Черепахи живут очень долго, хотя многое сокращает им жизнь. Может быть, они не замечают течения времени? Может быть, их защищают панцири, по которым время скользит, не оставляя следов? Или они никуда не спешат? Все вокруг спешат жить, и только черепаха жить не торопится.Но и она торопится, еще как торопится! Средняя улитка развивает скорость до сорока пяти километров в год, а средняя черепаха – до сорока пяти километров в месяц. И когда черепаха на полном скаку проносится мимо улитки, улитка шарахается (правда, совсем незаметно): «Ох, лихачи, лихачи! И чего они носятся сломя голову?»Улитке ее голова дороже, но она-то, улитка, как раз недолго живет. Всей ее жизни на какие-нибудь сто километров. А черепаха носится по свету, как сумасшедшая, и при этом живет двести лет.Есть на свете Галапагосские острова, Черепаховы острова (так их называют в переводе с галапагосского), и на этих островах когда-то водились исполинские черепахи. Это было царство галапагосов, королевство галапагосов, мечта всех на свете галапагосов, а иначе – черепах. Но зачем говорить иначе, если каждая черепаха, простая, незаметная черепаха становится исполинским галапагосом, лишь только попадает на Черепаховы острова? Об этом знают все черепахи на свете, верят в это и потому так спешат. И они плывут, и ползут, и спешат как только могут на Галапагосские острова, где когда-то водились исполинские черепахи.Когда-то водились, а теперь их всех уничтожили…Вот почему так долго живут черепахи: они помнят, что есть на свете Черепаховы острова, и они идут к ним, плывут и ползут, - в царство, которого больше нет, и королевство, которого больше нет… А чтобы дойти до того, чего нет, нужно жить очень и очень долго
Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.