Сложно и драматично сложилась судьба Дуни . Совершает побег. Она еще только вступает в жизнь, но уже начинает догадываться, что ее ожидает. И она бунтует не против произвола отца, а против социальных условий, уготовивших ей жалкую судьбу. Бегство из дома было, конечно, обманом родителя, но обман этот так по-детски непосредствен! Дуне понравился офицер Минский, и она, рискуя всем своим будущим, бросает вызов условиям среды, опыту жизни, доверяя только себе и своему чувству. Жизнь Дуни предстает в своем не идиллическом, а драматическом облике. Естественное ее стремление к счастью искажается социальными условиями общества. Оно, это общество, в которое она вошла благодаря энергии и борьбе, навязывает ей свою мораль, заставляет быть душевно черствой, жесткой, эгоистичной. Охраняя хрупкое свое счастье, она должна была предать отца, оставить его, одинокого и горюющего. Но чувство вины, испытываемое ею перед отцом, — яркое свидетельство того, что еще жива ее чистая душа, не все чувства извратило в ней общество. Страдания Дуни были проявлением ее глубокой человечности через горькие испытания. Вина Дуни — невольная, она ей навязана новыми условиями ее существования. И все же ее судьба свидетельствовала, что человек может и в угнетающих его обстоятельствах, хотя и с поражениями — горькими и тяжелыми,— сражаться за свое счастье. Мятежность Дуни и явилась залогом сохранения ее личности, ее человечности, ее счастья любви и материнства.
Іван Франко у своїй історичній повісті "Захар Беркут" змалював життя руського суспільства XIII століття. Жителі карпатського села Тухля повстали проти боярського поневолення, коли князь Данило Галицький подарував землі Тухольщини бояринові Тугару Вовку. З такою ж відвагою вони розгромили татаро-монгольських завойовників. У цій повісті Франко показав, що саме простий народ був рушійною силою історії.
На фоні боротьби громади села Тухлі з боярином Тугаром Вовком і монгольською ордою змальовані головні герої повісті. Захар Беркут, його син Максим, Мирослава наділені найкращими рисами характеру. Вони постають перед нами чесними, вольовими, відданими інтересам рідного краю. І тому вони протиставлені зарозумілому бояринові Тугару Вовку — експлуататору і зраднику, жорстокій монгольській орді на чолі з ватажком Бурундою.
Головний герой повісті — Захар Беркут. Йому притаманна народна мудрість, висока моральність, велич, сила. Він справжній патріот свого краю, людина мудра, розважлива, з великим життєвим досвідом, для якої громадські інтереси над усе. Його люблять і шанують люди, та й доля до нього прихильна.
Зовсім протилежним йому І. Франко змалював боярина Тугара Вовка з його дійсно вовчою натурою. Цей деспотичний зрадник — дуже хижа й пихата людина. Саме ці риси характеру призвели його до відступництва, а зрадника завжди чекає ганебний кінець. Тугар Вовк загинув разом з монголами в тухольській долині.
Жорстокою руйнівною силою виступає в повісті монгольська орда, а на її чолі — Бурунда. Він, як і Вовк, прагне володіти українськими землями та народом. Цей образ наче налитий люттю і заплямований кров'ю, його не можна сприймати без жаху і здригання. І якщо у зрадника Тугара Вовка ще є щось людське (його ставлення до дочки), то Бурунда — це звір. З особливою виразністю цей звірячий характер виявився під час загибелі його вояків.Повість "Захар Беркут" відкрила мені захоплюючу сторінку історії мого народу. А ще познайомила з мудрою і прекрасною людиною — Захаром Беркутом, який став моїм улюбленим героєм. Усі його дії були спрямовані на добро в громаді, а його мудрість ще довго буде слугувати багатьом поколінням: "Доки будете жити в громадському порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас".
Сложно и драматично сложилась судьба Дуни . Совершает побег. Она еще только вступает в жизнь, но уже начинает догадываться, что ее ожидает. И она бунтует не против произвола отца, а против социальных условий, уготовивших ей жалкую судьбу. Бегство из дома было, конечно, обманом родителя, но обман этот так по-детски непосредствен! Дуне понравился офицер Минский, и она, рискуя всем своим будущим, бросает вызов условиям среды, опыту жизни, доверяя только себе и своему чувству. Жизнь Дуни предстает в своем не идиллическом, а драматическом облике. Естественное ее стремление к счастью искажается социальными условиями общества. Оно, это общество, в которое она вошла благодаря энергии и борьбе, навязывает ей свою мораль, заставляет быть душевно черствой, жесткой, эгоистичной. Охраняя хрупкое свое счастье, она должна была предать отца, оставить его, одинокого и горюющего. Но чувство вины, испытываемое ею перед отцом, — яркое свидетельство того, что еще жива ее чистая душа, не все чувства извратило в ней общество. Страдания Дуни были проявлением ее глубокой человечности через горькие испытания. Вина Дуни — невольная, она ей навязана новыми условиями ее существования. И все же ее судьба свидетельствовала, что человек может и в угнетающих его обстоятельствах, хотя и с поражениями — горькими и тяжелыми,— сражаться за свое счастье. Мятежность Дуни и явилась залогом сохранения ее личности, ее человечности, ее счастья любви и материнства.
Відповідь:
Пояснення:
Іван Франко у своїй історичній повісті "Захар Беркут" змалював життя руського суспільства XIII століття. Жителі карпатського села Тухля повстали проти боярського поневолення, коли князь Данило Галицький подарував землі Тухольщини бояринові Тугару Вовку. З такою ж відвагою вони розгромили татаро-монгольських завойовників. У цій повісті Франко показав, що саме простий народ був рушійною силою історії.
На фоні боротьби громади села Тухлі з боярином Тугаром Вовком і монгольською ордою змальовані головні герої повісті. Захар Беркут, його син Максим, Мирослава наділені найкращими рисами характеру. Вони постають перед нами чесними, вольовими, відданими інтересам рідного краю. І тому вони протиставлені зарозумілому бояринові Тугару Вовку — експлуататору і зраднику, жорстокій монгольській орді на чолі з ватажком Бурундою.
Головний герой повісті — Захар Беркут. Йому притаманна народна мудрість, висока моральність, велич, сила. Він справжній патріот свого краю, людина мудра, розважлива, з великим життєвим досвідом, для якої громадські інтереси над усе. Його люблять і шанують люди, та й доля до нього прихильна.
Зовсім протилежним йому І. Франко змалював боярина Тугара Вовка з його дійсно вовчою натурою. Цей деспотичний зрадник — дуже хижа й пихата людина. Саме ці риси характеру призвели його до відступництва, а зрадника завжди чекає ганебний кінець. Тугар Вовк загинув разом з монголами в тухольській долині.
Жорстокою руйнівною силою виступає в повісті монгольська орда, а на її чолі — Бурунда. Він, як і Вовк, прагне володіти українськими землями та народом. Цей образ наче налитий люттю і заплямований кров'ю, його не можна сприймати без жаху і здригання. І якщо у зрадника Тугара Вовка ще є щось людське (його ставлення до дочки), то Бурунда — це звір. З особливою виразністю цей звірячий характер виявився під час загибелі його вояків.Повість "Захар Беркут" відкрила мені захоплюючу сторінку історії мого народу. А ще познайомила з мудрою і прекрасною людиною — Захаром Беркутом, який став моїм улюбленим героєм. Усі його дії були спрямовані на добро в громаді, а його мудрість ще довго буде слугувати багатьом поколінням: "Доки будете жити в громадському порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас".