Серце людини – це її внутрішній світ, вмістилище найсокровенніших почуттів.
Ми сприймаємо всіх по зовнішності, одягу, манерах, освіті, посаді. Найголовнішого очима не побачимо. Добре бачить тільки серце. Воно завжди каже правду і ніколи не схибить.
Серце людське дуже чутливе. Воно найперше відчуває ставлення ближніх. Добре, коли нас люблять, поважають, жаліють. Та не завжди так буває. Найдужче ранить серце недоброзичливість рідних. Людина схожа тоді на підкошену траву чи рослинку без коріння.
Найвірніше і найчутливіше серце матері. В ньому ніколи не згасає любов. А яке ж чуйне воно! Коли нас немає поряд, материнське серце стискається від переживання. Воно відчуває наші біди, смутки, негаразди. Серце матері все прощає, все зносить. У важких життєвих ситуаціях мама є найкращий друг і незрадлива порадниця. Посміхнеться матуся, скаже ласкаве слово, і всі тривоги розвіюються, з’являється наснага до нових звершень.
З благородного серця виливаються добрі почуття. Добре серця переповнене любов’ю, мудрістю, великодушністю, милосердям, щирістю, співчуттям, терпеливістю. Леся Українка устами своєї героїні говорить: «Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає». З піднесеним серцем легше вистояти у боротьбі, з добрим серцем легше в колі друзів.
В романе «Люди на болоте» I. Мележ ства-рив целый ряд образов, которые надолго осталось-ются в памяти. Они впечатляют читателя своей правдивостью и неповторимостью. Одни из них явлений выставляются для нас примером истинного кахан-не, вторые — учат бережному отношениям к земле и к тому, что создано руками человека. К последним относится Василий Дятлик — один из главных героев рамаыа. Если мы ўпершы ню знакомимся с Василием, он еще почти падле-да. Это видно по его поведению. Особенно по тому, как он сердится на свою мать за то, что она все еще считает его ребенком. А ему же так хочется выглядеть взрослым и быть в доме за хозяина! Правда, он и есть хозяин, так как с мужчин в доме только старый и уже уставший дед да малый брат. Один уже выбился из сил, а второй еще не набрался. Автор подчеркивает необычную работавших-тасць Василия, который совсем не знает усталости. Хло-пец править хозяйство, да не абы как, а, если так можно сказать, со вкусом: животное в время накормлен и ухоженно, в амбаре — порядок. На косарь Василий тоже старается изо всех сил, чтобы не хуже остальных, закаленных в работе мужчин.
Серце людини – це її внутрішній світ, вмістилище найсокровенніших почуттів.
Ми сприймаємо всіх по зовнішності, одягу, манерах, освіті, посаді. Найголовнішого очима не побачимо. Добре бачить тільки серце. Воно завжди каже правду і ніколи не схибить.
Серце людське дуже чутливе. Воно найперше відчуває ставлення ближніх. Добре, коли нас люблять, поважають, жаліють. Та не завжди так буває. Найдужче ранить серце недоброзичливість рідних. Людина схожа тоді на підкошену траву чи рослинку без коріння.
Найвірніше і найчутливіше серце матері. В ньому ніколи не згасає любов. А яке ж чуйне воно! Коли нас немає поряд, материнське серце стискається від переживання. Воно відчуває наші біди, смутки, негаразди. Серце матері все прощає, все зносить. У важких життєвих ситуаціях мама є найкращий друг і незрадлива порадниця. Посміхнеться матуся, скаже ласкаве слово, і всі тривоги розвіюються, з’являється наснага до нових звершень.
З благородного серця виливаються добрі почуття. Добре серця переповнене любов’ю, мудрістю, великодушністю, милосердям, щирістю, співчуттям, терпеливістю. Леся Українка устами своєї героїні говорить: «Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає». З піднесеним серцем легше вистояти у боротьбі, з добрим серцем легше в колі друзів.
К последним относится Василий Дятлик — один из главных героев рамаыа. Если мы ўпершы ню знакомимся с Василием, он еще почти падле-да. Это видно по его поведению. Особенно по тому, как он сердится на свою мать за то, что она все еще считает его ребенком. А ему же так хочется выглядеть взрослым и быть в доме за хозяина! Правда, он и есть хозяин, так как с мужчин в доме только старый и уже уставший дед да малый брат. Один уже выбился из сил, а второй еще не набрался.
Автор подчеркивает необычную работавших-тасць Василия, который совсем не знает усталости. Хло-пец править хозяйство, да не абы как, а, если так можно сказать, со вкусом: животное в время накормлен и ухоженно, в амбаре — порядок. На косарь Василий тоже старается изо всех сил, чтобы не хуже остальных, закаленных в работе мужчин.