Всi дорослi спочатку були дiтьми, тiльки мало хто з них про це
пам'ятає, — говорить у присвятi до своєï казки
Маленький принц Антуан де Сент-Екзюперi . Цим вступом до дитячого твору
письменник неначе пiдкреслює, що вiн адресує його не тiльки
Дiтям, але й дорослим. Тому не дивно, що, коли читаєш цю казку,
складається враження постiйного порiвняння: ось так бачить
подiï Малюк, а ось так — доросла людина. I ця вiдмiннiсть
вражає! Дiти повиннi бути дуже поблажливi до дорослих, —
спiвчуває старшим Малюк, i цим самим письменник запевняє, що
дитяче бачення свiту — природнiше, людянiше, отже, правильнiше,
нiж у дорослих, i що свiт має бути зовсiм не таким, яким його
роблять дорослi люди. Особливо вражаючою та гострою подається у
казцi оцiнка Маленьким принцом життєвих настанов рiзних типiв
дорослих, не пов'язаних мiж собою, бо живуть вони поодиноко на рiзних
астероïдах.
Я вважаю, що Сент-Екзюперi саме в такий б вдалося розкрити глибини
внутрiшнього свiту цих людей, оскiльки ïм не треба прикидатися
кращими, бо вони живуть наодинцi зi своєю совiстю й переконаннями.
Очима Малюка ми неначе бачимо людство з усiма його проблемами, вадами:
турецький астроном, у вiдкриття якого не повiрили, бо вiн був одягнений
по-турецькому, ледар, що знiвечив свою планету, тому що вважав: …
iнколи якусь свою роботу можна й вiдкласти, од того нiчого не трапиться.
Знайомимося ми й з королем, для якого головне — щоб поважали його
авторитет, з пихатим честолюбцем, з пияком, якому соромно за згубну
ваду. Бiзнесмен iз четвертоï планети жадiбно рахував зiрки, щоб
бути багатим (чи не безглуздо?). Дивнi люди цi дорослi, — не
розумiє ïх Малюк. Але, на щастя, зустрiчаються йому й iншi:
лiхтарник з п'ятоï планети, який не смiшний. Мабуть тому, що вiн не
думає про себе. Старий географ викликає у Малюка (а через
нього й у нас) повагу, вiн заявляє, що у планети Земля гарна
репутацiя.
Сент-Екзюперi подає портрет людства нашоï планети, який
складається з вiдповiдноï кiлькостi знайомих нам жителiв iз
попереднiх планет. Так постає перед нами наша рiдна Земля,
сповнена, з погляду Малюка, всiлякого безглуздя: властолюбства, пихи,
жадоби, пияцтва, душевноï черствостi. На жаль, тi безглуздя мають
силу, а все розумне, добре, гарне — слабке. Та дорослi не
помiчають безглуздя, всяким дурницям надають великоï ваги, а
головного — краси природи i людських стосункiв, правдивостi,
товариськостi, широстi — не бачать i тому не визнають. Малюк
переконує нас, що у життi могли б бути й iншi стосунки, коли б
люди намагалися приручати одне одного, налагоджувати мiж собою зв'язки,
коли б вони сприймали свiт не очима, а серцем.
Добре бачить тiльки серце, найголовнiшого очам не видно, — вчить
нас Маленький принц. Казка викликала у моïй душi цiлий спалах
почуттiв, примусила замислитися над людськими вчинками i вадами. I хоч
вона закiнчується сумно, але залишає по собi не тiльки сум,
а й прагнення до прекрасного, свiтлого, чим надiляє людину
дитинство. Цей зiрковий свiт важливо пронести через все життя. Говорячи
словами автора, треба старанно берегти свiтильники: порив вiтру може
погасити ïх
Всi дорослi спочатку були дiтьми, тiльки мало хто з них про це
пам'ятає, — говорить у присвятi до своєï казки
Маленький принц Антуан де Сент-Екзюперi . Цим вступом до дитячого твору
письменник неначе пiдкреслює, що вiн адресує його не тiльки
Дiтям, але й дорослим. Тому не дивно, що, коли читаєш цю казку,
складається враження постiйного порiвняння: ось так бачить
подiï Малюк, а ось так — доросла людина. I ця вiдмiннiсть
вражає! Дiти повиннi бути дуже поблажливi до дорослих, —
спiвчуває старшим Малюк, i цим самим письменник запевняє, що
дитяче бачення свiту — природнiше, людянiше, отже, правильнiше,
нiж у дорослих, i що свiт має бути зовсiм не таким, яким його
роблять дорослi люди. Особливо вражаючою та гострою подається у
казцi оцiнка Маленьким принцом життєвих настанов рiзних типiв
дорослих, не пов'язаних мiж собою, бо живуть вони поодиноко на рiзних
астероïдах.
Я вважаю, що Сент-Екзюперi саме в такий б вдалося розкрити глибини
внутрiшнього свiту цих людей, оскiльки ïм не треба прикидатися
кращими, бо вони живуть наодинцi зi своєю совiстю й переконаннями.
Очима Малюка ми неначе бачимо людство з усiма його проблемами, вадами:
турецький астроном, у вiдкриття якого не повiрили, бо вiн був одягнений
по-турецькому, ледар, що знiвечив свою планету, тому що вважав: …
iнколи якусь свою роботу можна й вiдкласти, од того нiчого не трапиться.
Знайомимося ми й з королем, для якого головне — щоб поважали його
авторитет, з пихатим честолюбцем, з пияком, якому соромно за згубну
ваду. Бiзнесмен iз четвертоï планети жадiбно рахував зiрки, щоб
бути багатим (чи не безглуздо?). Дивнi люди цi дорослi, — не
розумiє ïх Малюк. Але, на щастя, зустрiчаються йому й iншi:
лiхтарник з п'ятоï планети, який не смiшний. Мабуть тому, що вiн не
думає про себе. Старий географ викликає у Малюка (а через
нього й у нас) повагу, вiн заявляє, що у планети Земля гарна
репутацiя.
Сент-Екзюперi подає портрет людства нашоï планети, який
складається з вiдповiдноï кiлькостi знайомих нам жителiв iз
попереднiх планет. Так постає перед нами наша рiдна Земля,
сповнена, з погляду Малюка, всiлякого безглуздя: властолюбства, пихи,
жадоби, пияцтва, душевноï черствостi. На жаль, тi безглуздя мають
силу, а все розумне, добре, гарне — слабке. Та дорослi не
помiчають безглуздя, всяким дурницям надають великоï ваги, а
головного — краси природи i людських стосункiв, правдивостi,
товариськостi, широстi — не бачать i тому не визнають. Малюк
переконує нас, що у життi могли б бути й iншi стосунки, коли б
люди намагалися приручати одне одного, налагоджувати мiж собою зв'язки,
коли б вони сприймали свiт не очима, а серцем.
Добре бачить тiльки серце, найголовнiшого очам не видно, — вчить
нас Маленький принц. Казка викликала у моïй душi цiлий спалах
почуттiв, примусила замислитися над людськими вчинками i вадами. I хоч
вона закiнчується сумно, але залишає по собi не тiльки сум,
а й прагнення до прекрасного, свiтлого, чим надiляє людину
дитинство. Цей зiрковий свiт важливо пронести через все життя. Говорячи
словами автора, треба старанно берегти свiтильники: порив вiтру може
погасити ïх