Конец «Двенадцати» искусственно приклеенный, внезапное появление Христа есть чисто литературный эффект» (К.И. Чуковский. Александр Блок как человек и поэт). «Образ Христа – олицетворение новой всемирной и всечеловеческой веры, новой морали – послужил для Блока символом всеобщего обновления жизни, начатого русской революцией, и в таком значении появился в финале «Двенадцати»» (В. Орлов. Гамаюн. Жизнь Александра Блока).
«Недаром - и вряд ли случайно – Христос выступает в поэме «нежной поступью надвьюжной». Он – над стихией, поверх неё; и Он – за нею («за вьюгой невидим»). Он – следующая, максимальная и максималистская «ступень» на пути приобщения героев к «космосу», гармонии. И Он же – залог совершающегося преобразования, внутреннего перерождения человека, выхода из стихии и хаоса» (Л.К. Долгополов. Поэма Александра Блока «Двенадцать»).
«… В последних строках последней главы та самая вьюга (вьюгА), которая слепила очи грешных людей, совершивших убийство и одновременно являющихся носителями великого обновления, та самая вьюга из дикой стихии становится началом не только мирным, но и прекрасным. Христос идёт НЕЖНОЙ ПОСТУПЬЮ НАДВЬЮЖНОЙ, СНЕЖНОЙ РОССЫПЬЮ ЖЕМЧУЖНОЙ.
… Оказывается, что для Блока революционеры и Христос родственны между собой: они и Он обладают властью над вселенской стихией. Так Блок поэтическими средствами осуществляет, казалось бы, невероятное: он ставит знак равенства между раздувающими мировой пожар революционерами и Христом… который ведь и шагает впереди «двенадцати» «с кровавым флагом» (Е.Г. Эткинд. Демократия, опоясанная бурей. Композиция поэмы А. Блока «Двенадцать»).
КАКАЯ ИЗ ТОЧЕК ЗРЕНИЯ ВАМ БЛИЖЕ? ПОЧЕМУ СТАЛИ ВОЗМОЖНЫ СТОЛЬ ПРОТИВОРЕЧИВЫЕ МНЕНИЯ? ЕСТЬ ЛИ У ВАС СОБСТВЕННОЕ ПОНИМАНИЕ ЭТОГО ОБРАЗА?
Дід Платон Півторак – рибалка, перевізник через Десну.
Дід Савко – рибалка, перевізник через Десну. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він схожий на Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору сверт не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.
Дід Платон:
«Життя – бо ваше вже, а не моє. А тільки я так скажу вам на прощання. Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!» (слова Платона Півторака)
Відповідь:
Як же треба було настраждатися у кріпаччині, як же треба було вірити у здобуття волі, щоб заради неї мужньо йти до мети через страшну небезпеку! Стрілянина, блукання Соломії у комишах, пожежа у плавнях, зустріч пораненого Остапа з голодним вовком, бій на Дунаї з турками, загибель Соломії - все це та дорога ціна волі, гідності, щастя.
Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.
Щодо мене, то на мою думку, воля може бути здобута ціною власного життя, але ніяк не ціною життя найближчої і найдорожчої для тебе людини.