Мороз и солнце; день чудесный! Еще ты дремлешь, друг прелестный - Пора, красавица, проснись: Открой сомкнуты негой взоры Навстречу северной Авроры, Звездою севера явись!
Вечор, ты помнишь, вьюга злилась, На мутном небе мгла носилась; Луна, как бледное пятно, Сквозь тучи мрачные желтела, И ты печальная сидела - А нынче.. . погляди в окно:
Под голубыми небесами Великолепными коврами, Блестя на солнце, снег лежит; Прозрачный лес один чернеет, И ель сквозь иней зеленеет, И речка подо льдом блестит.
Вся комната янтарным блеском Озарена. Веселым треском Трещит затопленная печь. Приятно думать у лежанки. Но знаешь, не велеть ли в санки Кобылку бурую запречь?
Скользя по утреннему снегу, Друг милый, предадимся бегу Нетерпеливого коня И навестим поля пустые, Леса, недавно столь густые, И берег, милый для меня.
Прометей борець проти свавільного захоплення влади
олімпійськими богами. Гесіод протиставляє Прометея Зевсові у притчі про Пандору в поемі „Роботи і дні". Тут згадується про те, як Зевса „одурив Прометей хитро думний", як громовержець придумав для людей різні клопоти, зокрема, „взявши вогонь, заховав".
З трагедією Есхіла „Прометей закутий" перегукується твір іншого грецького письменника - - Лукіана, що має красномовну назву „Прометей, або Кавказ". Написаний він у формі діалогів, які ведуть між собою основні дійові особи - - Гермес, Гефест і Прометей.
У зв'язку з цим пригадується вислів відомого філософа: „Богам Греції, які були вже раз в трагічній формі — смертельно поранені в „Прометеї закутому" Есхіла, довелось ще раз — в комічній формі - - померти в „Бесідах" Лукіана Це потрібно для того, щоб людство весело прощалося зі своїм минулим".
Мороз и солнце; день чудесный!
Еще ты дремлешь, друг прелестный -
Пора, красавица, проснись:
Открой сомкнуты негой взоры
Навстречу северной Авроры,
Звездою севера явись!
Вечор, ты помнишь, вьюга злилась,
На мутном небе мгла носилась;
Луна, как бледное пятно,
Сквозь тучи мрачные желтела,
И ты печальная сидела -
А нынче.. . погляди в окно:
Под голубыми небесами
Великолепными коврами,
Блестя на солнце, снег лежит;
Прозрачный лес один чернеет,
И ель сквозь иней зеленеет,
И речка подо льдом блестит.
Вся комната янтарным блеском
Озарена. Веселым треском
Трещит затопленная печь.
Приятно думать у лежанки.
Но знаешь, не велеть ли в санки
Кобылку бурую запречь?
Скользя по утреннему снегу,
Друг милый, предадимся бегу
Нетерпеливого коня
И навестим поля пустые,
Леса, недавно столь густые,
И берег, милый для меня.
олімпійськими богами. Гесіод протиставляє Прометея Зевсові у притчі про Пандору в поемі „Роботи і дні". Тут згадується про те, як Зевса „одурив Прометей хитро думний", як громовержець придумав для людей різні клопоти, зокрема, „взявши вогонь, заховав".
З трагедією Есхіла „Прометей закутий" перегукується твір іншого грецького письменника - - Лукіана, що має красномовну назву „Прометей, або Кавказ". Написаний він у формі діалогів, які ведуть між собою основні дійові особи - - Гермес, Гефест і Прометей.
У зв'язку з цим пригадується вислів відомого філософа: „Богам Греції, які були вже раз в трагічній формі — смертельно поранені в „Прометеї закутому" Есхіла, довелось ще раз — в комічній формі - - померти в „Бесідах" Лукіана Це потрібно для того, щоб людство весело прощалося зі своїм минулим".