Я захоплююся творчістю Джона Фаулза. Його твори відрізняються глибоким філософським змістом та психологізмом. Серед усіх його творів хочу виокремити роман «Колекціонер». Він вразив мене до глибини душі.
За сюжетом, середньостатистичний клерк, Фредерік Клегг, що не відрізняється ні розумом, ні талантами, не цікавиться нічим, окрім колекціонування метеликів закохується в творчу та яскраву Міранду Грей, але не наважується навіть заговорити до неї. Все міняється, коли він виграє велику суму грошей, що дозволяє йому придбати великий будинок за містом з глибоким підвалом. Клегг викрадає Міранду та утримує її в цьому підвалі, сподіваючись, що врешті решт вона покохає його.
Композиційно твір складається з кількох частин – записів у щоденнику. Перша – від імені Фредерика, друга – від імені Міранди. Автор зображує зіткнення двох світів – посередності та творчості, мистецтва та сірої реальності. Постає також проблема неспроможності кохати. Фредерік не вміє кохати, він хоче володіти «цікавим експонатом», який він невзмозі ні зрозуміти, ні відпустити. Він чинить з Мірандою як зі своїим метеликами. Це призводить врешті решт до її смерті. Найстрашнішим є те, що після смерті Міранди, він спочатку навіть думає про самогубство, але згодом вже полює на нову жертву.
Ця книга змушує замислитись над такими поняттями як кохання, мистецтво, творчість, та застерігає від відсутності саморозвитку, культивуванні посередності та морального занепаду особистості.
Все устроились по-разному. Гаев говорит, что теперь он банковский служака. Лопахин обещает найти новое место Шарлотте, Варя устроилась экономкой к Рагулиным, Епиходов, нанятый Лопахиным, остаётся в имении, Фирса должны отправить в больницу. Но все же Гаев с грустью произносит: «Все нас бросают... мы стали вдруг не нужны». Между Варей и Лопахиным должно, наконец, произойти объяснение. Уже давно Варю дразнят «мадам Лопахина». Варе Ермолай Алексеевич нравится, но сама она не может сделать предложение. Лопахин, тоже прекрасно отзывающийся о Варе, согласен «покончить сразу» с этим делом. Но, когда Раневская устраивает их встречу, Лопахин, так и не решившись, покидает Варю, воспользовавшись первым же предлогом.
«Пора ехать! В дорогу!» — с этими словами из дома уходят, запирая все двери. Остаётся только старый Фирс, о котором, казалось бы, все заботились, но которого так и забыли отправить в больницу. Фирс, вздыхая, что Леонид Андреевич поехал в пальто, а не в шубе, ложится отдохнуть и лежит неподвижно. Слышится тот же звук лопнувшей струны. «Наступает тишина, и только слышно, как далеко в саду топором стучат по дереву».
Я захоплююся творчістю Джона Фаулза. Його твори відрізняються глибоким філософським змістом та психологізмом. Серед усіх його творів хочу виокремити роман «Колекціонер». Він вразив мене до глибини душі.
За сюжетом, середньостатистичний клерк, Фредерік Клегг, що не відрізняється ні розумом, ні талантами, не цікавиться нічим, окрім колекціонування метеликів закохується в творчу та яскраву Міранду Грей, але не наважується навіть заговорити до неї. Все міняється, коли він виграє велику суму грошей, що дозволяє йому придбати великий будинок за містом з глибоким підвалом. Клегг викрадає Міранду та утримує її в цьому підвалі, сподіваючись, що врешті решт вона покохає його.
Композиційно твір складається з кількох частин – записів у щоденнику. Перша – від імені Фредерика, друга – від імені Міранди. Автор зображує зіткнення двох світів – посередності та творчості, мистецтва та сірої реальності. Постає також проблема неспроможності кохати. Фредерік не вміє кохати, він хоче володіти «цікавим експонатом», який він невзмозі ні зрозуміти, ні відпустити. Він чинить з Мірандою як зі своїим метеликами. Це призводить врешті решт до її смерті. Найстрашнішим є те, що після смерті Міранди, він спочатку навіть думає про самогубство, але згодом вже полює на нову жертву.
Ця книга змушує замислитись над такими поняттями як кохання, мистецтво, творчість, та застерігає від відсутності саморозвитку, культивуванні посередності та морального занепаду особистості.
Между Варей и Лопахиным должно, наконец, произойти объяснение. Уже давно Варю дразнят «мадам Лопахина». Варе Ермолай Алексеевич нравится, но сама она не может сделать предложение. Лопахин, тоже прекрасно отзывающийся о Варе, согласен «покончить сразу» с этим делом. Но, когда Раневская устраивает их встречу, Лопахин, так и не решившись, покидает Варю, воспользовавшись первым же предлогом.
«Пора ехать! В дорогу!» — с этими словами из дома уходят, запирая все двери. Остаётся только старый Фирс, о котором, казалось бы, все заботились, но которого так и забыли отправить в больницу. Фирс, вздыхая, что Леонид Андреевич поехал в пальто, а не в шубе, ложится отдохнуть и лежит неподвижно. Слышится тот же звук лопнувшей струны. «Наступает тишина, и только слышно, как далеко в саду топором стучат по дереву».