Вот я нашла такое Сочинение-Рассуждение "Мы в ответе за тех кого приручили": С самой глубокой древности мы, люди, приручали диких животных, с давних времён рядом с человеком жили кошки и собаки. Так было много столетий тому назад, когда человек воспринимал себя как часть природы. Сегодня условия нашей жизни сильно изменились, но, несмотря на все достижения науки и техники, животные по-прежнему нужны нам.И дело даже не в том, что заменить великолепное обоняние собаки не сможет ни одно современное изобретение. Просто братья наши меньшие всё ещё остаются лучшими друзьями человека, его верными спутниками.Домашние питомцы появляются в квартирах людей просто для того, чтобы внести в человеческое жильё немного радости. Чаще всего горожане заводят собак или кошек. Эти милые животные настолько сильно привязываются к своему хозяину, что их верность и любовь порой становятся примером для людей. Правда, подражать в этом братьям нашим меньшим мы не всегда спешим. И даже, наоборот, за верность и искреннюю любовь платим своим домашним питомцам жестоким предательством. Такие случаи не редкость.Многие хозяева заводят котёнка или щенка по ребёнка или просто из скуки. Делают они это, не задумываясь, что содержать подросшего питомца будет довольно хлопотно. Столкнувшись с проблемами, хозяева решают просто-напросто избавиться от животного. Они вывозят собаку или кошку в лес за черту города или выбрасывают их прямо на городскую улицу. Голодные, тощие, больные и измученные бездомные животные – привычное дополнение уличного пейзажа в любом городе.Те, кто хоть когда-нибудь смотрел в глаза бездомной собаке, хорошо знают, какие они добрые, умные и печальные. Псы будто понимают, что страдают безвинно, но покорно принимают свою судьбу, потому что так решил их хозяин. Тот самый, который приручил их маленькими щенками ради развлечения.
Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Ґротеск – художній засіб, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, переплетінні реального з фантастичним*.
Ґротесковою є сцена “генерального мордобитія” в поемі “Сон”:
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а-а-а…»
Сарказм – глузування над людиною, державою, діяльністю організацій, що ґрунтується на почутті переваги мовця над тим, про що він говорить. Буває їдким, викривальним, гірким. Сарказм близький до іронії*.
С самой глубокой древности мы, люди, приручали диких животных, с давних времён рядом с человеком жили кошки и собаки. Так было много столетий тому назад, когда человек воспринимал себя как часть природы. Сегодня условия нашей жизни сильно изменились, но, несмотря на все достижения науки и техники, животные по-прежнему нужны нам.И дело даже не в том, что заменить великолепное обоняние собаки не сможет ни одно современное изобретение. Просто братья наши меньшие всё ещё остаются лучшими друзьями человека, его верными спутниками.Домашние питомцы появляются в квартирах людей просто для того, чтобы внести в человеческое жильё немного радости. Чаще всего горожане заводят собак или кошек. Эти милые животные настолько сильно привязываются к своему хозяину, что их верность и любовь порой становятся примером для людей. Правда, подражать в этом братьям нашим меньшим мы не всегда спешим. И даже, наоборот, за верность и искреннюю любовь платим своим домашним питомцам жестоким предательством. Такие случаи не редкость.Многие хозяева заводят котёнка или щенка по ребёнка или просто из скуки. Делают они это, не задумываясь, что содержать подросшего питомца будет довольно хлопотно. Столкнувшись с проблемами, хозяева решают просто-напросто избавиться от животного. Они вывозят собаку или кошку в лес за черту города или выбрасывают их прямо на городскую улицу. Голодные, тощие, больные и измученные бездомные животные – привычное дополнение уличного пейзажа в любом городе.Те, кто хоть когда-нибудь смотрел в глаза бездомной собаке, хорошо знают, какие они добрые, умные и печальные. Псы будто понимают, что страдают безвинно, но покорно принимают свою судьбу, потому что так решил их хозяин. Тот самый, который приручил их маленькими щенками ради развлечения.
Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Ґротеск – художній засіб, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, переплетінні реального з фантастичним*.
Ґротесковою є сцена “генерального мордобитія” в поемі “Сон”:
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а-а-а…»
Сарказм – глузування над людиною, державою, діяльністю організацій, що ґрунтується на почутті переваги мовця над тим, про що він говорить. Буває їдким, викривальним, гірким. Сарказм близький до іронії*.
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима!
А тюрм, а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
Объяснение: