Герой вчинив багато злочинів: убивав, грабував, підпалював, але все ж на його рахунку знайшлась одна добра справа: він врятував павучка. Будда звернув увагу саме на нього, бо захотів віддячити за добру справу. Будда спустив павутинку повз сніжно-білих, як перлина, квітів далеко-далеко вниз, до самого пекла.
Потрапивши в Пекло, Кандата неймовірно страждає і прагне потрапити до Раю завдяки павутинці, яку спустив Будда. Кандата мерщій учепився обома руками за павутинку і відчайдушно почав дертися вгору. Але герой залишився безмежним егоїстом, він немає співчуття до інших грішників. Через алегоричний образ Кандати виражено повчання: «егоїзм губить людину».
Будда посмутнів, мабуть, йому здався жалюгідним Кандата, який намагався позбутися заслуженого покарання, і за своє черстве серце той знову опинився в безодні. Будда хотів побачити, чи змінився Кандата після страждань у пеклі. Але змін у душі Кандати не відбулося.
это фрагмент из
стихотворения И.С. Никитина "Русь"
Под большим шатром
Голубых небес —
Вижу — даль степей
Зеленеется.
И на гранях их,
Выше темных туч,
Цепи гор стоят
Великанами.
По степям в моря
Реки катятся,
И лежат пути
Во все стороны.
Посмотрю на юг —
Нивы зрелые,
Что камыш густой,
Тихо движутся;
Мурава лугов
Ковром стелется,
Виноград в садах
Наливается.
Гляну к северу —
Там, в глуши пустынь,
Снег, что белый пух,
Быстро кружится;
Подымает грудь
Море синее,
И горами лед
Ходит по морю;
И пожар небес
Ярким заревом
Освещает мглу
Непроглядную...
Это ты, моя
Русь державная,
Моя родина
Православная!
Широко ты, Русь,
По лицу земли
В красе царственной
Развернулася!
У тебя ли нет
Поля чистого,
Где б разгул нашла
Воля смелая?
У тебя ли нет
Про запас казны,
Для друзей — стола,
Меча — недругу?
У тебя ли нет
Богатырских сил,
Старины святой,
Громких подвигов?
Перед кем себя
Ты унизила?
Кому в черный день
Низко кланялась?
На полях своих,
Под курганами,
Положила ты
Татар полчища.
Ты на жизнь и смерть
Вела спор с Литвой
И дала урок
Ляху гордому.
И давно ль было,
Когда с Запада
Облегла тебя
Туча темная?
Под грозой ее
Леса падали,
Мать сыра-земля
Колебалася,
И зловещий дым
От горевших сел
Высоко вставал
Черным облаком!
Но лишь кликнул царь
Свой народ на брань —
Вдруг со всех концов
Поднялася Русь.
Собрала детей,
Стариков и жен,
Приняла гостей
На кровавый пир.
И в глухих степях,
Под сугробами,
Улеглися спать
Гости навеки.
Хоронили их
Вьюги снежные,
Бури севера
О них плакали!..
И теперь среди
Городов твоих
Муравьем кишит
Православный люд.
По седым морям
Из далеких стран
На поклон к тебе
Корабли идут.
И поля цветут,
И леса шумят,
И лежат в земле
Груды золота.
И во всех концах
Света белого
Про тебя идет
Слава громкая.
Уж и есть за что,
Русь могучая,
Полюбить тебя,
Назвать матерью,
Стать за честь твою
Против недруга,
За тебя в нужде
Сложить голову!
Объяснение:
Відповідь:
Пояснення:
“Павутинка” образ Кандати
Герой вчинив багато злочинів: убивав, грабував, підпалював, але все ж на його рахунку знайшлась одна добра справа: він врятував павучка. Будда звернув увагу саме на нього, бо захотів віддячити за добру справу. Будда спустив павутинку повз сніжно-білих, як перлина, квітів далеко-далеко вниз, до самого пекла.
Потрапивши в Пекло, Кандата неймовірно страждає і прагне потрапити до Раю завдяки павутинці, яку спустив Будда. Кандата мерщій учепився обома руками за павутинку і відчайдушно почав дертися вгору. Але герой залишився безмежним егоїстом, він немає співчуття до інших грішників. Через алегоричний образ Кандати виражено повчання: «егоїзм губить людину».
Будда посмутнів, мабуть, йому здався жалюгідним Кандата, який намагався позбутися заслуженого покарання, і за своє черстве серце той знову опинився в безодні. Будда хотів побачити, чи змінився Кандата після страждань у пеклі. Але змін у душі Кандати не відбулося.