Народився в с Ладані Прилуцького повіту на Полтавщині. Навчався в Полтавській духовній семінарії, згодом — у Харківському ветеринарному інституті. Деякий час працював ветеринарним лікарем. У1917 році був заарештований царським урядом. Невдовзі почав займатися журналістською діяльністю, був редактором журналу "Книгар" (Київ). У1919 році емігрував до Чехо-Словаччини. Працював викладачем Української сільськогосподарської академії. За кордоном почав займатися літературною діяльністю. Найвідоміші з літературних творів; роман "Чмелик", збірка казок "Нечиста сила", п'єса-казка "Русалка-жаба".
"Хуха-Моховинка" Василя Королів-Старого
Хуха-Моховинка була лісовою, боровинкою Хухою. У старому бору спонвіку жив увесь її рід. Вона була наймолодшою серед Хух. Пухнаста, як мох, тільце врите довгою вовничкою, тільки мордочка, як садова квіточка, та лапки, рожеві зісподу, були голенькі. Колір вовнички мінявся від того, біля чого вона з'являлася. Моховинку дуже любили в родині, і не тільки за те, що наймолодша, а й за те, що була добра, лагідна, слухняна і роботяща.
Моховинка сама зробила собі хатинку між корінням великої сосни: позатуляла всі дірки та щілини сосновими галузками і м'яким зеленим мохом.
Але недовго судилося Моховинці насолоджуватися хатнім теплом. Старий дід, який прийшов рубати сосну, знищив її хатинку. Все було понівечено і розкидано. Занепокоєні тим, що не по закону рубають ліс, Хухи привели лісника. І серед них — Моховинка. Не про себе вона дбала, хоча так постраждала, а за весь свій рід на землі!
Дивіться також
"Хуха-Моховинка" (повний текст)
"Хуха-Моховинка" (скорочено)
Біографія Василя Короліва-Старого
Багато хто з Хух звав її до себе, але Моховинка добре знала звичаї, за якими Хухи повинні мати окремі хатинки.
Не знайшовши хатинки в лісі (все було позаймане Хухами), знесилена, перемерзла, вона з'явилась у теплій хаті, серед кіз, які співчутливо вислухали бідолаху і запросили лишитися та оселитися. Пройшов час, і у Хухи з'явилися нові друзі — хлопчик та дівчинка, які весело бавилися з затійницею. Маючи добре серце, Моховинка виручила з біди козу Лиску, за що діти біли їй дуже вдячні: приносили все, що їм давали смачного.
Дуже сумувала Хуха за своєю родиною. І тільки нещасний випадок (знову з-за старого діда, який поранив їй лапку) допоміг їй опинитися серед лісу.
Як зраділи всі Хухи її появі! Дружні, вони разом вибудували нову хатку. Все було добре у Хухи.
Раптом сталося так, що Хуха-Моховинка віч-на-віч зустрілася з дідом. Але тепер він безпомічний, знесилений. Добре серце Хухи не пам'ятало зла, і вона поспішає на до Побачивши ту, що покалічив, старий приготувався для помсти, а одержав порятунок.
Не захотіла Моховинка, щоб її було віддячено, бо Хухи роблять добро з повинності. Про одне попросила — розповісти людям, що Хухи добрі й не пам'ятають зла.
Ця казка несе непереможну силу добра, вірності, любові. Читаючи про Хуху, я згадував і Карлсона, який з задоволенням бавився з Малюком, і роботящу Попелюшку, і Герду, що змогла перенести всі страждання на шляху до зустрічі з Каєм.
В данном произведении автор описывает жизнь мцыри, который готовится стать монахом, однако, тоска по дому одолевает его. Он вырывается на волю.
Очутившись наконец за пределами монастыря, юноша встречается с первым природным явлением – бурей. Она олицетворяет все страхи и метания молодого человека, показывая, что даже если внешне он спокоен, внутри него ураган эмоций. Страх, волнение, радость, настороженность и предвкушение – все эти чувства одолевают мцыри в первые часы на свободе.
Однако, буря стихает. Солнечные лучи разгоняют тьму, и наступает прекрасное утро. Первая зоря вне стен монастыря. Ничто не пугает мцыри, напротив – вызывает восхищение. Конечно, не оставляют его тревожные мысли, он боится ни умереть, попасть в беду, лишь молит, чтоб не поймали его, чтоб не заточили вновь в ненавистных стенах.
Наконец, натыкается он на чудесный сад. Все восхищает главного героя. Ни один час бродит он там, рассматривая различные растенья, удивляясь их красоте. Но вот слышит он чудесный голос. Это грузинка поет песню, убаюкивая ей главного героя. В данном эпизоде природа, как и ранее, является отражением внутреннего мира персонажа. Она показывает, что сейчас, когда утро уже наступило, а за ним не бросились в погоню, он может насладиться свободой, и погода ему лишь благоволит.
Просыпается мцыри уже ночью и решает отправиться в дорогу. Путь его лежит через лес, окутанный тьмой, но преодолеть это препятствие ему не удается, и он теряет верную дорогу. Тьма, окутавшая лес, отражает внутренние метания героя. Он задумывается о правильности своего решения. Вновь взвешивает все «за» и «против», думая не повернуть ли ему назад.
После происходит схватка с рысью, животным, олицетворяющим все страхи мцыри. Одерживая победу, главный герой оказывается серьезно ранен. Но он решает не сдаваться и продолжить свой путь к свободной жизни. Однако, судьба решает сыграть с ним злую шутку, и тропинка выводит его к стенам монастыря.
Даже перед смертью мцыри просит похоронить его на воле, где растут чудесные цветы. Таким образом автор еще раз подчеркивает важность природы для главного персонажа.
Несмотря на то, что молодой человек получил тяжелые раны, умер он не совсем от этого. Тоска по свободе одолела его, отняв стремление жить.
Природа в данном произведении – отражение души мцыри, который не привык показывать свои эмоции. Благодаря пейзажам, Лермонтов позволяет лучше узнать героя, понять его мотивы.
Источник: Природа и ее роль в поэме Мцыри сочинение
Народився в с Ладані Прилуцького повіту на Полтавщині. Навчався в Полтавській духовній семінарії, згодом — у Харківському ветеринарному інституті. Деякий час працював ветеринарним лікарем. У1917 році був заарештований царським урядом. Невдовзі почав займатися журналістською діяльністю, був редактором журналу "Книгар" (Київ). У1919 році емігрував до Чехо-Словаччини. Працював викладачем Української сільськогосподарської академії. За кордоном почав займатися літературною діяльністю. Найвідоміші з літературних творів; роман "Чмелик", збірка казок "Нечиста сила", п'єса-казка "Русалка-жаба".
"Хуха-Моховинка" Василя Королів-Старого
Хуха-Моховинка була лісовою, боровинкою Хухою. У старому бору спонвіку жив увесь її рід. Вона була наймолодшою серед Хух. Пухнаста, як мох, тільце врите довгою вовничкою, тільки мордочка, як садова квіточка, та лапки, рожеві зісподу, були голенькі. Колір вовнички мінявся від того, біля чого вона з'являлася. Моховинку дуже любили в родині, і не тільки за те, що наймолодша, а й за те, що була добра, лагідна, слухняна і роботяща.
Моховинка сама зробила собі хатинку між корінням великої сосни: позатуляла всі дірки та щілини сосновими галузками і м'яким зеленим мохом.
Але недовго судилося Моховинці насолоджуватися хатнім теплом. Старий дід, який прийшов рубати сосну, знищив її хатинку. Все було понівечено і розкидано. Занепокоєні тим, що не по закону рубають ліс, Хухи привели лісника. І серед них — Моховинка. Не про себе вона дбала, хоча так постраждала, а за весь свій рід на землі!
Дивіться також
"Хуха-Моховинка" (повний текст)
"Хуха-Моховинка" (скорочено)
Біографія Василя Короліва-Старого
Багато хто з Хух звав її до себе, але Моховинка добре знала звичаї, за якими Хухи повинні мати окремі хатинки.
Не знайшовши хатинки в лісі (все було позаймане Хухами), знесилена, перемерзла, вона з'явилась у теплій хаті, серед кіз, які співчутливо вислухали бідолаху і запросили лишитися та оселитися. Пройшов час, і у Хухи з'явилися нові друзі — хлопчик та дівчинка, які весело бавилися з затійницею. Маючи добре серце, Моховинка виручила з біди козу Лиску, за що діти біли їй дуже вдячні: приносили все, що їм давали смачного.
Дуже сумувала Хуха за своєю родиною. І тільки нещасний випадок (знову з-за старого діда, який поранив їй лапку) допоміг їй опинитися серед лісу.
Як зраділи всі Хухи її появі! Дружні, вони разом вибудували нову хатку. Все було добре у Хухи.
Раптом сталося так, що Хуха-Моховинка віч-на-віч зустрілася з дідом. Але тепер він безпомічний, знесилений. Добре серце Хухи не пам'ятало зла, і вона поспішає на до Побачивши ту, що покалічив, старий приготувався для помсти, а одержав порятунок.
Не захотіла Моховинка, щоб її було віддячено, бо Хухи роблять добро з повинності. Про одне попросила — розповісти людям, що Хухи добрі й не пам'ятають зла.
Ця казка несе непереможну силу добра, вірності, любові. Читаючи про Хуху, я згадував і Карлсона, який з задоволенням бавився з Малюком, і роботящу Попелюшку, і Герду, що змогла перенести всі страждання на шляху до зустрічі з Каєм.
Объяснение:
Очутившись наконец за пределами монастыря, юноша встречается с первым природным явлением – бурей. Она олицетворяет все страхи и метания молодого человека, показывая, что даже если внешне он спокоен, внутри него ураган эмоций. Страх, волнение, радость, настороженность и предвкушение – все эти чувства одолевают мцыри в первые часы на свободе.
Однако, буря стихает. Солнечные лучи разгоняют тьму, и наступает прекрасное утро. Первая зоря вне стен монастыря. Ничто не пугает мцыри, напротив – вызывает восхищение. Конечно, не оставляют его тревожные мысли, он боится ни умереть, попасть в беду, лишь молит, чтоб не поймали его, чтоб не заточили вновь в ненавистных стенах.
Наконец, натыкается он на чудесный сад. Все восхищает главного героя. Ни один час бродит он там, рассматривая различные растенья, удивляясь их красоте. Но вот слышит он чудесный голос. Это грузинка поет песню, убаюкивая ей главного героя. В данном эпизоде природа, как и ранее, является отражением внутреннего мира персонажа. Она показывает, что сейчас, когда утро уже наступило, а за ним не бросились в погоню, он может насладиться свободой, и погода ему лишь благоволит.
Просыпается мцыри уже ночью и решает отправиться в дорогу. Путь его лежит через лес, окутанный тьмой, но преодолеть это препятствие ему не удается, и он теряет верную дорогу. Тьма, окутавшая лес, отражает внутренние метания героя. Он задумывается о правильности своего решения. Вновь взвешивает все «за» и «против», думая не повернуть ли ему назад.
После происходит схватка с рысью, животным, олицетворяющим все страхи мцыри. Одерживая победу, главный герой оказывается серьезно ранен. Но он решает не сдаваться и продолжить свой путь к свободной жизни. Однако, судьба решает сыграть с ним злую шутку, и тропинка выводит его к стенам монастыря.
Даже перед смертью мцыри просит похоронить его на воле, где растут чудесные цветы. Таким образом автор еще раз подчеркивает важность природы для главного персонажа.
Несмотря на то, что молодой человек получил тяжелые раны, умер он не совсем от этого. Тоска по свободе одолела его, отняв стремление жить.
Природа в данном произведении – отражение души мцыри, который не привык показывать свои эмоции. Благодаря пейзажам, Лермонтов позволяет лучше узнать героя, понять его мотивы.
Источник: Природа и ее роль в поэме Мцыри сочинение