М.А. Осоргин. Рассказ «Пенсне»
1) По приведённым ниже цитатам из рассказа «Пенсне» найдите, определите и напишите название подчёркнутых изобразительно-выразительных средств языка.
А) «Что вещи живут своей особой жизнью – кто же сомневается?»
Б) «Отрицать, что чайник, этот добродушный комик, - живое существо, может только совершенно нечуткий человек…»
В) «Оно [пенсне] – наездник моего носа…».
Г) «Часы шагают, хворают, кашляют, печка мыслит, запечатанное письмо подмигивает и рисуется, раздвинутые ножницы кричат, кресло сидит, с точностью копируя старого толстого дядю, книги дышат, ораторствуют, перекликаются на полках».
Д) «Ещё поблескивая мутными, запылёнными стёклами, жалкое, виноватое, словно вдавленное в стенку, оно[пенсне] явило картину такого рабского смирения, такой трусости, точно не оно [пенсне] – наездник моего носа, точно не я без него, а оно без меня не может существовать».
2) Какой прием используется автором, чтобы показать необычную «жизнь» вещей?
3) Какова история карандаша? Какие путешествия совершает он, когда его ищут?
4) Что же случилось с пенсне? Какая история с ним произошла?
5) Каковы рассуждения автора в конце рассказа?
6) Можно ли думать, что исчезновение пенсне было проявлением его индивидуальности?
7) Как сочетает в себе рассказ реальное и фантастическое?
Погнавшись за подбитой птицей (глухарём), Васютка заблудился. Мальчик проявил смелость, находчивость, выдержку. Он не поддался панике и, чтобы не падать духом, начал разговаривать с собою вслух. Слыша собственный рассудительный голос, Васютка отгонял страх. Вспомнив слова отца и деда о том, что тайга хлипких не любит, он стал припоминать всё, что знал об охотничьей жизни. Он сумел покормить себя в тайге, так как мог подстрелить и приготовить глухаря и уток. Васютка не давал себе возможности впасть в отчаяние, неутомимо искал выход из создавшегося положения.
Одно из описаний ощутить ужас создавшегося положения. Васютка, ещё до конца не понявший, что он заблудился, в тишине леса услышал жужжание. Оказалось, что это бьётся муха в паутине, сплетённой пауком над тушкой истлевшей птицы. Крупная муха, как ни старалась, не могла освободиться. Эта аналогия содержит мысль о том, что герой рассказа попал в трудное, почти безвыходное положение….
Но потом Васютка после двух дней скитания по лесу Васютка набрел на озеро в котором кристально-чистая вода и он решил пойти в ту же сторону, в которую течет вода. А дальше он пошел вверх по реке и нашел судно, которое доставило его домой. Вот такой путь Васютки домой.
Ось уже 13 років на спектакль “Тев’є-молочник” у театр імені Івана Франка неможливо дістати квиток. Тож не дивно, що режисер Ігор Афанасьєв, котрий колись поставив на франківській сцені “Конотопську відьму”, а нині працює в Нью-Йорку, за на гастролі славнозвісну виставу за творами Шолом-Алейхема, створену плеядою майстрів — режисером Сергієм Данченком, хореографом Борисом Каменьковичем, сценографом Данилом Лідером. У головній ролі — Богдан Ступка. Такий “парад планет” став запорукою небаченого успіху українського слова на американській сцені театру “Міленіум”, бо спектакль відбувся при переаншлагах і тут, і в Чикаго, незважаючи на відсутність перекладу. В нью-йоркському залі на 1500 місць і чиказькому на 1000 сиділи євреї, українці, росіяни, поляки. “А враження було таке, наче ми граємо у Харкові чи Одесі”,— ділиться спогадами Богдан Сильвестрович. Ми сидимо в його кабінеті художнього керівника театру імені Івана Франка і дивимося касету із записом заокеанських гастролей. Чути, як жваво публіка реагує на фрази Тев’є. Зал плаче і сміється. Адже цей спектакль про присутніх емігрантів, знедолених шукачів притулку, вічних вигнанців. Остання сцена, де скорботна процесія з вузлами і валізами йде по колу у вічність під розпачливі звуки кларнета, викликає у глядачів катарсис. Увесь зал підхоплюється і в єдиному пориві влаштовує акторам овацію. Море квітів, сльози очищення. Бачу, що у Ступки теж зволожніли очі, — знову переживає незабутні хвилини перед телевізором. “Розумієш, ми грали рідною мовою, і нас усі розуміли, таке вперше!”— наголошує актор. Перед ним стос американських газет, які щойно привезли друзі зі США. І в кожній статті — захоплена рецензія. Театр називають найкращим, а Ступку — геніальним. Україномовна “Свобода” пише: “Коли на напівосвітлену сцену вийшов Тев’є-Ступка в своєму капелюсі, з-під якого кучері падали на плечі, і взявся тягнути свою бричку з молоком і сиром, важко переступаючи втомленими ногами, зал завмер, не дихав. Геніальність Ступки в цій ролі вражає: відразу він вводить глядача у життя Тев’є і вже не відпускає до кінця вистави... І з першої ж хвилини зал разом із Тев’є перелітає думками, душею і серцем у той далекий і такий близький час, коли жили ще бабусі і дідусі, які тепер лише дивляться зі старих фотографій у родинних альбомах”. Найкращі слова були сказані і про виконання Наталею Лотоцькою ролі Голди, яка символізувала для присутніх Мамеле — єврейську матір: “Лотоцька перейшла кордони найглибшої трансформації свого єства в образ героїні п’єси. Вона не грала на сцені, а жила життям єврейської мами. Від її виконання сльози блищали на очах навіть у чоловіків... Часом забуваєш, що ти в театрі, що Тев’є тягне свою бричку не справжньою дорогою, а по сцені, що його філософські монологи, жарти, дотепні цитати з Біблії, розмови з доньками, Голдою, урядниками— все це лише гра Актора, якому вдалося відтворити час і перенести нас із початку ХХІ століття в кінець ХІХ”.
Російськомовний “Вечірній Нью-Йорк” подав розворот, присвячений українським гастролям. У статті досліджується історія постановок спектаклю “Тев’є-молочник” у різні часи на різних сценах. Адже цього персонажа грали такі корифеї, як Соломон Міхоелс і Мар’ян Крушельницький. І навіть у цьому ряду про Ступку було написано, що він геній зі шекспірівським діапазоном: “Український актор зумів зіграти містечкового єврея так, як жоден єврей (кажуть, навіть Міхоелсу не вдалася ця роль). Ступка піднявся від бурлеску у першому акті до високої античної трагедії у другому. Це артист, чий сміх крізь сльози споріднений з шолом-алейхемським”. Можна ще довго переповідати усі схвальні рецензії. Але головне інше — франківці “пробили вікно в Америку”. Цією акцією започатковано експорт продукту київської сцени на закордонний ринок. Театр уже має попередні за на наступний сезон. До речі, Богдан Ступка принципово повіз у Нью-Йорк саме перший склад виконавців — тих, хто народжував виставу разом з нині покійним Данченком. А це сорок чотири артисти. Перед спектаклем до присутніх звернулася онука Шолом-Алейхема Бел Кауфман. Вона стверджує, що Тев’є-молочник дійсно існував. Він був маленьким і субтильним, геть не схожим на богатиря, яким його зазвичай зображали на сцені. Шолом-Алейхем упродовж 20 років публікував його листи в пресі перед тим, як видати книжкою. І Тев’є натякав йому, що не проти врешті отримати свою частку гонорару. Наївний молочник таки знайшов б розбагатіти! Але, й не занурюючись у творчу лабораторію, можна зрозуміти, що Тев’є — образ збірний, а його листи — літературний прийом, за котрим сховався автор. Зрозуміло, яким дивом став лист до трупи театру Франка від правнучки справжнього Тев’є-молочника Бели Борисівни Заславської, якого зачитали перед виставою. Вона написала: “Я радію, що Тев’є-молочник, прообразом якого в мій прадід, заговорив українською мовою, мовою, яку добре знав славетний єврейський письменник Шолом-Алейхем.