На основі особливостей художнього стилю поданого уривка визнач, із якого твору його взято. Заповни «паспорт» твору: 1. Ненька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задовольнити її палку натуру, привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралася вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру.
1.Автор 6. Тема
2. Назва твору 7. Ідея
3. Літературний рід 8. Композиція
4. Жанр 9. Образи
5. Історична основа 10. Художні засоби
Образ русского солдата Василия Теркина в поэме "Василий Теркин" Твардовского - один из самых ярких образов в русской литературе XX века.
В этой статье представлен образ русского солдата Василия Теркина в поэме "Василий Теркин" в цитатах из текста, описание внешности и характера в цитатах, материалы для сочинения.
Сам Твардовский дал очень точное и краткое описание своего персонажа в поэме "Василий Теркин":
"...Словом, Тёркин, тот, который
На войне лихой солдат,
На гулянке гость не лишний,
На работе – хоть куда…" (поэма "Василий Теркин", глава "От автора" после главы "Теркин-Теркин)
ответ:Дон Кіхота – «Літ нашому гідальгові до п’ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий…» Захоплення. Полюванням, але «водно читав рицарські романи з таким запалом і захватом, що майже зовсім занедбав не лише полювання, а усяке господарство». Він навіть збожеволів через них, і, вірячи у правдивість описаного, вирішив стати мандрівним лицарем. Мета мандрівок Дон Кіхота. «Поборювати всілякого роду кривди, наражатися на різні біди й небезпеки, щоб, перебувши їх і подолавши, окрити ймення своє безсмертною славою». Подорож не можна було відкладати, «бо від того світові неабияка могла вчинитися шкода: скільки ще в ньому треба знищити, скільки беззаконня скасувати, скільки сваволі впинити, скільки помилок виправити, скільки повинностей виконати» (розд. II, ч. І).) Збруя. «Поперед усього вичистив прапрадідну збрую, що вже бозна-відколи занедбана в кутку валялася і добре іржею та цвілизною взялася». «Вирізав з картону такий ніби начілок, примостив до шишака — от тобі і шолом зуповний. …рубонув раз і вдруге, то одним махом знівечив усе, над чим цілий тиждень морочився». Кінь. «Тоді огледів свою шкапу і, хоч вона в нього була …сама шкіра та кості, визнав, що ні Александрів Буцефал, ані Сідів Баб’єка його коневі не рівня… І назвав нарешті Росинантом, себто Перешкапою. Се ім’я здалось йому благородним і милозвучним, а до того ще й промовистим: бувши передніше шкапою, перетворився б то його кінь у найпершого румака на світі». Дама серця дівчина з сусіднього села, хороша на вроду, що він у неї був деякий час закоханий, хоч вона, здається, про те не знала і не дбала. Звали її Альдонса Лоренсо… Він назвав її Дульсінею Тобоською (бо родом була з Тобоса). Це ім’я здавалось йому доброзвучним, витворним і значливим, до пари тим, що він приклав уже собі й коневі своєму».
Объяснение:читали книгу