главный герой повести петр гринев. он предстает перед нами молодым человеком из небогатой дворянской семьи. отец его – андрей петрович гринев- был простым военным. еще до рождения гринев был записан в полк. петр получил образование. сначала его обучал савельич- верный слуга. позже для него специально был нанят француз. но вместо получения знаний петр гонял голубей. по заведенной традиции дворянские дети должны были служить. вот и отец гринева отправил его служить, но не в элитный семёновский полк, как думал петр, а в оренбург, для того, чтобы сын испытал настоящую жизнь, чтоб вышел солдат, а не шаматон.
но судьба забросила петрушу не просто в оренбург, а в далёкую белогорскую крепость, которая представляла собой старую деревушку с деревянными домами, обнесенную бревенчатым забором. единственное оружие – старая пушка, и та была забита мусором. вся команда крепости состояла из инвалидов. такая крепость произвела на гринева удручающее впечатление. петр был расстроен…
но постепенно жизнь в крепости становится сносной. петр сближается с семьей капитана миронова-коменданта крепости. его принимают там как сына и заботятся о нем. вскоре петр влюбляется в марию миронову – дочь коменданта крепости. его первая любовь оказалась взаимной, и все казалось хорошо. но тут выясняется, что к маше уже сватался швабрин, сосланный в крепость за дуэль офицер, но мария отказала ему, и швабрин мстит, очерняя имя девушки. гринев вступается за честь любимой девушки и вызывает швабрина на дуэль, где получает ранение. после выздоровления петр просит благословения родителей на брак с марией, но отец, разозленный вестью о дуэли, отказывает ему, попрекая за это и говоря, что петр еще молод и глуп. маша, горячо любя петра, на брак без благословения родителей не соглашается. гринев сильно расстроен и огорчен. мария старается избегать его. он больше не посещает семью коменданта, жизнь становится для него все невыносимей.
но в это время белогорской крепости грозит беда. пугачевское войско подходит к стенам крепости и быстро захватывает её. все жители сразу признают пугачева своим императором, кроме коменданта миронова и ивана игнатьича. они были повешены за непокорность «единственному и истинному императору» . пришла очередь гринева, его сразу повели к виселице. петр шел вперед, смотрел в лицо смерти смело и мужественно, готовясь умереть. но тут савельич бросился в ноги к пугачеву и заступился за боярское дитя. емельян велел гринева к нему и приказывал ему поцеловать руку, признав его власть. но петр не нарушил слова и остался верен императрице екатерине ii. пугачев рассердился, но вспомнив про подаренным ему заячий тулуп, великодушно отпустил гринева. вскоре они снова встретились. гринев ехал из оренбург спасать машу от швабрина, когда казаки поймали и отвели его в «дворец» пугачева. узнав о их любви и о том, что швабрин заставляет бедную сироту выйти за него замуж, емельян решил поехать в крепость вместе с гриневым, чтоб сироте. когда пугачев узнал, что сирота – это дочь коменданта, он разозлился, но потом отпустил машу с гриневым, сдержав свое слово: «казнить так казнить, жаловать так жаловать: таков мой обычай»
белогорская крепость сильно повлияла на петра. из неопытного юноши гринев превращается в молодого человека, способного защитить свою любовь, сохранить верность и честь, умеющего здраво судить о людях.
Народився в с Ладані Прилуцького повіту на Полтавщині. Навчався в Полтавській духовній семінарії, згодом — у Харківському ветеринарному інституті. Деякий час працював ветеринарним лікарем. У1917 році був заарештований царським урядом. Невдовзі почав займатися журналістською діяльністю, був редактором журналу "Книгар" (Київ). У1919 році емігрував до Чехо-Словаччини. Працював викладачем Української сільськогосподарської академії. За кордоном почав займатися літературною діяльністю. Найвідоміші з літературних творів; роман "Чмелик", збірка казок "Нечиста сила", п'єса-казка "Русалка-жаба".
"Хуха-Моховинка" Василя Королів-Старого
Хуха-Моховинка була лісовою, боровинкою Хухою. У старому бору спонвіку жив увесь її рід. Вона була наймолодшою серед Хух. Пухнаста, як мох, тільце врите довгою вовничкою, тільки мордочка, як садова квіточка, та лапки, рожеві зісподу, були голенькі. Колір вовнички мінявся від того, біля чого вона з'являлася. Моховинку дуже любили в родині, і не тільки за те, що наймолодша, а й за те, що була добра, лагідна, слухняна і роботяща.
Моховинка сама зробила собі хатинку між корінням великої сосни: позатуляла всі дірки та щілини сосновими галузками і м'яким зеленим мохом.
Але недовго судилося Моховинці насолоджуватися хатнім теплом. Старий дід, який прийшов рубати сосну, знищив її хатинку. Все було понівечено і розкидано. Занепокоєні тим, що не по закону рубають ліс, Хухи привели лісника. І серед них — Моховинка. Не про себе вона дбала, хоча так постраждала, а за весь свій рід на землі!
Дивіться також
"Хуха-Моховинка" (повний текст)
"Хуха-Моховинка" (скорочено)
Біографія Василя Короліва-Старого
Багато хто з Хух звав її до себе, але Моховинка добре знала звичаї, за якими Хухи повинні мати окремі хатинки.
Не знайшовши хатинки в лісі (все було позаймане Хухами), знесилена, перемерзла, вона з'явилась у теплій хаті, серед кіз, які співчутливо вислухали бідолаху і запросили лишитися та оселитися. Пройшов час, і у Хухи з'явилися нові друзі — хлопчик та дівчинка, які весело бавилися з затійницею. Маючи добре серце, Моховинка виручила з біди козу Лиску, за що діти біли їй дуже вдячні: приносили все, що їм давали смачного.
Дуже сумувала Хуха за своєю родиною. І тільки нещасний випадок (знову з-за старого діда, який поранив їй лапку) допоміг їй опинитися серед лісу.
Як зраділи всі Хухи її появі! Дружні, вони разом вибудували нову хатку. Все було добре у Хухи.
Раптом сталося так, що Хуха-Моховинка віч-на-віч зустрілася з дідом. Але тепер він безпомічний, знесилений. Добре серце Хухи не пам'ятало зла, і вона поспішає на до Побачивши ту, що покалічив, старий приготувався для помсти, а одержав порятунок.
Не захотіла Моховинка, щоб її було віддячено, бо Хухи роблять добро з повинності. Про одне попросила — розповісти людям, що Хухи добрі й не пам'ятають зла.
Ця казка несе непереможну силу добра, вірності, любові. Читаючи про Хуху, я згадував і Карлсона, який з задоволенням бавився з Малюком, і роботящу Попелюшку, і Герду, що змогла перенести всі страждання на шляху до зустрічі з Каєм.
главный герой повести петр гринев. он предстает перед нами молодым человеком из небогатой дворянской семьи. отец его – андрей петрович гринев- был простым военным. еще до рождения гринев был записан в полк. петр получил образование. сначала его обучал савельич- верный слуга. позже для него специально был нанят француз. но вместо получения знаний петр гонял голубей. по заведенной традиции дворянские дети должны были служить. вот и отец гринева отправил его служить, но не в элитный семёновский полк, как думал петр, а в оренбург, для того, чтобы сын испытал настоящую жизнь, чтоб вышел солдат, а не шаматон.
но судьба забросила петрушу не просто в оренбург, а в далёкую белогорскую крепость, которая представляла собой старую деревушку с деревянными домами, обнесенную бревенчатым забором. единственное оружие – старая пушка, и та была забита мусором. вся команда крепости состояла из инвалидов. такая крепость произвела на гринева удручающее впечатление. петр был расстроен…
но постепенно жизнь в крепости становится сносной. петр сближается с семьей капитана миронова-коменданта крепости. его принимают там как сына и заботятся о нем. вскоре петр влюбляется в марию миронову – дочь коменданта крепости. его первая любовь оказалась взаимной, и все казалось хорошо. но тут выясняется, что к маше уже сватался швабрин, сосланный в крепость за дуэль офицер, но мария отказала ему, и швабрин мстит, очерняя имя девушки. гринев вступается за честь любимой девушки и вызывает швабрина на дуэль, где получает ранение. после выздоровления петр просит благословения родителей на брак с марией, но отец, разозленный вестью о дуэли, отказывает ему, попрекая за это и говоря, что петр еще молод и глуп. маша, горячо любя петра, на брак без благословения родителей не соглашается. гринев сильно расстроен и огорчен. мария старается избегать его. он больше не посещает семью коменданта, жизнь становится для него все невыносимей.
но в это время белогорской крепости грозит беда. пугачевское войско подходит к стенам крепости и быстро захватывает её. все жители сразу признают пугачева своим императором, кроме коменданта миронова и ивана игнатьича. они были повешены за непокорность «единственному и истинному императору» . пришла очередь гринева, его сразу повели к виселице. петр шел вперед, смотрел в лицо смерти смело и мужественно, готовясь умереть. но тут савельич бросился в ноги к пугачеву и заступился за боярское дитя. емельян велел гринева к нему и приказывал ему поцеловать руку, признав его власть. но петр не нарушил слова и остался верен императрице екатерине ii. пугачев рассердился, но вспомнив про подаренным ему заячий тулуп, великодушно отпустил гринева. вскоре они снова встретились. гринев ехал из оренбург спасать машу от швабрина, когда казаки поймали и отвели его в «дворец» пугачева. узнав о их любви и о том, что швабрин заставляет бедную сироту выйти за него замуж, емельян решил поехать в крепость вместе с гриневым, чтоб сироте. когда пугачев узнал, что сирота – это дочь коменданта, он разозлился, но потом отпустил машу с гриневым, сдержав свое слово: «казнить так казнить, жаловать так жаловать: таков мой обычай»
белогорская крепость сильно повлияла на петра. из неопытного юноши гринев превращается в молодого человека, способного защитить свою любовь, сохранить верность и честь, умеющего здраво судить о людях.
Народився в с Ладані Прилуцького повіту на Полтавщині. Навчався в Полтавській духовній семінарії, згодом — у Харківському ветеринарному інституті. Деякий час працював ветеринарним лікарем. У1917 році був заарештований царським урядом. Невдовзі почав займатися журналістською діяльністю, був редактором журналу "Книгар" (Київ). У1919 році емігрував до Чехо-Словаччини. Працював викладачем Української сільськогосподарської академії. За кордоном почав займатися літературною діяльністю. Найвідоміші з літературних творів; роман "Чмелик", збірка казок "Нечиста сила", п'єса-казка "Русалка-жаба".
"Хуха-Моховинка" Василя Королів-Старого
Хуха-Моховинка була лісовою, боровинкою Хухою. У старому бору спонвіку жив увесь її рід. Вона була наймолодшою серед Хух. Пухнаста, як мох, тільце врите довгою вовничкою, тільки мордочка, як садова квіточка, та лапки, рожеві зісподу, були голенькі. Колір вовнички мінявся від того, біля чого вона з'являлася. Моховинку дуже любили в родині, і не тільки за те, що наймолодша, а й за те, що була добра, лагідна, слухняна і роботяща.
Моховинка сама зробила собі хатинку між корінням великої сосни: позатуляла всі дірки та щілини сосновими галузками і м'яким зеленим мохом.
Але недовго судилося Моховинці насолоджуватися хатнім теплом. Старий дід, який прийшов рубати сосну, знищив її хатинку. Все було понівечено і розкидано. Занепокоєні тим, що не по закону рубають ліс, Хухи привели лісника. І серед них — Моховинка. Не про себе вона дбала, хоча так постраждала, а за весь свій рід на землі!
Дивіться також
"Хуха-Моховинка" (повний текст)
"Хуха-Моховинка" (скорочено)
Біографія Василя Короліва-Старого
Багато хто з Хух звав її до себе, але Моховинка добре знала звичаї, за якими Хухи повинні мати окремі хатинки.
Не знайшовши хатинки в лісі (все було позаймане Хухами), знесилена, перемерзла, вона з'явилась у теплій хаті, серед кіз, які співчутливо вислухали бідолаху і запросили лишитися та оселитися. Пройшов час, і у Хухи з'явилися нові друзі — хлопчик та дівчинка, які весело бавилися з затійницею. Маючи добре серце, Моховинка виручила з біди козу Лиску, за що діти біли їй дуже вдячні: приносили все, що їм давали смачного.
Дуже сумувала Хуха за своєю родиною. І тільки нещасний випадок (знову з-за старого діда, який поранив їй лапку) допоміг їй опинитися серед лісу.
Як зраділи всі Хухи її появі! Дружні, вони разом вибудували нову хатку. Все було добре у Хухи.
Раптом сталося так, що Хуха-Моховинка віч-на-віч зустрілася з дідом. Але тепер він безпомічний, знесилений. Добре серце Хухи не пам'ятало зла, і вона поспішає на до Побачивши ту, що покалічив, старий приготувався для помсти, а одержав порятунок.
Не захотіла Моховинка, щоб її було віддячено, бо Хухи роблять добро з повинності. Про одне попросила — розповісти людям, що Хухи добрі й не пам'ятають зла.
Ця казка несе непереможну силу добра, вірності, любові. Читаючи про Хуху, я згадував і Карлсона, який з задоволенням бавився з Малюком, і роботящу Попелюшку, і Герду, що змогла перенести всі страждання на шляху до зустрічі з Каєм.
Объяснение: