Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його творчості, а особистими переживаннями. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котра передчасно померла Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки! жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною. Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з нихсвоя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність. Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.
рано утром царь колхиды надел свои доспехи, подаренные ему богом войны аресом, сел на колесницу и поехал на аресово поле. его сопровождали толпы колхов — всем хотелось посмотреть, как быки бога солнца растерзают чужеземца. а язон, как научила его медея, натёр чудесной мазью своё тело и оружие и почувствовал в себе великую силу. он был словно весь выкован из железа, и ни копьё, ни меч не могли причинить ему вреда.
язон взял у царя зубы дракона и один вышел на поле. на краю поля лежали ярмо и плуг. тут же был вход в подземный хлев, где стояли быки. внезапно, словно почувствовав приближение героя, они с рёвом выскочили из стойла и помчались прямо на язона. он прикрылся щитом и стоял спокойно, уверенный в своей чудесной силе. быки ударили рогами в щит и отскочили прочь. взревев, они выпустили сноп огня, хотели опалить героя, но пламя, долетев до него, раздвоилось и, обойдя его, сошлось за его головой. невредимый в кольце огня, он смело схватил рукой за рог одного быка, потом другого и надел на них, ярмо. с двух аргонавтов язон запряг быков в плуг и погнал по полю.
Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!
жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві.
Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною.
Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.
А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з нихсвоя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність.
Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.
рано утром царь колхиды надел свои доспехи, подаренные ему богом войны аресом, сел на колесницу и поехал на аресово поле. его сопровождали толпы колхов — всем хотелось посмотреть, как быки бога солнца растерзают чужеземца. а язон, как научила его медея, натёр чудесной мазью своё тело и оружие и почувствовал в себе великую силу. он был словно весь выкован из железа, и ни копьё, ни меч не могли причинить ему вреда.
язон взял у царя зубы дракона и один вышел на поле. на краю поля лежали ярмо и плуг. тут же был вход в подземный хлев, где стояли быки. внезапно, словно почувствовав приближение героя, они с рёвом выскочили из стойла и помчались прямо на язона. он прикрылся щитом и стоял спокойно, уверенный в своей чудесной силе. быки ударили рогами в щит и отскочили прочь. взревев, они выпустили сноп огня, хотели опалить героя, но пламя, долетев до него, раздвоилось и, обойдя его, сошлось за его головой. невредимый в кольце огня, он смело схватил рукой за рог одного быка, потом другого и надел на них, ярмо. с двух аргонавтов язон запряг быков в плуг и погнал по полю.