В статье, посвященной рассмотрению пафоса романа “Герой нашего времени”, Белинский отнес Лермонтова к числу таких “сильных художественных талантов”, которые являются среди окружающей их пустоты очень неожиданно. Интерес, возбужденный к Лермонтову несколькими стихотворениями, помещенными в “Отечественных записках”, окончательно утвердился после опубликования романа “Герой нашего времени”. Эта повесть написалась не из желания заинтересовать публику, а из глубокой творческой потребности, которой чужды всякие побуждения, кроме вдохновения. Белинский отмечает, что роман Лермонтова производит “полноту впечатления”. Причина этого заключается в единстве мысли, которая порождает чувство ответственности частей с целым. Белинский особо останавливается на повести “Бэла”, после прочтения которой “вам грустно, но грусть ваша легка, светла и сладостна”. Смерть черкешенки не возмущает критика безотрадным и тяжелым чувством, ибо она явилась вследствие разумной необходимости, которую мы, читатели, предчувствовали. Сам образ пленительной черкешенки обрисован с бесконечным искусством. Она говорит и действует очень мало, а мы живо видим её во всей определенности дивного существа, читаем в ее сердце. Максим Максимыч, в свою очередь, не подозревает, как глубока и богата его натура, как он высок и благороден. Этот “грубый солдат” любуется Бэлой, любит ее, как милую дочь. Возникает вопрос: за что? Спросите его, и он вам ответит: “Не то чтобы любил, а так — глупость”. Все эти черты, столь “полные бесконечностью”, говорят сами за себя. В заключение Белинский отмечает: “И дай бы вам поболее встретить Максимов Максимычей”. Белинский восхищается художественным мастерством Лермонтова, который в каждой части своего романа сумел исчерпать ее содержание и в типических .чертах “вывести все внутреннее”, крывшееся в ней как возможность. В результате всего этого Лермонтов явился в повести таким же творцом, как и в своих стихотворениях. “Герой нашего времени”, напишет Белинский, обнаружил силу молодого таланта и показал его разнообразие и многостороннос
Однією з найкращих новел письменника є "Останній листок". Почуття безкорисної дружби та самовідданості між молодими дівчатами та старим художником захоплюють своєю щирістю та чистотою.
Сью та Джонсі — дві подруги, яких поєднує життя. Вони, як сестри, поділяють разом і домівку, і їжу, свої незгоди та радощі. їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної до віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
Старого Бермана пов'язує з дівчатами почуття щирого бажання до Його опікування молодими художницями виникло із потреб його душі і як досвідченого художника, і як людини, яка почуває себе самотньо і під кінець життя поспішає витратити свої батьківські почуття. Він намагається полегшити дівчатам умови існування і хвилюється за них більше, ніж за себе.
Головною мрією всього життя художника Бермана було написання такої картини, яку б визнали шедевром. Але життя пройшло, а шедевр так і залишився мрією.
Хвороба Джонсі поступово знесилювала дівчину, її думки вже зверталися не на те, як до собі, а як полегшити життя своїм друзям, і зробити догляд за собою менш обтяжливим для них. Джонсі відмовляється від їжі, яку так важко було заробити для неї Сью. Вона вважає, що вмре скоро — тоді, як впаде останній виноградний листочок за вікном. Буря та вітер зриває листя з виноградної лози під вікном дівчат, і чим менше стає листя, тим менше стає надія Джонсі вилікуватися.
Але останній виноградний листок витримує негоду. Він не хоче злітати з гілки і своєю стійкістю додає Джонсі наснаги до життя. ЇЇї хвороба потроху відступає і дівчина одужує. І лише після одужання вона дізнається, що цей стійкий до дощу та вітру листочок насправді намальований на стіні. Старий художник Берман намалював його, щоб надія не покинула людину, яка була для нього дорога.
Старий Берман гине від тієї ж хвороби, яка знесилювала Джонсі. Такою була ціна за його до Але він вмирає з почуттям, що життя не пройшло безцільно, адже він таки намалював свій "шедевр" — виноградний листок, який врятував життя. І нехай цей шедевр не такий, як йому думалося усе життя, але він для нього значніший, ніж усі шедеври людства.
Таким є "останній виноградний листок" і для нас, бо життя людини завжди стоїть вище за будь-який шедевр. І ця романтична новела О'генрі показує нам, що є шедеври, важливіші за всі художні багатства — це людяність, щира любов до ближнього та самопожертва.
Максим Максимыч, в свою очередь, не подозревает, как глубока и богата его натура, как он высок и благороден. Этот “грубый солдат” любуется Бэлой, любит ее, как милую дочь. Возникает вопрос: за что? Спросите его, и он вам ответит: “Не то чтобы любил, а так — глупость”. Все эти черты, столь “полные бесконечностью”, говорят сами за себя. В заключение Белинский отмечает: “И дай бы вам поболее встретить Максимов Максимычей”.
Белинский восхищается художественным мастерством Лермонтова, который в каждой части своего романа сумел исчерпать ее содержание и в типических .чертах “вывести все внутреннее”, крывшееся в ней как возможность. В результате всего этого Лермонтов явился в повести таким же творцом, как и в своих стихотворениях. “Герой нашего времени”, напишет Белинский, обнаружил силу молодого таланта и показал его разнообразие и многостороннос
Сью та Джонсі — дві подруги, яких поєднує життя. Вони, як сестри, поділяють разом і домівку, і їжу, свої незгоди та радощі. їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної до віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
Старого Бермана пов'язує з дівчатами почуття щирого бажання до Його опікування молодими художницями виникло із потреб його душі і як досвідченого художника, і як людини, яка почуває себе самотньо і під кінець життя поспішає витратити свої батьківські почуття. Він намагається полегшити дівчатам умови існування і хвилюється за них більше, ніж за себе.
Головною мрією всього життя художника Бермана було написання такої картини, яку б визнали шедевром. Але життя пройшло, а шедевр так і залишився мрією.
Хвороба Джонсі поступово знесилювала дівчину, її думки вже зверталися не на те, як до собі, а як полегшити життя своїм друзям, і зробити догляд за собою менш обтяжливим для них. Джонсі відмовляється від їжі, яку так важко було заробити для неї Сью. Вона вважає, що вмре скоро — тоді, як впаде останній виноградний листочок за вікном. Буря та вітер зриває листя з виноградної лози під вікном дівчат, і чим менше стає листя, тим менше стає надія Джонсі вилікуватися.
Але останній виноградний листок витримує негоду. Він не хоче злітати з гілки і своєю стійкістю додає Джонсі наснаги до життя. ЇЇї хвороба потроху відступає і дівчина одужує. І лише після одужання вона дізнається, що цей стійкий до дощу та вітру листочок насправді намальований на стіні. Старий художник Берман намалював його, щоб надія не покинула людину, яка була для нього дорога.
Старий Берман гине від тієї ж хвороби, яка знесилювала Джонсі. Такою була ціна за його до Але він вмирає з почуттям, що життя не пройшло безцільно, адже він таки намалював свій "шедевр" — виноградний листок, який врятував життя. І нехай цей шедевр не такий, як йому думалося усе життя, але він для нього значніший, ніж усі шедеври людства.
Таким є "останній виноградний листок" і для нас, бо життя людини завжди стоїть вище за будь-який шедевр. І ця романтична новела О'генрі показує нам, що є шедеври, важливіші за всі художні багатства — це людяність, щира любов до ближнього та самопожертва.