"Маленький принц"
Тест
1. А. де Сент-Екзюпері – письменник:
А) англійський Б) французький В) німецький Г) італійський
2. Де потрапив у аварію оповідач із казки «Маленький принц»:
А) у горах; Б) у пустелі; В) на морі; Г) у лісі
3. Питної води оповідач мав од сили на:
А) два дні; Б) три дні; В) на тиждень; Г) чотири дні.
4. «Так я узнав ще одну важливу річ: його планета (Маленького принца) навряд
чи більша ніж…»:
А) місто; Б) кімната; В) будинок; Г) поле для гольфу.
5. Маленький принц жив на планеті:
А) астероїд Б-612; Б) астероїд Д-612; В) астероїд В-612; Г) астероїд Г-612.
6. Ґрунт планети, де жив маленький принц, був геть уражений жахливим
насінням:
А) кульбаб; Б) будяків; В) баобабів; Г) осоту.
7. Маленький принц мав правило: «Прибрався сам уранці – ретельно
прибери і свою…»:
А) кімнату; Б) оселю; В) постіль; Г) планету.
8. Довгий час хлопчик мав тільки одну розвагу:
А) милуватися сходом сонця; Б) прогулянки планетою;
В) милуватися заходом сонця; Г) слухати музику.
9. Троянда на планеті Маленького принца боялася:
А) протягів; Б) тигрів; В) гусениць; Г) баранця.
10. Хто із жителів планет, які відвідав Маленький принц, уособлював
відповідальність:
А) король; Б) ліхтарник; В) географ; Г) бізнесмен?
11. Про кого Маленький принц сказав: «Він єдиний, хто міг би стати моїм другом.
Але його планета надто маленька…»:
А) короля; Б) географа; В) бізнесмена; Г) ліхтарника?
12. Кого першого зустрів хлопчик на Землі:
А) льотчика; Б) короля; В) змію; Г) лиса?

Объяснение:

Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.

Широкий двор был весь покрыт сияющим, белым мягким снегом. Синели в нем глубокие человечьи и частые собачьи следы. Воздух, морозный и тонкий, защипал в носу, иголочками уколол щеки. Каретник, сараи и скотные дворы стояли приземистые, покрытые белыми шапками, будто вросли в снег. Как стеклянные, бежали следы полозьев от дома через весь двор. Никита сбежал с крыльца по хрустящим ступенькам. Внизу стояла новенькая сосновая скамейка с мочальной витой веревкой. Никита осмотрел — сделана прочно, попробовал — скользит хорошо, взвалил скамейку на плечо, захватил лопатку, думая, что понадобится, и побежал по дороге вдоль сада, к плотине. Там стояли огромные, чуть не до неба, широкие ветлы, покрытые инеем, — каждая веточка была точно из снега. Никита повернул направо, к речке, и старался идти по дороге, по чужим следам... На крутых берегах реки Чагры намело за эти дни большие пушистые сугробы. В иных местах они свешивались мысами над речкой. Только стань на такой мыс — и он ухнет, сядет, и гора снега покатится вниз в облаке снежной пыли. Направо речка вилась синеватой тенью между белых и пушистых полей. Налево, над самой кручей, чернели избы, торчали журавли деревни Со-сновки. Синие высокие дымки поднимались над крышами и таяли. На снежном обрыве, где желтели пятна и полосы от золы, которую сегодня выгребли из печек, двигались маленькие фигурки. Это были Никитины приятели — мальчишки с «нашего конца» деревни. А дальше, где речка загибалась, едва виднелись другие мальчишки, «кон-чанские», очень опасные. Никита бросил лопату, опустил скамейку на снег, сел на нее верхом, крепко взялся за веревку, оттолкнулся ногами раза два, и скамейка сама пошла с горы. Ветер засвистал в ушах, поднялась с двух сторон снежная пыль. Вниз, все вниз, как стрела. И вдруг там, где снег обрывался над кручей, скамейка пронеслась по воздуху и скользнула на лед. Пошла тише, тише и стала. Никита засмеялся, слез со скамейки и потащил ее в гору, увязая по колено. Когда же он взобрался на берег, то невдалеке, на снежном поле, увидел черную, выше человеческого роста, как показалось, фигуру Аркадия Ивановича. Никита схватил лопату, бросился на скамейку, слетел вниз и побежал по льду к тому месту, где сугробы нависали мысом над речкой. Взобравшись под самый мыс, Никита начал копать пещеру. Работа была легкая — снег так и резался лопатой. Вырыв пещерку, Никита влез в нее, втащил скамейку и изнутри стал закладываться комьями. Когда стенка была заложена, в пещерке разлился голубой полусвет, — было уютно и приятно. Никита сидел и думал, что ни у кого из мальчишек нет такой чудесной скамейки... — Никита! Куда ты провалился? — услышал он голос Аркадия Ивановича. Никита... посмотрел в шель между комьями. Внизу, на льду, стоял, задрав голову, Аркадий Иванович. — Где ты, разбойник? Аркадий Иванович поправил очки и полез к пещерке, но сейчас же увяз по пояс; — Вылезай, все равно я тебя оттуда вытащу. Никита молчал. Аркадий Иванович попробовал лезть выше, но опять увяз, сунул руки в карманы и сказал: — Не хочешь, не надо. Оставайся. Дело в том, что мама получила письмо из Самары... Впрочем, прощай, я ухожу... — Какое письмо? — спросил Никита. — Ага! Значит, ты все-таки здесь. — Скажите, от кого письмо? — Письмо насчет приезда одних людей на праздники. Сверху сейчас же полетели комья снега. Из пещерки высунулась голова Никиты. Аркадий Иванович весело засмеялся.