Мета: до учням усвідомити духовну «присутність» Біблії в усій творчості поета; зрозуміти ідейно-художні особливості біблійних переспівів Шевченка, навчити визначати домінанти поетового почуття; удосконалювати навички виразного читання, розвивати вміння аналізувати поетичний твір, висловлювати власну думку про нього; виховувати усвідомлення Бога як високого духовного оплоту особистості.
Обладнання: портрет письменника, збірки його творів, ілюст-
рації до них, Біблія, аудіозаписи псалмів.
Теорія літератури: псалом, гімн, переспів, оригінал, біблійні мотиви.
ХІД УРОКУ
I. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ
Вступне слово вчителя.
Від перших досліджень творчості Шевченка й донині точиться суперечка про ставлення поета до Бога. У деяких віршах він сперечається з Богом, навіть заперечує його, в інших — широко користується біблійними образами та мотивами, творчо переосмислює, переспівує Книгу книг, а в багатьох дає зразки віри як джерела поетичного натхнення, як запоруки праведного життя на землі. Отже, про віру Шевченка, роль у його житті та творчості Біблії ми поговоримо на сьогоднішньому уроці.
II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ
«Хвилинка мудрості».
III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
1. Заслуховування усних творів «Жінки в житті Шевченка».
2. Виразне читання напам’ять вірша «Доля».
IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Міні-лекція вчителя з елементами бесіди.
Тарас Шевченко виріс у патріархальній українській родині, де віра в Бога була неодмінною складовою життя. Потреба молитви стала такою ж необхідною, як повітря і їжа, а кріпаччина була перепоною навіть у цьому:
Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
не дають.
Учився Тарас у школі за церковними книгами, добре знав Псалтир. У його «Щоденнику» є запис про те, що велике полегшення йому приносили сповідь та причастя.
Ось таблиця про християнські поняття та уявлення у творах Шевченка, яку М. Гнатипіак склав ще в 1936 році.
про Шевченка як про атеїста (того, хто не вірить у Бога)? У посланні «І мертвим, і живим…» сам поет іронічно заперечує безвір’я:
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю.
Нема й Бога, тільки я!»
Та куций німець узловатий…
Разом із тим у деяких творах Шевченка ми знайдемо нарікання на Господа, викликані соціальною несправедливістю, нестерпно тяжким становищем українського народу:
Чи Бог бачить із-за хмари Наші сльози, горе?
(Поема «Сон»)
А Бог куняє. Бо се було б диво, Щоб чути і бачить — і не покарать. Або вже аж надто довготерпеливий…
(Поема «Княжна»)
Біблія на це відповідає: Господь не може повсякчас карати й нищити злочинців, тому що разом із ними гинутимуть і невинні. І влучно порівнює кару Божу з рукою хлібороба, який, вириваючи бур’ян із лану, неодмінно вирве й кілька колосків.
Як же тоді розуміти рядки Шевченкового «Заповіту»?
Як понесе з України У синєє море Кров ворожу… отойді я І лани, і гори — Все покину, і полину До самого Бога Молитися… а до того Я не знаю Бога.
Відповідь можна знайти у його ж поезії «Сон» («Гори мої високії…»):
Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю.
Отже, таке ставлення Шевченка, продиктоване гарячою любов’ю до своєї України, пригнобленого народу. Він, як і Мойсей, заради людей ризикує не лише життям, а й безсмертям душі.
— Пригадайте епіграфи поем Шевченка «Сон» («У всякого
своя доля…»), «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…».
Зачитайте їх і зробіть висновок.
(Шевченко широко використовує рядки з Біблії, ідеї, співзвучні з його власними.)
2. Завдання учням.
У 1847 році Шевченко зробив переспіви біблійних текстів — цикл «Давидові псалми». Прочитайте за Біблією Псалом 1 і переспів Шевченка, порівняйте їх. (Можна також і 149-й.)
Псалми — церковні пісні для богослужінь.
Гімн — хвалебна пісня.
Псалтир — збірник псалмів зі Старого Заповіту, «книга хвали».
(Учні роблять запис до літературознавчих словничків.)
Головний автор псалмів — ізраїльско-іудейський цар Давид (йому приписують авторство 73-х псалмів).
3. Прослуховування аудіозаписів псалмів.
4. Виразне читання вірша «Ісаія. Глава 35. (Подражаніє)».
5. Словникова робота, обмін враженнями щодо прочитаного.
6. Евристична бесіда.
— Якій темі присвячена ця поезія? (Темі щастя народу, який здобув волю.)
— У чому виявляється національний колорит твору, тобто, що йдеться саме про український народ? (Згадка про гаї, озера, степи, сарни.)
V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК
Завдання учням.
• Запишіть 7 висновків про те, що саме Т. Шевченко брав із Біблії для своїх тво
Повесть Максима Горького «Детство», написанная в 1913 году, является автобиографической. В ней автор рассказывает о своем нелегком, но закалившем в нем железный характер, детстве. Именно благодаря лишениям и потерям, с которыми он сталкивался, автор, а значит и его литературный герой, вырос достойным человеком. Странно, но именно в доме деда, Алеша Пешков научился сочувствию, состраданию и человечности. Это было не самое лучшее место для маленького мальчишки.
Он постоянно видел, как его ближайшие родственники ссорятся, дерутся, делят имущество. На его глазах дядьки дрались с дедом, дед нападал на бабушку, из-за жестокости дяди Якова умер Иван-Цыганок, слепой мастер Григорий Иванович становился предметом для насмешек, внуков, в том числе и его, секли за любую провинность. Одним словом, дом Кашириных «был наполнен горячим туманом вражды всех со всеми», но больше всего главному герою не нравился дед Василий Васильич. В нем он сразу увидел врага. В сущности, от жестокости этого человека пострадали многие.
Единственным светлым человеком в семье Алеши была бабушка Акулина Ивановна – женщина в высшей степени добрая и терпеливая. Всем тем, кто страдал от злых нападок ее мужа, на приходила именно она. Но и эта святая женщина не смогла уберечь многих гостей и постояльцев дома. Она с детства воспитывала Ивана-Цыганка, как собственного сына. Парень был подкинут им совсем маленьким в зимнюю пору. Увы, его жизнь оказалась недолгой, потому что дядья Алеши извели беднягу непосильным физическим трудом. Григорий Иванович, в конце концов, был изгнан из мастерской Кашириных и умер в нищете. До последних дней, как могла, ему Акулина Ивановна, так как человек он был слепой и никому не нужный.
Был в доме еще один персонаж, который нравился Алеше. Звали его странным именем – Хорошее Дело, хотя за глаза все называли по-разному. Дед обзывал его чернокнижником и фармазоном за то, что тот целыми днями колдовал над какими-то чертежами и что-то варил в странных баночках. Дядя Пётр прозвал его аптекарем и колдуном, а жена военного называла бедолагу «нос меловый». Несмотря на это, Алеше постоялец нравился, так как он был умным и дальновидным. Этот худой и сутуловатый человек видел все и всех насквозь. Он знал, какие слова в разговоре лишние или лживые и сразу же их отсекал. С ним Алеше было легко общаться без всякого притворства.
Хорошее Дело проживал небольшой длинной комнате в задней части дедовского дома. Он был немного скрытный и замкнутый, отчего еще больше за ним укрепилась репутация колдуна. Имя ему придумала Акулина Ивановна, потому что всякий раз, когда она предлагала попить чай или поесть, он отвечал: «хорошее дело». В глазах деда он был нахлебником, а в глазах Алеши – очень добрым и интересным человеком. Алексей любил подолгу с ним беседовать. Он словно появился в самый нужный момент в их жизни для того, чтобы научить его ясно излагать свои мысли, отсекая все лишнее.
Однако дружба эта оказалась недолгой, потому что, опасаясь плохого влияния на внука со стороны «колдуна», дед выселил бедолагу. Потом Алеша еще не раз вспоминал, как Хорошее Дело в разговоре с бабушкой признался, что он «страшно один». Как верно заметил главный герой, хорошие люди в доме Кашириных надолго не задерживались.
Мета: до учням усвідомити духовну «присутність» Біблії в усій творчості поета; зрозуміти ідейно-художні особливості біблійних переспівів Шевченка, навчити визначати домінанти поетового почуття; удосконалювати навички виразного читання, розвивати вміння аналізувати поетичний твір, висловлювати власну думку про нього; виховувати усвідомлення Бога як високого духовного оплоту особистості.
Обладнання: портрет письменника, збірки його творів, ілюст-
рації до них, Біблія, аудіозаписи псалмів.
Теорія літератури: псалом, гімн, переспів, оригінал, біблійні мотиви.
ХІД УРОКУ
I. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ
Вступне слово вчителя.
Від перших досліджень творчості Шевченка й донині точиться суперечка про ставлення поета до Бога. У деяких віршах він сперечається з Богом, навіть заперечує його, в інших — широко користується біблійними образами та мотивами, творчо переосмислює, переспівує Книгу книг, а в багатьох дає зразки віри як джерела поетичного натхнення, як запоруки праведного життя на землі. Отже, про віру Шевченка, роль у його житті та творчості Біблії ми поговоримо на сьогоднішньому уроці.
II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ
«Хвилинка мудрості».
III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
1. Заслуховування усних творів «Жінки в житті Шевченка».
2. Виразне читання напам’ять вірша «Доля».
IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Міні-лекція вчителя з елементами бесіди.
Тарас Шевченко виріс у патріархальній українській родині, де віра в Бога була неодмінною складовою життя. Потреба молитви стала такою ж необхідною, як повітря і їжа, а кріпаччина була перепоною навіть у цьому:
Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
не дають.
Учився Тарас у школі за церковними книгами, добре знав Псалтир. У його «Щоденнику» є запис про те, що велике полегшення йому приносили сповідь та причастя.
Ось таблиця про християнські поняття та уявлення у творах Шевченка, яку М. Гнатипіак склав ще в 1936 році.
про Шевченка як про атеїста (того, хто не вірить у Бога)? У посланні «І мертвим, і живим…» сам поет іронічно заперечує безвір’я:
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю.
Нема й Бога, тільки я!»
Та куций німець узловатий…
Разом із тим у деяких творах Шевченка ми знайдемо нарікання на Господа, викликані соціальною несправедливістю, нестерпно тяжким становищем українського народу:
Чи Бог бачить із-за хмари Наші сльози, горе?
(Поема «Сон»)
А Бог куняє. Бо се було б диво, Щоб чути і бачить — і не покарать. Або вже аж надто довготерпеливий…
(Поема «Княжна»)
Біблія на це відповідає: Господь не може повсякчас карати й нищити злочинців, тому що разом із ними гинутимуть і невинні. І влучно порівнює кару Божу з рукою хлібороба, який, вириваючи бур’ян із лану, неодмінно вирве й кілька колосків.
Як же тоді розуміти рядки Шевченкового «Заповіту»?
Як понесе з України У синєє море Кров ворожу… отойді я І лани, і гори — Все покину, і полину До самого Бога Молитися… а до того Я не знаю Бога.
Відповідь можна знайти у його ж поезії «Сон» («Гори мої високії…»):
Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю.
Отже, таке ставлення Шевченка, продиктоване гарячою любов’ю до своєї України, пригнобленого народу. Він, як і Мойсей, заради людей ризикує не лише життям, а й безсмертям душі.
— Пригадайте епіграфи поем Шевченка «Сон» («У всякого
своя доля…»), «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…».
Зачитайте їх і зробіть висновок.
(Шевченко широко використовує рядки з Біблії, ідеї, співзвучні з його власними.)
2. Завдання учням.
У 1847 році Шевченко зробив переспіви біблійних текстів — цикл «Давидові псалми». Прочитайте за Біблією Псалом 1 і переспів Шевченка, порівняйте їх. (Можна також і 149-й.)
Псалми — церковні пісні для богослужінь.
Гімн — хвалебна пісня.
Псалтир — збірник псалмів зі Старого Заповіту, «книга хвали».
(Учні роблять запис до літературознавчих словничків.)
Головний автор псалмів — ізраїльско-іудейський цар Давид (йому приписують авторство 73-х псалмів).
3. Прослуховування аудіозаписів псалмів.
4. Виразне читання вірша «Ісаія. Глава 35. (Подражаніє)».
5. Словникова робота, обмін враженнями щодо прочитаного.
6. Евристична бесіда.
— Якій темі присвячена ця поезія? (Темі щастя народу, який здобув волю.)
— У чому виявляється національний колорит твору, тобто, що йдеться саме про український народ? (Згадка про гаї, озера, степи, сарни.)
V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК
Завдання учням.
• Запишіть 7 висновків про те, що саме Т. Шевченко брав із Біблії для своїх тво
Повесть Максима Горького «Детство», написанная в 1913 году, является автобиографической. В ней автор рассказывает о своем нелегком, но закалившем в нем железный характер, детстве. Именно благодаря лишениям и потерям, с которыми он сталкивался, автор, а значит и его литературный герой, вырос достойным человеком. Странно, но именно в доме деда, Алеша Пешков научился сочувствию, состраданию и человечности. Это было не самое лучшее место для маленького мальчишки.
Он постоянно видел, как его ближайшие родственники ссорятся, дерутся, делят имущество. На его глазах дядьки дрались с дедом, дед нападал на бабушку, из-за жестокости дяди Якова умер Иван-Цыганок, слепой мастер Григорий Иванович становился предметом для насмешек, внуков, в том числе и его, секли за любую провинность. Одним словом, дом Кашириных «был наполнен горячим туманом вражды всех со всеми», но больше всего главному герою не нравился дед Василий Васильич. В нем он сразу увидел врага. В сущности, от жестокости этого человека пострадали многие.
Единственным светлым человеком в семье Алеши была бабушка Акулина Ивановна – женщина в высшей степени добрая и терпеливая. Всем тем, кто страдал от злых нападок ее мужа, на приходила именно она. Но и эта святая женщина не смогла уберечь многих гостей и постояльцев дома. Она с детства воспитывала Ивана-Цыганка, как собственного сына. Парень был подкинут им совсем маленьким в зимнюю пору. Увы, его жизнь оказалась недолгой, потому что дядья Алеши извели беднягу непосильным физическим трудом. Григорий Иванович, в конце концов, был изгнан из мастерской Кашириных и умер в нищете. До последних дней, как могла, ему Акулина Ивановна, так как человек он был слепой и никому не нужный.
Был в доме еще один персонаж, который нравился Алеше. Звали его странным именем – Хорошее Дело, хотя за глаза все называли по-разному. Дед обзывал его чернокнижником и фармазоном за то, что тот целыми днями колдовал над какими-то чертежами и что-то варил в странных баночках. Дядя Пётр прозвал его аптекарем и колдуном, а жена военного называла бедолагу «нос меловый». Несмотря на это, Алеше постоялец нравился, так как он был умным и дальновидным. Этот худой и сутуловатый человек видел все и всех насквозь. Он знал, какие слова в разговоре лишние или лживые и сразу же их отсекал. С ним Алеше было легко общаться без всякого притворства.
Хорошее Дело проживал небольшой длинной комнате в задней части дедовского дома. Он был немного скрытный и замкнутый, отчего еще больше за ним укрепилась репутация колдуна. Имя ему придумала Акулина Ивановна, потому что всякий раз, когда она предлагала попить чай или поесть, он отвечал: «хорошее дело». В глазах деда он был нахлебником, а в глазах Алеши – очень добрым и интересным человеком. Алексей любил подолгу с ним беседовать. Он словно появился в самый нужный момент в их жизни для того, чтобы научить его ясно излагать свои мысли, отсекая все лишнее.
Однако дружба эта оказалась недолгой, потому что, опасаясь плохого влияния на внука со стороны «колдуна», дед выселил бедолагу. Потом Алеша еще не раз вспоминал, как Хорошее Дело в разговоре с бабушкой признался, что он «страшно один». Как верно заметил главный герой, хорошие люди в доме Кашириных надолго не задерживались.
Объяснение: