Родина и свобода — вот что дороже собственной жизни, утверждает Лермонтов своей поэмой «Беглец», написанной на основе горской легенды, слышанной им на Кавказе. Но любовь к родине и свободе должна сочетаться с мужеством.Мцыри совершал бы на родине подвиги. Гарун — изменник и трус: он убежал с поля битвы. Его отец и братья «за честь и вольность там легли», а Гарун забыл свой долг:Он растерял в пылу сраженьяВинтовку, шашку — и бежит!Где-то в глубине происходит сраженье, которое Лермонтов не описывает, но до нас как бы долетает шум битвы, там борются и умирают за свободу сородичи Гаруна. На этом героическом фоне еще резче выделяется, как темная тень, фигура беглеца. Мы слышим песню, которую поет девушка, любимая Гаруном. Эта песня звучит для него приговором:Своим изменившийИзменой кровавой,Врага не сразивши,Погибнет без славы...Мы видим его умирающего друга. В час смерти в нем не угасает дух бойца, и он отвергает труса.Но с особенной силой запечатлен в поэме образ матери.Узнав, что Гарун вернулся один и не отомстил за смерть отца и братьев, павших в битве за родину, мать отказывается от сына:Твоим стыдом, беглец свободы,Не омрачу я стары годы,Ты раб и трус — и мне не сын!..Убежав с поля битвы, Гарун погиб в родном ауле, где никто не захотел его принять. Он погиб от удара кинжалом. Убил ли он себя сам? не вынеся позора, или кто другой пресек его жизнь, остается тайной. Поэт не раскрыл нам ее. И как хранит народ память о славе героев, так сохранил он и память о позоре изменника:В преданьях вольности осталисьПозор и гибель беглеца.В этой небольшой поэме Лермонтов с такой же страстностью и силой заклеймил малодушие, с какой в «Песне про купца Калашникова» и в поэме «Мцыри» воспел героизм.
Щастя – це, мабуть, те, до чого прагне кожна людина, яка хоч трохи вміє мріяти. Багато письменників, літературних діячів зображували щастя по-різному, цілком звичайно, що вони могли мати дещо відмінні думки і враження про те, що таке щастя і як його досягати. Деякі, навпаки, насміхалися над уявленнями інших людей про це явище. Таким прикладом може послужити головний герой твору Олекси Стороженка «Скарб», молода людина по імені Павлусь.
Для Павлуся щастя полягало в тому, щоб просто лежати цілими днями і нічого не робити. З одного боку, йому ніколи не доводилося випробувати всієї складності життя. Воно у нього завжди було простим і легким. Спочатку батьки його балували, і йому не доводилося нічого робити, якось трудитися. Потім, коли їх не стало, у нього залишилося хороше багате господарство, яке приносило відмінний дохід. В цілому Павлуся можна називати досить удачливою людиною, тому що навіть та тушка тварини, яку йому у вікно закинули хлопці з двору, раптово виявилася наповненою золотими монетами. З точки зору везіння рівних Павлусю дійсно не було.
З іншого боку, якщо подумати над тим, чи хотів би я мати таке щастя, як і Павлусь, можна прийти до однозначного висновку про те, що не хотів би. Звичайно, багатьох людей, не тільки мене одного, напевно приваблює перспектива і можливість стати таким везучим і отримувати безліч благ, не докладаючи для цього ніяких зусиль. А ось з іншого боку, життя прекрасне тим, що в ньому постійно виникають якісь виклики, проблеми. І вирішувати такі проблеми дуже часто буває важко, але все-таки цікаво. Якщо в житті все дається з легкістю і без прикладання зусиль, то таке життя стає зовсім нецікавим, нудним і марним. Крім того, така удача чи везіння не може бути постійною. Приклади, описані в цьому творі, є перебільшенням, який має мало спільного з реальністю. Людині може пощастити кілька разів, але це не буде тривати вічно. А от щоб стати дійсно успішною особистістю, важливо вміти добиватися всього власними силами і без постійної удачі. Проблеми можуть виникнути раптово, а тому важливо вміти вирішувати їх.
У зв’язку з усім сказаним вище, я можу з упевненістю дійти висновку про те, що таке щастя, як було у Павла, мені не потрібне. Постійна удача просто неможлива, а якщо вона трапляється занадто часто, людина стає зніженою, несамостійною і, отже, ні на що не здатною. І я не думаю, що справжній чоловік хоче таким стати внаслідок будь-яких обставин.
Щастя – це, мабуть, те, до чого прагне кожна людина, яка хоч трохи вміє мріяти. Багато письменників, літературних діячів зображували щастя по-різному, цілком звичайно, що вони могли мати дещо відмінні думки і враження про те, що таке щастя і як його досягати. Деякі, навпаки, насміхалися над уявленнями інших людей про це явище. Таким прикладом може послужити головний герой твору Олекси Стороженка «Скарб», молода людина по імені Павлусь.
Для Павлуся щастя полягало в тому, щоб просто лежати цілими днями і нічого не робити. З одного боку, йому ніколи не доводилося випробувати всієї складності життя. Воно у нього завжди було простим і легким. Спочатку батьки його балували, і йому не доводилося нічого робити, якось трудитися. Потім, коли їх не стало, у нього залишилося хороше багате господарство, яке приносило відмінний дохід. В цілому Павлуся можна називати досить удачливою людиною, тому що навіть та тушка тварини, яку йому у вікно закинули хлопці з двору, раптово виявилася наповненою золотими монетами. З точки зору везіння рівних Павлусю дійсно не було.
З іншого боку, якщо подумати над тим, чи хотів би я мати таке щастя, як і Павлусь, можна прийти до однозначного висновку про те, що не хотів би. Звичайно, багатьох людей, не тільки мене одного, напевно приваблює перспектива і можливість стати таким везучим і отримувати безліч благ, не докладаючи для цього ніяких зусиль. А ось з іншого боку, життя прекрасне тим, що в ньому постійно виникають якісь виклики, проблеми. І вирішувати такі проблеми дуже часто буває важко, але все-таки цікаво. Якщо в житті все дається з легкістю і без прикладання зусиль, то таке життя стає зовсім нецікавим, нудним і марним. Крім того, така удача чи везіння не може бути постійною. Приклади, описані в цьому творі, є перебільшенням, який має мало спільного з реальністю. Людині може пощастити кілька разів, але це не буде тривати вічно. А от щоб стати дійсно успішною особистістю, важливо вміти добиватися всього власними силами і без постійної удачі. Проблеми можуть виникнути раптово, а тому важливо вміти вирішувати їх.
У зв’язку з усім сказаним вище, я можу з упевненістю дійти висновку про те, що таке щастя, як було у Павла, мені не потрібне. Постійна удача просто неможлива, а якщо вона трапляється занадто часто, людина стає зніженою, несамостійною і, отже, ні на що не здатною. І я не думаю, що справжній чоловік хоче таким стати внаслідок будь-яких обставин.