Мещанин во дрорянстве: 1.Как относится к чудачествам мужа госпожа Журден? 2.Как ведут себя и чему учат Журдена его наставники? 3.Каками изобразим Мольер Доранта и Доримену?
Нас часто запитують "Що таке щастя?" або "Чи щасливий ти?". Ці питання змушують задуматися над тим, що дійсно є щастя.
В сучасному світі люди змінили свої пріоритети й для них важливими є матеріальні цінності. Хтось радіє новенькому телефону, а хтось поїздці за кордон. Ця людина щаслива лише тому що в неї є гроші та тому вона може дозволити собі робити все що вона хоче. Та якщо ці гроші зникнуть? Що тоді? Адже нічого не залишиться. Тому потрібно саме в цей момент зупинитися і задуматися. Чи буде тобі чому радіти? Завжди потрібно пам'ятати, що щастя і справді не в грошах. А в щирих людських відносинах, у відвертих почуттях, та нарешті в простих радощах життя.
Якщо в тебе є батьки, сім'я, друзі, ти повністю здорова людина, можеш вільно рухатися, чуєш, бачиш, то ти один із самих щасливих людей. А ще в тебе є дім, в який ти з радістю повертаєшся кожен день, школа, яка навчає важливим речам. У мільйонів людей навіть цього немає. Подумати тільки, діти в інших країнах живуть на вулиці, не мають модних гаджетів, сучасного, стильного одягу та нормальних шкіл. А у нас все це є, та ми нічого не цінуємо. Скаржимося на життя, на долю, на всіх крім самих себе. Але наше щастя в наших руках. Потрібно вчитися радіти маленьким речам і задовольнятися тим що маємо.
Для мене справжнє щастя, це коли живі й здорові мама з татом. Мене оточує любляча сім'я. Я твердо знаю, що закінчивши школу зможу вступити до університету та вивчитися на того кого захочу. І згодом зможу працювати в цікавій і важливій галузі. Щастя, це те, чим ти можеш поділитися з іншими і його не стане менше. Навіть навпаки! Даруючи радість іншим ти збільшуєш свою. Адже так просто посміхнутися незнайомій людині, до старенькій бабусі перейти вулицю, поступитися місцем в громадському транспорті. Кожен день ми самі можемо змінювати свій настрій і настрій навколишніх. І це дійсно щастя, коли ти розумієш що зміг викликати радість.
Отже, щастя для кожного своє. Більш того, для людей різного віку воно відрізняється. З роками стає зрозумілим, що духовність важливіша за матеріальні речі. Щастя - невіддільна (частина/ознака) частина нашого життя. Це те, без чого ми не можемо існувати. Не треба створювати проблем із нічого. Беріть приклад з маленьких дітей. Вони вміють радіти навіть самим крихітним речам. Ви бачили як вони щиро посміхаються? Це сама мила і щаслива посмішка. Тож іноді потрібно почувати себе дітьми - просто зупинитися, широко усміхнулася і промовити: "Я щасливий!"
Вывод: Хлестаков ведёт себя развязно, уверенно, хвастливо, высокомерно у всех деньги, принимает посетителей и даёт указания. Пользуется тем, что его приняли за чиновника.
2. На он отвечает, копируя настоящего вельможу, сначала «постараюсь», потом «распоряжусь» и наконец «надоели». Обещания купцам: «Да за это его в Сибирь». «Непременно, непременно! Я постараюсь» Обещания слесаришe и унтер-офицерше: «Хорошо, хорошо! Ступайте, ступайте. Я распоряжусь» ответ многочисленным Надоели, чёрт возьми! Не впускать, Осип!»
Вывод: Хлестаков не думал, что быть чиновником так ответственно, он не был готов к людей.
3. В. Гоголя «Ревизор» является изображение быта и нрава чиновничье-бюрократической России 30-х годов XIX века. В комедии на примере маленького города показано то, что было характерно для всей огромной России того периода, казнокрадство, взяточничество, беззаконие, попирание человеческого достоинства, помещичий произвол.
4. Хлестаков понял, что его принимают за какое-то очень важное лицо, и рассказом о своей столичной жизни старается напустить на себя еще больше важности.
Он сватается к Марье Антоновне. Сцена эта содержит пародию на любовную интригу. Но композиционная роль любовной интриги состоит в другом. С ней как бы материализуется, вплотную приближается к чиновникам еще один мираж - образ Петербурга, вожделенный, манящий
В сучасному світі люди змінили свої пріоритети й для них важливими є матеріальні цінності. Хтось радіє новенькому телефону, а хтось поїздці за кордон. Ця людина щаслива лише тому що в неї є гроші та тому вона може дозволити собі робити все що вона хоче. Та якщо ці гроші зникнуть? Що тоді? Адже нічого не залишиться. Тому потрібно саме в цей момент зупинитися і задуматися. Чи буде тобі чому радіти? Завжди потрібно пам'ятати, що щастя і справді не в грошах. А в щирих людських відносинах, у відвертих почуттях, та нарешті в простих радощах життя.
Якщо в тебе є батьки, сім'я, друзі, ти повністю здорова людина, можеш вільно рухатися, чуєш, бачиш, то ти один із самих щасливих людей. А ще в тебе є дім, в який ти з радістю повертаєшся кожен день, школа, яка навчає важливим речам. У мільйонів людей навіть цього немає. Подумати тільки, діти в інших країнах живуть на вулиці, не мають модних гаджетів, сучасного, стильного одягу та нормальних шкіл. А у нас все це є, та ми нічого не цінуємо. Скаржимося на життя, на долю, на всіх крім самих себе. Але наше щастя в наших руках. Потрібно вчитися радіти маленьким речам і задовольнятися тим що маємо.
Для мене справжнє щастя, це коли живі й здорові мама з татом. Мене оточує любляча сім'я. Я твердо знаю, що закінчивши школу зможу вступити до університету та вивчитися на того кого захочу. І згодом зможу працювати в цікавій і важливій галузі. Щастя, це те, чим ти можеш поділитися з іншими і його не стане менше. Навіть навпаки! Даруючи радість іншим ти збільшуєш свою. Адже так просто посміхнутися незнайомій людині, до старенькій бабусі перейти вулицю, поступитися місцем в громадському транспорті. Кожен день ми самі можемо змінювати свій настрій і настрій навколишніх. І це дійсно щастя, коли ти розумієш що зміг викликати радість.
Отже, щастя для кожного своє. Більш того, для людей різного віку воно відрізняється. З роками стає зрозумілим, що духовність важливіша за матеріальні речі. Щастя - невіддільна (частина/ознака) частина нашого життя. Це те, без чого ми не можемо існувати. Не треба створювати проблем із нічого. Беріть приклад з маленьких дітей. Вони вміють радіти навіть самим крихітним речам. Ви бачили як вони щиро посміхаються? Це сама мила і щаслива посмішка. Тож іноді потрібно почувати себе дітьми - просто зупинитися, широко усміхнулася і промовити: "Я щасливий!"
Источник: Твір роздум на тему Щастя
Вывод: Хлестаков ведёт себя развязно, уверенно, хвастливо, высокомерно у всех деньги, принимает посетителей и даёт указания. Пользуется тем, что его приняли за чиновника.
2. На он отвечает, копируя настоящего вельможу, сначала «постараюсь», потом «распоряжусь» и наконец «надоели». Обещания купцам: «Да за это его в Сибирь». «Непременно, непременно! Я постараюсь» Обещания слесаришe и унтер-офицерше: «Хорошо, хорошо! Ступайте, ступайте. Я распоряжусь» ответ многочисленным Надоели, чёрт возьми! Не впускать, Осип!»
Вывод: Хлестаков не думал, что быть чиновником так ответственно, он не был готов к людей.
3. В. Гоголя «Ревизор» является изображение быта и нрава чиновничье-бюрократической России 30-х годов XIX века. В комедии на примере маленького города показано то, что было характерно для всей огромной России того периода, казнокрадство, взяточничество, беззаконие, попирание человеческого достоинства, помещичий произвол.
4. Хлестаков понял, что его принимают за какое-то очень важное лицо, и рассказом о своей столичной жизни старается напустить на себя еще больше важности.
Он сватается к Марье Антоновне. Сцена эта содержит пародию на любовную интригу. Но композиционная роль любовной интриги состоит в другом. С ней как бы материализуется, вплотную приближается к чиновникам еще один мираж - образ Петербурга, вожделенный, манящий