жанр. лонгфелло творчо переосмислив давні перекази, наситив новими образами, символами, опоетизував. і його поема — це поетичний переказ індіанських міфів, самостійний літературний твір, який слугує даниною пам’яті предків, написаний з метою збереження тієї «золотої нитки», що зв’язує різні покоління. головна думка поеми — заклик до єднання і припинення племінних чвар. національні традиції та звичаї. розфарбовування індіанців у яскраві фарби перед боєм; традицію викурювати люльку згоди на знак установлення миру. опис індіанських звичаїв, традицій, одягу вносить у текст поеми неповторний національний колорит. образ великого духа гітчі-маніту. за віруваннями індіанців, він створив усе живе на землі й послав до людей гайавату, ім’я якого означає «пророк», «учитель». мета гітчі-маніту – припинити сварки. він не тільки виконує місію миротворця, а ще і вчить людей жити у мирі епітети: могучий, милосердний; гіперболи: проводить путь річці, одламав рукою камінь, від подиху віти. головні риси характеру гітчі-маніту: розум, мудрість, урівноваженість, гуманізм, сила, мужність. прийом протиставлення (контрасту), або антитези. сила — безсилля, згода — ворожнеча, мудрий творець — нерозумні діти. антитеза дає можливість підкреслити спокій, розум гітчі-маніту і войовничість, агресивність індіанців. вислів «люлька згоди», «викурити люльку згоди» — означає помиритися, укласти мир. слугує визначенням миру, дружби, злагоди у стосунках між людьми. образ гайавати в індіанській міфології у роботі над поемою лонгфелло спирався на індіанські міфи про гайавату. він писав: «гайавата — людина дивного походження. він був посланим до індіанців, щоб розчистити їхні річки, ліси і риболовні місця, навчити народи займатися мирний ремеслом. у різних племен ця людина була відома під різними іменами: тісвавоп, свіаво, тапавозо, тачепауиадоп, гайавата, що означає пророк, учитель. у цей старий переказ я вплів й інші цікаві індіанські легенди… описувані події відбуваються в країні оджібвеїв, на південному березі верхнього озера, між мальовничими скелями і великими пісками». гайавата як реальна особистість за твердженням учених, гайавата — історична фігура. він жив у xvi ст., був вождем племені онондагів і залишився в пам’яті нащадків завдяки тому, що піклувався про щастя, мир та процвітання індіанських народів. з його ім’ям пов’язують створення ліги ірокезьких племен, основним завданням якої було встановлення миру на американському континенті. ліга об’єднувала п’ять племен. відомо також, що на раді звучав гімн, що починався словами: «ми прийшли, щоб привітати мир і подякувати йому». головному героєві поеми — гайяваті, сину місяцевої дочки венони і західного вітру— властиві найпрекрасніші і найблагородніші риси. він — уособлення кращих людських чеснот. 8) видатні перекладачі «пісні про гайавату». серед кращих перекладів можна назвати роботи і. буніна («песнь о гайавате»), о. олеся («пісня про гайавату»), панаса мирного («гайавата», версія за мотивами поеми лонгфелло). історія написання поеми сягає ще часів ранньої творчості г.в.лонгфелло. у цей час письменник з зацікавленістю вивчав історичні, етнографічні і фольклорні матеріали, захоплювався культурою індіанців. він зустрічався з індіанськими громадськими діячами. багато легенд, що згодом будуть використані у поемі, лонгфелло почув від вождя одного індіанського племені. для свого твору лонгфелло використав записи відомого вченого- етнографа скулкрафта, який багато років прожив серед оджибвеїв. “пісня про гайявату” — це не просто переказ давніх легенд. лонґфелло надав своєму творові довершеної поетичної форми, достеменно передавши світосприйняття і почуття первісних дітей землі. поема принесла поетові світову славу. про лонгфелло говорили, що він відкрив американцям америку в поезії, адже в його творі із співчуттям і захопленням розповідається про життя тих, хто споконвіку жив на американській землі. навіть в далекому китаї витончені віяла прикрашали рядками із поеми г.лонгфелло. у поемі “пісня про гайявату” ми опиняємось на південному березі верхнього озера, в далеких лісах північної америки, потрапляємо у фантастичний світ вірувань і легенд індіанських племен дакотів, ірокезів, оджибвеїв…
Первым поручением «слабого, трусливого Эврисфея» было убийство немейского льва. Это был невероятных размеров хищник, «порожденный Тифоном и Ехидной», который наводил страх на жителей города Немеи.Геракл послушно отправился на поиски кровожадного льва. Он забрался высоко в горы и долго бродил по лесистым склонам и ущельям, пытаясь отыскать логово этого чудовища. Наконец он достиг цели своего путешествия – это была большая пещера с двумя выходами, один из которых Геракл завалил обломками скалы, а сам «стал ждать льва, скрывшись за камнями».
С приближением сумерек «показался чудовищный лев с длинной косматой гривой». Одну за другой пустил Геракл в него три стрелы из своего лука, но все они отскочили от твердой, словно сталь, звериной шкуры. Лев яростно зарычал и приготовился к атаке. Он прыгнул на своего обидчика, но Геракл успел достать свою палицу и мощным ударом сбил льва с ног. Не медля ни секунды, герой «бросился на льва, обхватил его своими могучими руками и задушил».
Взвалив тушу убитого им льва, Геракл отправился в Немею, где в память о содеянном подвиге учредил немейские игры. Снятая со льва шкура стала служить панцирем герою. Царь Эврисфей, увидев, какое чудовище смог одолеть голыми руками Геракл, не на шутку испугался.
жанр. лонгфелло творчо переосмислив давні перекази, наситив новими образами, символами, опоетизував. і його поема — це поетичний переказ індіанських міфів, самостійний літературний твір, який слугує даниною пам’яті предків, написаний з метою збереження тієї «золотої нитки», що зв’язує різні покоління. головна думка поеми — заклик до єднання і припинення племінних чвар. національні традиції та звичаї. розфарбовування індіанців у яскраві фарби перед боєм; традицію викурювати люльку згоди на знак установлення миру. опис індіанських звичаїв, традицій, одягу вносить у текст поеми неповторний національний колорит. образ великого духа гітчі-маніту. за віруваннями індіанців, він створив усе живе на землі й послав до людей гайавату, ім’я якого означає «пророк», «учитель». мета гітчі-маніту – припинити сварки. він не тільки виконує місію миротворця, а ще і вчить людей жити у мирі епітети: могучий, милосердний; гіперболи: проводить путь річці, одламав рукою камінь, від подиху віти. головні риси характеру гітчі-маніту: розум, мудрість, урівноваженість, гуманізм, сила, мужність. прийом протиставлення (контрасту), або антитези. сила — безсилля, згода — ворожнеча, мудрий творець — нерозумні діти. антитеза дає можливість підкреслити спокій, розум гітчі-маніту і войовничість, агресивність індіанців. вислів «люлька згоди», «викурити люльку згоди» — означає помиритися, укласти мир. слугує визначенням миру, дружби, злагоди у стосунках між людьми. образ гайавати в індіанській міфології у роботі над поемою лонгфелло спирався на індіанські міфи про гайавату. він писав: «гайавата — людина дивного походження. він був посланим до індіанців, щоб розчистити їхні річки, ліси і риболовні місця, навчити народи займатися мирний ремеслом. у різних племен ця людина була відома під різними іменами: тісвавоп, свіаво, тапавозо, тачепауиадоп, гайавата, що означає пророк, учитель. у цей старий переказ я вплів й інші цікаві індіанські легенди… описувані події відбуваються в країні оджібвеїв, на південному березі верхнього озера, між мальовничими скелями і великими пісками». гайавата як реальна особистість за твердженням учених, гайавата — історична фігура. він жив у xvi ст., був вождем племені онондагів і залишився в пам’яті нащадків завдяки тому, що піклувався про щастя, мир та процвітання індіанських народів. з його ім’ям пов’язують створення ліги ірокезьких племен, основним завданням якої було встановлення миру на американському континенті. ліга об’єднувала п’ять племен. відомо також, що на раді звучав гімн, що починався словами: «ми прийшли, щоб привітати мир і подякувати йому». головному героєві поеми — гайяваті, сину місяцевої дочки венони і західного вітру— властиві найпрекрасніші і найблагородніші риси. він — уособлення кращих людських чеснот. 8) видатні перекладачі «пісні про гайавату». серед кращих перекладів можна назвати роботи і. буніна («песнь о гайавате»), о. олеся («пісня про гайавату»), панаса мирного («гайавата», версія за мотивами поеми лонгфелло). історія написання поеми сягає ще часів ранньої творчості г.в.лонгфелло. у цей час письменник з зацікавленістю вивчав історичні, етнографічні і фольклорні матеріали, захоплювався культурою індіанців. він зустрічався з індіанськими громадськими діячами. багато легенд, що згодом будуть використані у поемі, лонгфелло почув від вождя одного індіанського племені. для свого твору лонгфелло використав записи відомого вченого- етнографа скулкрафта, який багато років прожив серед оджибвеїв. “пісня про гайявату” — це не просто переказ давніх легенд. лонґфелло надав своєму творові довершеної поетичної форми, достеменно передавши світосприйняття і почуття первісних дітей землі. поема принесла поетові світову славу. про лонгфелло говорили, що він відкрив американцям америку в поезії, адже в його творі із співчуттям і захопленням розповідається про життя тих, хто споконвіку жив на американській землі. навіть в далекому китаї витончені віяла прикрашали рядками із поеми г.лонгфелло. у поемі “пісня про гайявату” ми опиняємось на південному березі верхнього озера, в далеких лісах північної америки, потрапляємо у фантастичний світ вірувань і легенд індіанських племен дакотів, ірокезів, оджибвеїв…
Первым поручением «слабого, трусливого Эврисфея» было убийство немейского льва. Это был невероятных размеров хищник, «порожденный Тифоном и Ехидной», который наводил страх на жителей города Немеи.Геракл послушно отправился на поиски кровожадного льва. Он забрался высоко в горы и долго бродил по лесистым склонам и ущельям, пытаясь отыскать логово этого чудовища. Наконец он достиг цели своего путешествия – это была большая пещера с двумя выходами, один из которых Геракл завалил обломками скалы, а сам «стал ждать льва, скрывшись за камнями».
С приближением сумерек «показался чудовищный лев с длинной косматой гривой». Одну за другой пустил Геракл в него три стрелы из своего лука, но все они отскочили от твердой, словно сталь, звериной шкуры. Лев яростно зарычал и приготовился к атаке. Он прыгнул на своего обидчика, но Геракл успел достать свою палицу и мощным ударом сбил льва с ног. Не медля ни секунды, герой «бросился на льва, обхватил его своими могучими руками и задушил».
Взвалив тушу убитого им льва, Геракл отправился в Немею, где в память о содеянном подвиге учредил немейские игры. Снятая со льва шкура стала служить панцирем герою. Царь Эврисфей, увидев, какое чудовище смог одолеть голыми руками Геракл, не на шутку испугался.
Объяснение:
вроде не много Там можно сакротить !)
Удачи в учёбе!)