9 Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітати слідами кораблів
Альбатрос - величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.
На палубу несуть ясних висот владику. І сумлінно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло
Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ - символ поета і його долі у людському вирі життя.
Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.
Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.
Композиційна єдність твору досягла за до центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття .
10 - Декаданс (від франц. decadence — занепад, розклад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, що виявилося в літературі, мистецтві, культурі. Песимістичні настрої, характерні для другої половини XIX — початку XX ст., були пов’язані з дефіцитом духовності у прагматичному буржуазному суспільстві та передчуттям соціоісторичних катастроф — революцій, масштабних війн, що спіткали людство на початку XX ст.
11 - “Альбатрос” аналіз Рік написання – 1842 Цикл – “Сплін та ідеал” Тема: Показ людини, яка відрізняється від суспільства. Поет – мішень в суспільстві в яке всі хочуть потрапити Ідея: Поет доносить до читача, як суспільство ставитися до людини (особливої) Художні засоби “Альбатрос” Епітет “крилатий велетень”, великі білі крила, розбитого, немічний, прекрасний Символи у вірші “Альбатрос” Альбатрос, тобто сам поет – це світ прекрасного, добра. Моряки – зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту. Море – символізує життя; корабель, човен – людську долю; грім, гроза, блискавка – життєві негаразди. В «Альбатросі» стверджується божественна сила мистецтва, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета. Автор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, “міць велика”, але його намагаються приборкати. Він не може протистояти суспільству, як птиця натовпу матросів. Натовп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп. Очевидно, мрії альбатроса залишаться “сумними думками” поета. Надії немає: серед всіх присутніх не виявилося нікого, хто б зупинив дурні розваги або хоча б засудив їх. Таке суспільство ніколи не буде ідеальним, та й не хоче воно прагнути до цього. Чітко простежується схожість долі птиці і долі поета. Це сильний птах з великими крилами, він може підніматися високо і довго триматися в небі. Альбатроса можна назвати мандрівником, який знаходиться у важких і небезпечних мандрах, адже він літає над розбурханим морем. Читаючи поезію Шарля Бодлера, в багатьох віршах відчувається смуток і якась безвихідь, ці почуття часто супроводжували поета в його житті. Він мріяв про світле і прекрасне, але романтична мрія так і залишилася для нього недосяжною.
Как рассказывает греческий миф, из крови обезглавленной Персеем Медузы (см. «Взгляд Медузы») возник крылатый конь Пегас. На нем герой Беллерофонт победил морское чудовище, сражался с Химерой и амазонками, а когда гора Геликон, заслушавшись дивного пения муз, готова была подняться к небу, Пегас ударом копыта удержал гору от подъема и одновременно выбил из нее волшебный ключ - Гиппокрену. Чудесное происхождение ключа отразилось в его названии: «крэнэ» - по-гречески «источник», «гиппос», «иппос» - «конь»; этот корень вы встретите и в ряде других хорошо известных вам слов, как, например, «ипподром» - место для бега коней, «гиппопотам» - речной конь, Филипп - любитель лошадей. Каждый, кто напьется воды Гиппокрены, начинает вдруг говорить стихами.
Итак, Пегас сделался конем муз, а более позднее представление сделало его и конем поэтов (самим грекам такое представление было чуждо). Отсюда и возникло образное выражение «оседлать Пегаса», что значит: сделаться поэтом, заговорить стихами.
Возможно, что отсюда же пошло и выражение «сесть на своего конька», то есть заговорить на свою любимую тему. «Оседлать Пегаса» - не единственное выражение, относящееся к поэтам. В том же значении употребляется и выражение «взобраться на Парнас». Парнас, по представлению древних греков, — гора, на которой жили музы. Музы покровительствовали различным видам искусства и наукам (в том числе также истории и астрономии). Когда хотят сказать, что к человеку снизошло вдохновение, говорят, что его посетила или к нему слетела муза. Из девяти муз четыре оказывали покровительство различным видам поэзии.
Вероятно, поэтому в XVIII веке выражение «взойти на Парнас» стало относиться исключительно к поэтам. Музу поэзии Евтерпу сейчас называем редко; наиболее известными остались лишь имена музы трагедии - Мельпомены (о трагиках или любителях трагедии часто говорят «служитель Мельпомены» или «поклонник Мельпомены») и музы
1 б 2б 3в 4а 5а 6в 7б 8а
9 Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітати слідами кораблів
Альбатрос - величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.
На палубу несуть ясних висот владику. І сумлінно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло
Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ - символ поета і його долі у людському вирі життя.
Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.
Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.
Композиційна єдність твору досягла за до центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття .
10 - Декаданс (від франц. decadence — занепад, розклад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, що виявилося в літературі, мистецтві, культурі. Песимістичні настрої, характерні для другої половини XIX — початку XX ст., були пов’язані з дефіцитом духовності у прагматичному буржуазному суспільстві та передчуттям соціоісторичних катастроф — революцій, масштабних війн, що спіткали людство на початку XX ст.
11 - “Альбатрос” аналіз Рік написання – 1842 Цикл – “Сплін та ідеал” Тема: Показ людини, яка відрізняється від суспільства. Поет – мішень в суспільстві в яке всі хочуть потрапити Ідея: Поет доносить до читача, як суспільство ставитися до людини (особливої) Художні засоби “Альбатрос” Епітет “крилатий велетень”, великі білі крила, розбитого, немічний, прекрасний Символи у вірші “Альбатрос” Альбатрос, тобто сам поет – це світ прекрасного, добра. Моряки – зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту. Море – символізує життя; корабель, човен – людську долю; грім, гроза, блискавка – життєві негаразди. В «Альбатросі» стверджується божественна сила мистецтва, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета. Автор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, “міць велика”, але його намагаються приборкати. Він не може протистояти суспільству, як птиця натовпу матросів. Натовп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп. Очевидно, мрії альбатроса залишаться “сумними думками” поета. Надії немає: серед всіх присутніх не виявилося нікого, хто б зупинив дурні розваги або хоча б засудив їх. Таке суспільство ніколи не буде ідеальним, та й не хоче воно прагнути до цього. Чітко простежується схожість долі птиці і долі поета. Це сильний птах з великими крилами, він може підніматися високо і довго триматися в небі. Альбатроса можна назвати мандрівником, який знаходиться у важких і небезпечних мандрах, адже він літає над розбурханим морем. Читаючи поезію Шарля Бодлера, в багатьох віршах відчувається смуток і якась безвихідь, ці почуття часто супроводжували поета в його житті. Він мріяв про світле і прекрасне, але романтична мрія так і залишилася для нього недосяжною.
Фразеологизм «Пегаса оседлать» значение
Как рассказывает греческий миф, из крови обезглавленной Персеем Медузы (см. «Взгляд Медузы») возник крылатый конь Пегас. На нем герой Беллерофонт победил морское чудовище, сражался с Химерой и амазонками, а когда гора Геликон, заслушавшись дивного пения муз, готова была подняться к небу, Пегас ударом копыта удержал гору от подъема и одновременно выбил из нее волшебный ключ - Гиппокрену. Чудесное происхождение ключа отразилось в его названии: «крэнэ» - по-гречески «источник», «гиппос», «иппос» - «конь»; этот корень вы встретите и в ряде других хорошо известных вам слов, как, например, «ипподром» - место для бега коней, «гиппопотам» - речной конь, Филипп - любитель лошадей. Каждый, кто напьется воды Гиппокрены, начинает вдруг говорить стихами.
Итак, Пегас сделался конем муз, а более позднее представление сделало его и конем поэтов (самим грекам такое представление было чуждо). Отсюда и возникло образное выражение «оседлать Пегаса», что значит: сделаться поэтом, заговорить стихами.
Возможно, что отсюда же пошло и выражение «сесть на своего конька», то есть заговорить на свою любимую тему. «Оседлать Пегаса» - не единственное выражение, относящееся к поэтам. В том же значении употребляется и выражение «взобраться на Парнас». Парнас, по представлению древних греков, — гора, на которой жили музы. Музы покровительствовали различным видам искусства и наукам (в том числе также истории и астрономии). Когда хотят сказать, что к человеку снизошло вдохновение, говорят, что его посетила или к нему слетела муза. Из девяти муз четыре оказывали покровительство различным видам поэзии.
Вероятно, поэтому в XVIII веке выражение «взойти на Парнас» стало относиться исключительно к поэтам. Музу поэзии Евтерпу сейчас называем редко; наиболее известными остались лишь имена музы трагедии - Мельпомены (о трагиках или любителях трагедии часто говорят «служитель Мельпомены» или «поклонник Мельпомены») и музы
Объяснение: