить, вона дійсно розумна (красива, талановита”, але при цьому, звичайно, при безпосередньому спілкуванні з такою людиною жодного розуму чи таланту чомусь не проглядається. Я думаю, що сучасні Цахеси саме такі – вони чогось домагаються, при цьому всім навколо абсолютно незрозуміло, а що ж в цій людині гарного. Однак це не заважає їм вигадувати якісь причини, шукати приводи схилятися перед тим, хто цього не вартий. Зі сторони це виглядає просто огидно, тому що фактично звичайні люди поклоняються пустушці. Правда, з часом така необгрунтована чарівність розвіюється, кудись йде, і люди розуміють, що весь час обманювалися і допускали помилки у своїх судженнях.
Але замість того, щоб визнати власні помилки, вони обрушують весь свій гнів на того, хто, на їхню думку, їх обдурив. І ми бачили це прекрасно по повісті про крихітку Цахеса.
Безумовно, це незаперечний факт – серед нас теж є Цахеси. Але це не ті, хто магічним шляхом домігся успіху, а скоріше ті, хто опинився в потрібний час в потрібному місці і добився успіху за рахунок цього. В результаті, всі розуміють, що ця людина займає чуже місце, ні на що не годиться, однак чомусь бояться що-небудь зробити в цьому зв’язку.
Як би там не було, результати такої поведінки завжди трагічні.
“Чи є Цахеси серед нас?” Повість про крихітку Цахеса авторства німецького казкаря Гофмана не просто дуже цікава і захоплююча, вона ставить перед людиною безліч найважливіших питань морального характеру. Незважаючи на те, що це всього лише казка, образ Цахеса та ситуація, в якій йому видалося бути, просто не може залишити читача байдужим, вона чинить на характер і душу людини сильний і […]...
Иван Петрович Берестов и Григорий Иванович Муромцев, помещики, не ладят между собой. Берестов вдовец, преуспевает, любим соседями, имеет сына Алексея. Муромский «настоящий русский барин», вдовец, англоман, хозяйство ведет неумело, воспитывает дочь Лизу. Алексей Берестов хочет делать военную карьеру, отец не соглашается, и пока Алексей живет в деревне «барином», производя неизгладимое впечатление на романтических уездных барышень, в том числе на Лизу, дочь Муромского. «Ей было 17 лет. Черные глаза оживляли ее смуглое и очень приятное лицо». Однажды горничная Лизы Настя идет в гости к служанке Берестова, видит Алексея. Лиза представляла его себе «романтическим идеалом»: бледным, печальным, задумчивым, но, по рассказам Насти, молодой барин весел, красив, жизнерадостен. Несмотря на то, что в деревне распространяется слух о несчастной любви Алексея, он «баловник», любит гоняться за девушками. Лиза мечтает с ним встретиться. Она решает нарядиться в крестьянское платье и вести себя как простая девушка. В роще встречает Алексея, который едет на охоту. Молодой человек вызывается ее проводить. Лиза представляется Акулиной, дочерью кузнеца. Назначает Алексею следующее свидание. Целый день молодые люди думают только друг о друге. Увидев Алексея вновь, Лиза-Акулина говорит, что это свидание будет последним. Алексей «уверяет ее в невинности своих желаний», говорит «языком истинной страсти». Условием следующей встречи Лиза ставит обещание не пытаться ничего о ней узнать. Алексей решает держать слово. Через 2 месяца между Алексеем и девушкой возникает взаимная страсть. Однажды Берестов и Муромский случайно встречаются в лесу на охоте. От испуга лошадь Муромского понесла. Он падает, Берестов приходит к нему на , а затем приглашает к себе в гости. После обеда Муромский, в свою очередь, приглашает Берестова приехать с сыном в свое имение. «Таким образом вражда старинная и глубоко укоренившаяся, казалось, готова была прекратиться от пугливости куцей кобылки». Когда Берестов с Алексеем приезжают, Лиза, чтобы Алексей не узнал ее, появляется набеленная, насурьмленная, с фальшивыми локонами. За обедом Алексей играет роль «рассеянного и задумчивого», а Лиза «жеманится, говорит сквозь зубы и только по-французски». На другое утро Лиза-Акулина встречается с Алексеем в роще. Тот признается, что во время визита к Муромским даже не обратил внимания на барышню. Начинает обучать девушку грамоте. Та «быстро учится». Через неделю между ними завязывается переписка. Почтовым ящиком служит дупло старого дуба. Помирившиеся отцы подумывают о свадьбе детей (Алексею достанется богатое имение, у Муромских большие связи). Алексею же приходит в голову «романтическая мысль жениться на крестьянке и жить своими трудами». Он делает Лизе-Акулине предложение в письме и едет объясниться с Берестовым. Застает дома Лизу, читающую его письмо, узнает в ней свою возлюбленную.