Н.А. Некрасов. "Размышления у парадного подъезда". какие чувства вызвал у вас контраст двух миров (с одной стороны, "владелец роскошных палат", с другой - обездоленные бедняки), представленный в стихотворении поэта
Самсон Вырин – главный герой повести А. С. Пушкина. По должности он – станционный смотритель, а значит, «сущий мученик четырнадцатого класса, огражденный своим чином токмо от побоев, и то не всегда» .
Неказисто и небогато его жилище, украшенное лишь картинками с изображением истории блудного сына. Единственной настоящей драгоценностью была его четырнадцатилетняя дочь Дуня. В начале повести Самсон Вырин – это «человек лет пятидесяти» , «свежий и бодрый» , одетый в «длинный зеленый сертук с тремя медалями на полинялых лентах» . История с Дуней превратит «бодрого мужчину в хилого старика» . И мы увидим его «седину» , «глубокие морщины» , «сгорбленную спину» .
Станционный смотритель был человеком мирным, услужливым, скромным. Он с почтением и добродушием относился к своим постояльцам.
Проживший жизнь в бедности, привыкший к оскорблениям и унижениям богатых проезжающих, Самсон Вырин всегда надеялся только на себя. Он понимал, что и поддержки ему ждать неоткуда.
Автор показывает, как неловко чувствует себя смотритель в городе среди незнакомых людей и богатых домов. Но в душе этого маленького, робкого человека есть место сильным чувствам. Он горячо любит свою дочь, готов ради нее на все. Он с негодованием выбрасывает деньги, подсунутые ему Минским.
Вернувшись в пустой осиротевший дом, Самсон Вырин остался один. Он проливал слезы о потерянной дочери. Не для своих внуков, а для чужих ребятишек вырезал он дудочки. С чужими детьми он возился и угощал орешками.
Умер он в одиночестве.
Автор сочувствует своему герою, но осуждает ограниченность его мыслей. Ведь смотритель не даже надеяться на лучшее! Пушкин дает понять читателям, что эта ограниченность определена условиями жизни героя. Человек, привыкший к брани и притеснениям, считающий себя низшим существом, может мыслить только о плохом. Писатель учит нас внимательнее относиться к окружающим, ценить и уважать их мысли и чувства, а не должности, которые они занимают.
Читаючи «Слові про похід Ігорів», я помітив, що головний герой - новгород-сіверський князь Ігоря Святославич - викликає у мене суперечливі почуття. З одного боку, я захоплююся його мужністю, хоробрістю, палкою любов'ю до рідної землі, готовністю зложити голову у боротьбі з ворогом. Але з другого боку, князь Ігор іноді діє дуже необачно. Яскравим приклад цього є саме його рішення князя Ігоря виступити проти половців, не чекаючи до нших князів, тільки з братом Всеволодом.
Взагалі, я розумію князя Ігоря. Під час тих подій, про які йдеться у "Слові...", Ігор був ще дуже молодою людиною, а молодості часто притамана деяка гарячність та необачність. До того ж, Ігор хоче слави - цілком зрозуміле бажання для князя. Зараз людину такого складу характеру назвали би амбіційною.
І ось дружина на чолі з Ігорем вирушає на половецьке військо - щоб захистити рідну землю від нападників та, не в останню чергу, щоб здобути воїнської слави. Але, на жаль, однієї хоробрості замало, щоб протистояти сильному ворогові. Незважаючи на вийняткову мужність та хоробрість братів-князів, битва завершилася поразкою русичів. Брат Ігоря, Всеволод, гине, а самого Ігоря беруть у полон. Загинуло дуже багато хоробрих воїнів, тобто тисячі їхніх жінок залишилися вдовами, а діти - сиротами. Такою була ціна, сплачена за свавільність та славолюбство Ігоря.
Особисто я вважаю, що головною помилкою Ігоря було те, що, коли він приймав рішення вирушити у похід, він був занадто впевненим, що переможе. Хоча Ігор знав, що ворог численний, дуже сильний, добре озброєний та готовий битися на смерть. Знав, і був готовий загинути за рідну землю. Патріотизм - це добре, але не князь не подумав про те, що ж буде з його країною у разі поразки. Саме у цьому, на мій погляд, полягає головна помилка Ігопя: він позабув, що він - не просто людина, він - князь, і ризикує не тільки власним життям, але й усією землею та усіма людьми.
Тобто, Ігор забув, що він - не просто людина. Він - політична фігура і не належить цілком собі. Тому, як би не хотілося здобути багато слави, йому треба було бути обачнішим і більш холоднокровним. Замість того, щоб відразу іти на ворога, треба було все добре обміркувати та зважити ризики. Ігор цього не зробив, і хоча він безумовно є героєм, невдалий похід дуже зашкодив його князівству.
Самсон Вырин – главный герой повести А. С. Пушкина. По должности он – станционный смотритель, а значит, «сущий мученик четырнадцатого класса, огражденный своим чином токмо от побоев, и то не всегда» .
Неказисто и небогато его жилище, украшенное лишь картинками с изображением истории блудного сына. Единственной настоящей драгоценностью была его четырнадцатилетняя дочь Дуня. В начале повести Самсон Вырин – это «человек лет пятидесяти» , «свежий и бодрый» , одетый в «длинный зеленый сертук с тремя медалями на полинялых лентах» . История с Дуней превратит «бодрого мужчину в хилого старика» . И мы увидим его «седину» , «глубокие морщины» , «сгорбленную спину» .
Станционный смотритель был человеком мирным, услужливым, скромным. Он с почтением и добродушием относился к своим постояльцам.
Проживший жизнь в бедности, привыкший к оскорблениям и унижениям богатых проезжающих, Самсон Вырин всегда надеялся только на себя. Он понимал, что и поддержки ему ждать неоткуда.
Автор показывает, как неловко чувствует себя смотритель в городе среди незнакомых людей и богатых домов. Но в душе этого маленького, робкого человека есть место сильным чувствам. Он горячо любит свою дочь, готов ради нее на все. Он с негодованием выбрасывает деньги, подсунутые ему Минским.
Вернувшись в пустой осиротевший дом, Самсон Вырин остался один. Он проливал слезы о потерянной дочери. Не для своих внуков, а для чужих ребятишек вырезал он дудочки. С чужими детьми он возился и угощал орешками.
Умер он в одиночестве.
Автор сочувствует своему герою, но осуждает ограниченность его мыслей. Ведь смотритель не даже надеяться на лучшее! Пушкин дает понять читателям, что эта ограниченность определена условиями жизни героя. Человек, привыкший к брани и притеснениям, считающий себя низшим существом, может мыслить только о плохом. Писатель учит нас внимательнее относиться к окружающим, ценить и уважать их мысли и чувства, а не должности, которые они занимают.
Объяснение:
Читаючи «Слові про похід Ігорів», я помітив, що головний герой - новгород-сіверський князь Ігоря Святославич - викликає у мене суперечливі почуття. З одного боку, я захоплююся його мужністю, хоробрістю, палкою любов'ю до рідної землі, готовністю зложити голову у боротьбі з ворогом. Але з другого боку, князь Ігор іноді діє дуже необачно. Яскравим приклад цього є саме його рішення князя Ігоря виступити проти половців, не чекаючи до нших князів, тільки з братом Всеволодом.
Взагалі, я розумію князя Ігоря. Під час тих подій, про які йдеться у "Слові...", Ігор був ще дуже молодою людиною, а молодості часто притамана деяка гарячність та необачність. До того ж, Ігор хоче слави - цілком зрозуміле бажання для князя. Зараз людину такого складу характеру назвали би амбіційною.
І ось дружина на чолі з Ігорем вирушає на половецьке військо - щоб захистити рідну землю від нападників та, не в останню чергу, щоб здобути воїнської слави. Але, на жаль, однієї хоробрості замало, щоб протистояти сильному ворогові. Незважаючи на вийняткову мужність та хоробрість братів-князів, битва завершилася поразкою русичів. Брат Ігоря, Всеволод, гине, а самого Ігоря беруть у полон. Загинуло дуже багато хоробрих воїнів, тобто тисячі їхніх жінок залишилися вдовами, а діти - сиротами. Такою була ціна, сплачена за свавільність та славолюбство Ігоря.
Особисто я вважаю, що головною помилкою Ігоря було те, що, коли він приймав рішення вирушити у похід, він був занадто впевненим, що переможе. Хоча Ігор знав, що ворог численний, дуже сильний, добре озброєний та готовий битися на смерть. Знав, і був готовий загинути за рідну землю. Патріотизм - це добре, але не князь не подумав про те, що ж буде з його країною у разі поразки. Саме у цьому, на мій погляд, полягає головна помилка Ігопя: він позабув, що він - не просто людина, він - князь, і ризикує не тільки власним життям, але й усією землею та усіма людьми.
Тобто, Ігор забув, що він - не просто людина. Він - політична фігура і не належить цілком собі. Тому, як би не хотілося здобути багато слави, йому треба було бути обачнішим і більш холоднокровним. Замість того, щоб відразу іти на ворога, треба було все добре обміркувати та зважити ризики. Ігор цього не зробив, і хоча він безумовно є героєм, невдалий похід дуже зашкодив його князівству.
=)
Объяснение: