Люди добрые мне иначе я здохну . Задание 1. Закончите предложения :
1) Отрицательные местоимения образуются от во с Неопределённые местоимения пишутся с приставкой не … , а с приставкой кое- и суффиксами -то, -либо, -нибудь … .
3) Неопределённые и отрицательные местоимения пишутся раздельно с приставками не, ни, кое , если …
4) Неопределённые, отрицательные, притяжательные, указательные местоимения-прилагательные имеют одинаковые непостоянные признаки: …
5) Местоимения-числительные разных разрядов имеют морфологический признак … .
6) Значение притяжательных местоимений-прилагательных …
7) Притяжательные местоимения-прилагательные его, её, их морфологически являются …
8) Тот – это …
Задание 3.Найди четвёртое лишнее, объясни свой выбор письменно.
1. Любой, иной, какой, другой;
2. Тот, этот, такой, столько;
3. Тебя, себя, вас, нас.
Задание 4. Выполните тестовые задания.
1. В каком слове НЕТ грамматической ошибки?
А) тоскуешь по ним
Б) об том доме
В) у ей
Г) в скольки домах
2. В каком ряду правильно указаны морфологические признаки выделенного слова?
Мне интересно наблюдать за играющими животными.
А) местоим.-прилаг., личное, 2-го лица, ед. числа, в твор. падеже;
Б) местоим.-сущ., личное, 1-го лица, ед. числа, в дат. падеже.
3. В каком ряду все слова являются местоимениями?
А) ничего, разнообразный, чей, крайний
Б) свой, собственный, чужой, никаких
В) кто-то, любой, никакой, который
Г) их, другой, по-своему, схожий
Гуцули, як і мешканці Центральної та Східної України, були християнами. Але їх віра у Бога переплелася із давніми язичницькими віруваннями дуже міцно. Язичники жили серед природи як невід'ємна її частка. Вони вважали, що ліс населений безліччю живих істот: нявки заманюють парубків до провалля, щезники пасуть своїх кіз, чугайстри роздирають нявок, а отже, не є ворожими людині, лісовики доглядають свою маржинку, тобто худобу. А над ними усіма панує арідник, тобто сатана. Дивно, але в казці, що розповідає Іванові Микола, саме арідник є творцем усіх речей: "Що є на світі — мудрощі, штудерація всяка, — то все від нього, від сатани. Де що лиш є — віз, кінь, музика, млин або хата, — все вигадав він... А Бог лиш крав та давав людям. Таке-то..." Здавалося, чого б людям боятися того, хто створив все навкруги, але, згадуючи про чорта, Іван і Микола хрестяться, щоб часом не накликати біди. Арідник і вся нечиста сила могли заподіяти багато лиха людині і худобі, а худоба дуже багато значила для гуцулів, бо вона їх годувала. Отже, побут їх був тісно пов'язаний із маржинкою.
Парубки влітку йшли на полонину де пасли корів і овець, доїли їх, виготовляли бринзу, котру потім розподіляли поміж селянами — хазяями худоби. Перед початком свого літування чабани на чолі з ватагом молилися, щоб "господь милосердний заступив християнську худібку на росах, на водах, на всіх переходах од усякого лиха, звіра й припадку".
На Святий вечір худоба першою куштувала традиційні дванадцять страв. На Маланки, вважалося, до маржини приходив сам Бог, питав її про ґаздів і, якщо вона була задоволена ними, давав новий приплід.
Нечиста сила, небезпечна для худоби, жила не тільки в лісі, а й серед людей. Такою, на думку Палагни і Івана, була їх сусідка Хима, що, перетворюючись на білого пса або жабу, нишпорила по сусідьских загородах. Після цього худоба починала слабувати або давала плохий надой. Була у селі і ще більш всесильна людина — мольфар Юра, що на очах Палагни зміг відвернути бурю.
Язичницький г християнський світогляд так тісно, сплелися у свідомості мешканців Карпат, що вони й самі не помічають, як одна їх дія протирічить іншій. Це дуже яскраво відбито у сцені похорону. Починається вона з голосінь Палагни, які не стільки виражали тугу за чоловіком, СКІЛЬКИ були обов'язковою частиною обряду, більше того — справжнім мистецтвом. За вікном сумно грала трембіта. З кожного кутка хати чулися зітхання. Але раптово тишу розірвав жіночий сміх. Нікого це не вразило і не здивувало. Почалися танці, жарти, поцілунки. Наші далекі предки-язичники вважали, що людину треба проводжати на той світ веселими піснями і танцями, щоб там душа не сумувала за рідними та друзями.
Як бачимо, гуцули багато успадкували від пращурів такого,, що навіть нашим предкам з XIX сторіччя здавалося дивним, не кажучи вже про нас. Але М.Коцюбинський зміг відтворити такий незвичний світогляд так, що він здається природним і позбавленим протиріч.
Язичництво, з яким боролися, починаючи з X сторіччя, не зникло, бо є ще народи, що живуть серед природи і сприймають її як живу істоту. Ця віра не є усвідомленою, але у дивному сплаві з християнством вона відтворилася у побуті, звичаях і віруваннях.
мире, созданном её отцом Лонгреном.
Её заветная мечта – увидеть корабль с алыми парусами,
где будет храбрый и красивый принц, чтобы увезти её в свое
прекрасное царство.
Она живет этой мечтой, дышит ей, как воздухом.
Эти минуты счастья давали Ассоль ту веру в сказку, которая рождала
желание борьбы во имя великого будущего.
Ассоль - "светлая" душа. В этой душе постоянно звучит музыка,
прекрасная музыка, под звуки которой должен был подойти
корабль, предсказанный Эглем.
Ассоль жила в своем музыкальном мире:
"...ее голова мурлыкала песенку жизни".
А. С. Грин сравнивает Ассоль с оркестром,
которому доступно выразить больше, чем одному инструменту: "...
ей (Ассоль) казалось, что она звучит, как оркестр".
Этим сравнением А. Грин показывает, насколько богата душа Ассоль,
сколько разнообразных чувств таит в себе юное создание.
Такой человек у А. Грина чаще всего одинок.
Истинными друзьями Ассоль были деревья в лесу.
Только там она могла "звучать, как оркестр" и не бояться,
что ее услышат: "... волнуясь, трепеща и блестя, она
подошла к склону холма, скрывшись в его зарослях от
лугового пространства,
но окруженная теперь истинными своими друзьями,
которые - она знала это - говорят басом".
Ассоль было грустно возвращаться в реальность, где царят
одиночество и боль, где исчезает главная потребность –
мечтать.