Рассказы Чехова таят в себе огромный смысл, отличаясь от остальных четкостью и лаконичностью, неся в себе определенный моральный вывод.
Фабула рассказа"Тоска" желание писателя с теплой иронией выстроить композицию, сюжетную линию рассказа из анекдотической, по сути, ситуации:
не нашедший понимания ни у одного встреченного на пути человека, старый извозчик, похоронивший сына, изливает свое горе лошади.
Однако, история, рассказанная Чеховым "не ироническая побрякушка" развлекательной юмористической журналистики, а вековая трагедия человека, стучащего в людские души.
Cюжет рассказа- два взаимосвязанных плана: с одной стороны, автор призывает читателя к сопереживанию Ионе Потапову, а с другой, -к размышлению о всеобъемлющей закономерности человеческого бытия- тоске по чьей-то душе, созвучной себе понять, откликнуться, посочувствовать, выслушать.
Достаточно нескольких предложений, чтобы понять
атмосферу бездушия, окружающую главного героя. ..На землю мягким ковром ложатся
сумерки, кружится мокрый, крупный снег, который “пластом ложится на крыши, плечи,
спины, шапки”. Это не просто сумерки и снег, это образ, символ какой-то безысходности, пустоты и равнодушия. Ощущаешь, как мал и ничтожен человек в этом бездушном пространстве. И Иона Потапов один в этой пустоте, где ему не с кем словом перемолвиться.
Жанр рассказа Чехов довел до совершенства. В маленьком рассказе он передал большое количество информации . Художественная деталь сокращению объема. Чехов опускал такие важные сведения, как родословная, биография героев. Основным средством характеристики был портрет, хотя он тоже не соответствовал привычному представлению. Это было не описание цвета волос, глаз и тому подобное, писатель выбирал две-три наиболее точные и меткие детали, и этого было достаточно для яркого представления образа в целом.
Например, он называет лошадь лошаденкой. Только суффикс появился, а читатель видит эту старую, заезженную, уставшую от работы клячу, такую же жалкую, как ее хозяин, и так же вызывающую щемящую жалость. И только она может дохнуть теплом своим на руки Ионы.
Чехов показывает только основные, наиболее важные моменты, а остальное опускает. Художественная деталь ему уплотнять время.
И Чехов нигде не позволяет себе морализировать-он просто рисует жизнь, но лаконичное повествование прекрасно передает все, что хотел бы сказать автор.
Родина: батько — провінційний урядовець невисокого рангу.
Заняття: посадовець при дворі, китайський поет епохи Тан.
Основні твори: «Три правителі»,
«Три розлуки», «Вірші в 500 слів про те, що було у мене на душі, коли я зі столиці прямував у Фінсяиь», усього приблизно 1500 віршів.
Ду Фу — онук поета Ду Шень-яня. Ду Фу походив із давнього занепалого роду. Поет з’явився на світ у сім’ї незаможного чиновника. Замолоду мандрував, виношував мрію про великий будинок, у якому б знайшли притулок усі бідняки. Ду Фу не вдалося збудувати ані такого великого будинку, ані домівки для своєї родини. Проте він звів храм власної поезії.
Майбутній поет рано втратив батьків, його виховала тітонька Пей. Вона оточила хлопця турботою і любов’ю, дбаючи про нього, як про рідного сина. Свій перший вірш написав у 7 років,
1 його високо оцінили знавці поезії. Намагався скласти державні іспити, щоб, за сімейною традицією, дістати посаду державного службовця, проте службовцем не став. У 20-35 років багато подорожував Китаєм. 741 року прибув до столиці імперії Чан’ань. Там мешкав майже 10 років, мав при дворі незначну посаду. Під час бунту Апь Лушаня втік зі столиці разом із почтом імператора, а його родина залишилась у Чап’ані; поет довго не мав від них жодної звістки. Був ув’язнений бунтівниками та пробув у полоні
2 роки. Після придушення бунту Ду Фу було наближено до імператора, і 757 року він став радником молодого імператора Суцзу-иа і навіть отримав привілей критикувати сина Піднебесної. Але щойно Ду Фу скористався цим привілеєм, його було ув’язнено. Комісія, яка розслідувала цю справу, визнала його винним лише в тому, що вій справді вважав, що може критикувати імператора. Зрештою його було виправдано, і імператор навіть пробачив поетову зухвалість та залишив коло себе на тій самій посаді. Проте 759 року Ду Фу облишив службу та оселився зі своєю родиною на півдні, у нижній течії Яицзи. Значну' роль у його житті зіграли дружба та співпраця з Лі Бо.
Рассказы Чехова таят в себе огромный смысл, отличаясь от остальных четкостью и лаконичностью, неся в себе определенный моральный вывод.
Фабула рассказа"Тоска" желание писателя с теплой иронией выстроить композицию, сюжетную линию рассказа из анекдотической, по сути, ситуации:
не нашедший понимания ни у одного встреченного на пути человека, старый извозчик, похоронивший сына, изливает свое горе лошади.
Однако, история, рассказанная Чеховым "не ироническая побрякушка" развлекательной юмористической журналистики, а вековая трагедия человека, стучащего в людские души.
Cюжет рассказа- два взаимосвязанных плана: с одной стороны, автор призывает читателя к сопереживанию Ионе Потапову, а с другой, -к размышлению о всеобъемлющей закономерности человеческого бытия- тоске по чьей-то душе, созвучной себе понять, откликнуться, посочувствовать, выслушать.
Достаточно нескольких предложений, чтобы понять
атмосферу бездушия, окружающую главного героя. ..На землю мягким ковром ложатся
сумерки, кружится мокрый, крупный снег, который “пластом ложится на крыши, плечи,
спины, шапки”. Это не просто сумерки и снег, это образ, символ какой-то безысходности, пустоты и равнодушия. Ощущаешь, как мал и ничтожен человек в этом бездушном пространстве. И Иона Потапов один в этой пустоте, где ему не с кем словом перемолвиться.
Жанр рассказа Чехов довел до совершенства. В маленьком рассказе он передал большое количество информации . Художественная деталь сокращению объема. Чехов опускал такие важные сведения, как родословная, биография героев. Основным средством характеристики был портрет, хотя он тоже не соответствовал привычному представлению. Это было не описание цвета волос, глаз и тому подобное, писатель выбирал две-три наиболее точные и меткие детали, и этого было достаточно для яркого представления образа в целом.
Например, он называет лошадь лошаденкой. Только суффикс появился, а читатель видит эту старую, заезженную, уставшую от работы клячу, такую же жалкую, как ее хозяин, и так же вызывающую щемящую жалость. И только она может дохнуть теплом своим на руки Ионы.
Чехов показывает только основные, наиболее важные моменты, а остальное опускает. Художественная деталь ему уплотнять время.
И Чехов нигде не позволяет себе морализировать-он просто рисует жизнь, но лаконичное повествование прекрасно передает все, что хотел бы сказать автор.
Объяснение:
Объяснение:
Выбери только то что надо
Ім’я: Ду Фу. Друге ім’я — Цзимей, «священномудрий», «шишен» («свя-щенномудрий піїт»).
Роки життя: 712-770 рр.
Місце народження: Хенань.
Родина: батько — провінційний урядовець невисокого рангу.
Заняття: посадовець при дворі, китайський поет епохи Тан.
Основні твори: «Три правителі»,
«Три розлуки», «Вірші в 500 слів про те, що було у мене на душі, коли я зі столиці прямував у Фінсяиь», усього приблизно 1500 віршів.
Ду Фу — онук поета Ду Шень-яня. Ду Фу походив із давнього занепалого роду. Поет з’явився на світ у сім’ї незаможного чиновника. Замолоду мандрував, виношував мрію про великий будинок, у якому б знайшли притулок усі бідняки. Ду Фу не вдалося збудувати ані такого великого будинку, ані домівки для своєї родини. Проте він звів храм власної поезії.
Майбутній поет рано втратив батьків, його виховала тітонька Пей. Вона оточила хлопця турботою і любов’ю, дбаючи про нього, як про рідного сина. Свій перший вірш написав у 7 років,
1 його високо оцінили знавці поезії. Намагався скласти державні іспити, щоб, за сімейною традицією, дістати посаду державного службовця, проте службовцем не став. У 20-35 років багато подорожував Китаєм. 741 року прибув до столиці імперії Чан’ань. Там мешкав майже 10 років, мав при дворі незначну посаду. Під час бунту Апь Лушаня втік зі столиці разом із почтом імператора, а його родина залишилась у Чап’ані; поет довго не мав від них жодної звістки. Був ув’язнений бунтівниками та пробув у полоні
2 роки. Після придушення бунту Ду Фу було наближено до імператора, і 757 року він став радником молодого імператора Суцзу-иа і навіть отримав привілей критикувати сина Піднебесної. Але щойно Ду Фу скористався цим привілеєм, його було ув’язнено. Комісія, яка розслідувала цю справу, визнала його винним лише в тому, що вій справді вважав, що може критикувати імператора. Зрештою його було виправдано, і імператор навіть пробачив поетову зухвалість та залишив коло себе на тій самій посаді. Проте 759 року Ду Фу облишив службу та оселився зі своєю родиною на півдні, у нижній течії Яицзи. Значну' роль у його житті зіграли дружба та співпраця з Лі Бо.