Роман "Айвенго" - один з кращих творів Вальтера Скотта.
У творі зображено кінець довготривалої боротьби між саксами та норманами, яскраво змальовано бурхливу картину минулого Англії за перших часів феодалізму. В основу роману покладено традиційне для В. Скотта переплетіння любовної та політичної інтриг. У центрі розповіді перебуває закохана пара - лицар Айвенго та леді Ровена, доля і благополуччя яких повністю залежать від розвитку історичних подій.
Конфлікт розгортається між двома ворогуючими таборами: норманами, які завоювали Англію в кінці XI століття, та англосаксами, які володіли нею вже впродовж кількох століть, витіснивши, у свою чергу, племена бриттів. Герой діє на тлі мальовничих історичних подій, він відданий кодексу честі, у будь-якій ситуації поводиться відповідно до почуття обов'язку й зберігає вірність прекрасній коханій. Айвенго - справжній лицар, оскільки здійснює всі вчинки, що відповідають лицарському кодексу честі.
Побудований на захоплюючому відгадуванні загадок, що послідовно виникають (таємниця сина Седріка Сакса, таємниця пілігрима, таємниця Лицаря, Позбавленого Спадку, таємниця Чорного Лицаря), роман поєднує в собі інтригу, мальовниче видовище й філософське осмислення подій.
Справжній лицар Айвенго, якого не існувало в дійсності, та справжній лицар Річард Левове Серце, чий історичний образ, м'яко кажучи, не зовсім відповідає романтичному образу необхідні Вальтеру Скотту для втілення в романі власних ідей, причому він прекрасно усвідомлює те, що реальний Річард І не був романтичним лицарем без страху й догани.
Після довгих пошуків Скотт створив універсальну структуру історичного роману, провівши перерозподіл реального й вигаданого так, щоб показати, що не життя історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є справжнім об'єктом, вартим уваги художника. Погляд Скотта на розвиток людського суспільства називають провіденціалістським (від лат. Providence - Божа воля). Тут Скотт іде слідом за Шекспіром. Історичні хроніки Шекспіра осягали національну історію, але на рівні "історії королів". Скотт перевів історичних особистостей у площину тла, а на авансцену подій вивів вигаданих персонажів, на долю яких впливає зміна епох. Таким чином, Скотт показав, що рушійною силою історії виступає народ, саме народне життя є основним об'єктом художнього дослідження Скотта. Його давнина ніколи не буває розмитою, туманною, фантастичною; Скотт є абсолютно точним у зображенні історичних реалій, тому вважається, що він розробив явище Історичного колориту, тобто майстерно показав своєрідність певної епохи. Попередники Скотта зображували історію заради історії, демонстрували свої видатні знання і таким чином збагачували знання читачів, але заради самих знань. У Скотта не так: він знає історичну епоху детально, але завжди пов'язує її з сучасними проблемами, показуючи, як подібні проблеми знаходили своє вирішення в минулому. Отже, Скотт -- творець жанру історичного роману.
На мой взгляд, "Денискины рассказы" Виктора Драгунского - уникальный вневременной и вневозрастной сборник произведений о жизни, о людях, о любви ко всему живому и не только. Но сборником называть его не совсем правильно, потому что в те вариации, которые предлагаются нам современными издателями, входят рассказы из разных сборников, созданных и вышедших в середине века: "Он живой и светится" (1961), "Расскажите мне про Сингапур" (1961), "Человек с голубым лицом" (1963), "Старый мореход" (1964). Всего Виктор Драгунский написал около 90 рассказов о веселом и неунывающем мальчике Денисе Кораблёве. Повествование в рассказах ведется от лица Дениса Кораблёва, ученика младших классов (начальный возраст - 6-7 лет, первый класс, но в ряде рассказов Денис Кораблёв вспоминает свое детство). Такой описания событий и мыслей героя делает рассказы понятными и интересными для маленьких читателей, не остающихся равнодушными к герою и ко всему, что с ним происходит. И при совместном со взрослым прочтении и осмыслении рассказов они могут ребенку приобрести полезный жизненный опыт, опыт совершения поступков пусть и маленького, но Настоящего Человека Дениса Кораблёва. Не претендуя на истину в последней инстанции, опишу свои впечатления о ряде рассказов, а также их "полезность" для взрослого и ребенка. Рассказ "Заколдованная буква". Это мой любимый рассказ и первый из рассказов Виктора Драгунского, который я прочитала (а возможно, мне прочитали). Для меня проблемы речевого развития ребенка являются профессиональными, поэтому этот рассказ полезен мне и с профессиональной точки зрения. Автор в рассказе показывает, как смешно звучит неправильное произношение слов, что можно обидеть человека, если над ним смеяться. Но для читающего ребенка важным будет и тот невероятный юмор, с которым описано произношение трех друзей - Дениса, Мишки и Алёнки - такого простого трудного слова "шишки". Рассказ "Он живой и светится". Невероятно трогательный рассказ, в котором Денис учит нас, взрослых, а также детей определять истинные ценности - "Ведь он живой! И светится!" Рассказ "Слава Ивана Козловского". Здесь непригладным выглядит образ педагога Бориса Сергеевича, который сначала не сумел донести до детей особенности исполнительского искусства (поставил "тройку"), не принял исполнительскую манеру Дениса и сделал неэтичный выпад по поводу ребенка маме Дениса, отказав ему в славе Ивана Козловского. Рассказ "Одна капля убивает лошадь" - о том, как ребенок проникся желанием сберечь здоровье курящего папы. Через внутренний монолог и смелый поступок мальчика (укоротил папиросы со стороны табака) мы видим его невероятно трогательную любовь к родителям и понимание их (глаза злящейся мамы сравниваются с кыжовником). Рассказ "Красный шарик в синем небе". И снова Денис учит нас всех. Учит ценить чужую свободу (чувствует, как шарик тянет за ниточку потому что хочет улететь). Учит дарить радость окружающим, поэтому Аленка в конце говорит, что, если бы могла, снова дала бы ему шарик, чтобы Денис отпустил его. Рассказ "Кот в сапогах" - о радости творчества и фантазии. И труды будут вознаграждены - как Денис получил приз за лучший костюм и, конечно, поделился им с Мишкой. Говорить о рассказах Драгунского можно бесконечно - настолько они неисчерпаемы, разнообразны и интересны. И всех их объединяет добрый юмор, хорошие поступки и любовь.
Роман "Айвенго" - один з кращих творів Вальтера Скотта.
У творі зображено кінець довготривалої боротьби між саксами та норманами, яскраво змальовано бурхливу картину минулого Англії за перших часів феодалізму. В основу роману покладено традиційне для В. Скотта переплетіння любовної та політичної інтриг. У центрі розповіді перебуває закохана пара - лицар Айвенго та леді Ровена, доля і благополуччя яких повністю залежать від розвитку історичних подій.
Конфлікт розгортається між двома ворогуючими таборами: норманами, які завоювали Англію в кінці XI століття, та англосаксами, які володіли нею вже впродовж кількох століть, витіснивши, у свою чергу, племена бриттів. Герой діє на тлі мальовничих історичних подій, він відданий кодексу честі, у будь-якій ситуації поводиться відповідно до почуття обов'язку й зберігає вірність прекрасній коханій. Айвенго - справжній лицар, оскільки здійснює всі вчинки, що відповідають лицарському кодексу честі.
Побудований на захоплюючому відгадуванні загадок, що послідовно виникають (таємниця сина Седріка Сакса, таємниця пілігрима, таємниця Лицаря, Позбавленого Спадку, таємниця Чорного Лицаря), роман поєднує в собі інтригу, мальовниче видовище й філософське осмислення подій.
Справжній лицар Айвенго, якого не існувало в дійсності, та справжній лицар Річард Левове Серце, чий історичний образ, м'яко кажучи, не зовсім відповідає романтичному образу необхідні Вальтеру Скотту для втілення в романі власних ідей, причому він прекрасно усвідомлює те, що реальний Річард І не був романтичним лицарем без страху й догани.
Після довгих пошуків Скотт створив універсальну структуру історичного роману, провівши перерозподіл реального й вигаданого так, щоб показати, що не життя історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є справжнім об'єктом, вартим уваги художника. Погляд Скотта на розвиток людського суспільства називають провіденціалістським (від лат. Providence - Божа воля). Тут Скотт іде слідом за Шекспіром. Історичні хроніки Шекспіра осягали національну історію, але на рівні "історії королів". Скотт перевів історичних особистостей у площину тла, а на авансцену подій вивів вигаданих персонажів, на долю яких впливає зміна епох. Таким чином, Скотт показав, що рушійною силою історії виступає народ, саме народне життя є основним об'єктом художнього дослідження Скотта. Його давнина ніколи не буває розмитою, туманною, фантастичною; Скотт є абсолютно точним у зображенні історичних реалій, тому вважається, що він розробив явище Історичного колориту, тобто майстерно показав своєрідність певної епохи. Попередники Скотта зображували історію заради історії, демонстрували свої видатні знання і таким чином збагачували знання читачів, але заради самих знань. У Скотта не так: він знає історичну епоху детально, але завжди пов'язує її з сучасними проблемами, показуючи, як подібні проблеми знаходили своє вирішення в минулому. Отже, Скотт -- творець жанру історичного роману.
Но сборником называть его не совсем правильно, потому что в те вариации, которые предлагаются нам современными издателями, входят рассказы из разных сборников, созданных и вышедших в середине века: "Он живой и светится" (1961), "Расскажите мне про Сингапур" (1961), "Человек с голубым лицом" (1963), "Старый мореход" (1964). Всего Виктор Драгунский написал около 90 рассказов о веселом и неунывающем мальчике Денисе Кораблёве.
Повествование в рассказах ведется от лица Дениса Кораблёва, ученика младших классов (начальный возраст - 6-7 лет, первый класс, но в ряде рассказов Денис Кораблёв вспоминает свое детство). Такой описания событий и мыслей героя делает рассказы понятными и интересными для маленьких читателей, не остающихся равнодушными к герою и ко всему, что с ним происходит. И при совместном со взрослым прочтении и осмыслении рассказов они могут ребенку приобрести полезный жизненный опыт, опыт совершения поступков пусть и маленького, но Настоящего Человека Дениса Кораблёва.
Не претендуя на истину в последней инстанции, опишу свои впечатления о ряде рассказов, а также их "полезность" для взрослого и ребенка.
Рассказ "Заколдованная буква". Это мой любимый рассказ и первый из рассказов Виктора Драгунского, который я прочитала (а возможно, мне прочитали). Для меня проблемы речевого развития ребенка являются профессиональными, поэтому этот рассказ полезен мне и с профессиональной точки зрения. Автор в рассказе показывает, как смешно звучит неправильное произношение слов, что можно обидеть человека, если над ним смеяться. Но для читающего ребенка важным будет и тот невероятный юмор, с которым описано произношение трех друзей - Дениса, Мишки и Алёнки - такого простого трудного слова "шишки".
Рассказ "Он живой и светится". Невероятно трогательный рассказ, в котором Денис учит нас, взрослых, а также детей определять истинные ценности - "Ведь он живой! И светится!"
Рассказ "Слава Ивана Козловского". Здесь непригладным выглядит образ педагога Бориса Сергеевича, который сначала не сумел донести до детей особенности исполнительского искусства (поставил "тройку"), не принял исполнительскую манеру Дениса и сделал неэтичный выпад по поводу ребенка маме Дениса, отказав ему в славе Ивана Козловского.
Рассказ "Одна капля убивает лошадь" - о том, как ребенок проникся желанием сберечь здоровье курящего папы. Через внутренний монолог и смелый поступок мальчика (укоротил папиросы со стороны табака) мы видим его невероятно трогательную любовь к родителям и понимание их (глаза злящейся мамы сравниваются с кыжовником).
Рассказ "Красный шарик в синем небе". И снова Денис учит нас всех. Учит ценить чужую свободу (чувствует, как шарик тянет за ниточку потому что хочет улететь). Учит дарить радость окружающим, поэтому Аленка в конце говорит, что, если бы могла, снова дала бы ему шарик, чтобы Денис отпустил его.
Рассказ "Кот в сапогах" - о радости творчества и фантазии. И труды будут вознаграждены - как Денис получил приз за лучший костюм и, конечно, поделился им с Мишкой.
Говорить о рассказах Драгунского можно бесконечно - настолько они неисчерпаемы, разнообразны и интересны. И всех их объединяет добрый юмор, хорошие поступки и любовь.