Написать анализ стихотворения В.В. Маяковского "Ещё Петербург" по плану:
1. История создания
2. Тема стихотворения
3. Композиция (не делится на части и строфы, представляет собой монолог лирического героя. Напишите, как лирический герой ощущает себя в мире, как относится к людям. Какие ассоциации у него возникают при этом)
4. Жанр.
5. Стихотворный размер и рифмовка.
6. Художественные средства (Маяковского К.И. Чуковский назвал "королем метафор", поэтому прежде всего найдите метафоры и, конечно, эпитеты).

     Да кто сказал, что он лучше? Лучше кого - драгунского капитана? Так быть лучше отявленного негодяя невелика честь.

     Лучше Грушницкого? - Ну, это как посмотреть. Грушницкий, кстати, воевал, награждён, ранен, находится на излечении, - о Печорине ничего подобного мы не знаем.

    Лучше Вернера? Сомнительно. Умнее - да, но делает ли изощрённый ум героя лучше - вопрос.

    А уж сравнение с Максим Максимычем явно не в пользу Печорина. Да и дикий Казбич не в пример благороднее по чистоте и силе чувств Печорина.

    Так что утверждение, что Печорин лучше остальных героев, кажется мне ошибочным.

 

Напевне,кожному б хотілося зазирнути в майбутнє … Якби була машина часу вдалося б дізнатися, як житимуть моï однолiтки рокiв через п'ятдесят. Але, на жаль, машину часу ще не винайшли, та i навряд чи винайдуть.Проте кожен з нас сподiвається, що у майбутньому нас чекає багато хорошого i не вiдбудеться нiчого з того, про що розповiв Рей Бредберi. Рiк 2061-й. Мiста руïни, дороги вiд бомбардувань немов пилка, поля вночi вiдсвiчують, радiоактивнi. I черга. Черга людей, якi терпляче чекають хвилину,щоб плюнути. Плюнути в картину! Вона є символом.який знищив все i залишив ïм тiльки розруху, бруд,холод, голод. У черзi хлопчисько, який з ранку зайняв мiсце, щоб помститися картинi. Для нього, як i для багатьох, це свято, а ïх так мало в цьому життi. Том згадує, як на одному такому святi рвали i палили книги на площi, i всi смiялися, наче п'янi, на iншому щасливчики, кинувши жереб, могли по одному разу шибонути машину кувалдою. Дехто в черзi ще сподiвається, що колишнi часи можна повернути: з'явиться людина, у якоï душа тягнеться до прекрасного, людина з душею.Але бiльшiсть у це вже не вiрить. Ось i головна площа. По кутках обгородженого майданчика четверо полiцейських. Вони мають стежити, щоб в картину не кидали камiння. Це для того, пояснили тому, щоб кожному дiсталося плюнути по разу. А ось i сама картина. Хлопчик завмер! Жiнка на картинi усмiхалася таємно-сумно, i Том, вiдповiдаючи на ïï погляд, вiдчував, як б'ється його серце, а у вухах нiби звучить музика .А натовп, дiставши дозвiл на знищення картини, кинувся до неï. Хлопчик, захоплений потоком, пiдбiг до розбитоï рами, простиг руку, схопив клаптик лиснючого полотна, смикнув i впав. Розлюченi люди шалiли: старi жували шматки полотна, чоловiки рвали ïх на дрiбнi клаптi. А в цей час Том, судорожно притиснувши до грудей шматок полотна, бiг додому. Увечерi, коли всi лягли спати, хлопчик розгладив клаптик замальованого полотна.Свiт спав, освiтлений мiсяцем. А на його долонi лежала Усмiшка. Вiн дивився на неï в бiлому свiтлi, яке падало з пiвнiчного неба, i тихо повторював про себе, знову i знову: Усмiшка, чудова усмiшка…Вiн заплющив очi, i знову в мороцi перед ним Усмiшка. Ласкава,добра… В оповiданнi Р. Бредберi Усмiшка йдеться про знамениту картину Леонардо да Вiнчi - Мона Лiза, про ïï загадкову усмiшку, яка хвилює вже не одне поколiння людей. Невже те, про що розповiв письменник, може статися в майбутньому? Нi! Я в це не вiрю! А оповiдання Бредберi це попередження нам, якi живуть сьогоднi: Краса порятує свiт! Зробiть так, щоб вона не пiшла з ваших душ! Хай усмiхається вам Джоконда i  через тисячу рокiв!