Капитан Миронов – комендант Белогорской крепости, добрый, честный, глубоко порядочный человек, верный служака, не нарушивший присягу даже перед лицом смерти. Василиса Егоровна – жена капитана Миронова, добрая, хозяйственная, горячо любящая мужа и дочь. Женщина, которая в курс всех событий в крепости. Маша – их дочь, девушка лет восемнадцати, миловидная, скромная горячо и преданно любить. Петр Гринёв – молодой офицер, направленный на службу в Белогорскую крепость, натура поэтическая (пишет стихи, которые одобрил сам Сумароков – известный поэт XVIII века) , герой-рассказчик, влюбившийся в Машу Миронову и не побоявшийся ради её отправиться в стан врага – к Пугачёву. Честный, порядочный, до конца верный своему долгу молодой человек. Андрей Петрович Гринёв – отец Петруши, в молодости служил при графе Минихе и вышел в отставку премьер-майором. Для своего единственного сына не ищет лёгких путей, поэтому отправляет его на службу не в Петербург, где расквартирован полк, к которому Петруша был приписан, а в глубинку, в армию, в Белогорскую крепость. Авдотья Васильевна Гринёва – мать Петруши, женина, родившая 9 детей, 8 из которых умерли во младенчестве, так что Петруша оказался единственным сыном четы Гринёвых. Бопре – гувернёр Петруши, который во Франции был парикмахером. Савельич – дядька Петруши, то есть крепостной Гринёвых, который воспитывал Петрушу, следил за ребёнком, пока тот подрастал. отправлен вместе с Петром в крепость. Благодаря Савельичу Пётр Гринёв не был казнён Пугачёвым. Иван Иванович Зурин – ротмистр, обыгравший Петрушу в Симбирске. В конце повести будет поимке беглого Швабрина. Думаю, что Пугачёва сами охарактеризуете, как охарактеризовали Швабрина.
Твори Івана Франка хвилюють і захоплюють сучасного читача. Написані геніальним майстром слова, вони є згустком болю письменника, для якого доля свого народу була головною проблемою життя і творчості. Саме в поемі "Мойсей", яка є вершиною літературної спадщини Каменяра, поет осмислює Історичну долю українського народу, трагічні шляхи його буття Поема починається прологом, в якому визначається адресат — український народ: Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу, Людським презирством, ніби струпом, вкритий! Цей ліричний зачин звучить як заповіт автора, його лірична сповідь, пророче послання своєму народові. І. Франко переосмислив біблійну легенду про Мойсея та євреїв, розглянувши її у зв'язку з долею українського народу, з його визволенням від гніту. Зображуючи стародавніх ізраїльтян, письменник мав на увазі своїх знедолених земляків-українців. Автор пише, що сорок років євреї блукали пустелею, щоб відшукати обітованну Палестину. Цей тернистий шлях ізраїльтян нагадує читачеві трагічні сторінки історії українського народу, який віками боровся за свою волю. У поемі Мойсей показаний як вождь народу, але одночасно і як самовідданий його слуга, що має за мету привести ізраїльтян до нового, щасливого життя. Хоча фізично Мойсей досить слабкий, та "в очах його все щось горить, мов дві блискавки в хмарі". Йому бридке оте низьке, напівтваринне існування, що охопило його табір. І коли народ, підбурений Датаном і Авіроном, перестав вірити Мойсееві, той закликає людей не коритися обставинам, а йти далі
Василиса Егоровна – жена капитана Миронова, добрая, хозяйственная, горячо любящая мужа и дочь. Женщина, которая в курс всех событий в крепости.
Маша – их дочь, девушка лет восемнадцати, миловидная, скромная горячо и преданно любить.
Петр Гринёв – молодой офицер, направленный на службу в Белогорскую крепость, натура поэтическая (пишет стихи, которые одобрил сам Сумароков – известный поэт XVIII века) , герой-рассказчик, влюбившийся в Машу Миронову и не побоявшийся ради её отправиться в стан врага – к Пугачёву. Честный, порядочный, до конца верный своему долгу молодой человек.
Андрей Петрович Гринёв – отец Петруши, в молодости служил при графе Минихе и вышел в отставку премьер-майором. Для своего единственного сына не ищет лёгких путей, поэтому отправляет его на службу не в Петербург, где расквартирован полк, к которому Петруша был приписан, а в глубинку, в армию, в Белогорскую крепость.
Авдотья Васильевна Гринёва – мать Петруши, женина, родившая 9 детей, 8 из которых умерли во младенчестве, так что Петруша оказался единственным сыном четы Гринёвых.
Бопре – гувернёр Петруши, который во Франции был парикмахером.
Савельич – дядька Петруши, то есть крепостной Гринёвых, который воспитывал Петрушу, следил за ребёнком, пока тот подрастал. отправлен вместе с Петром в крепость. Благодаря Савельичу Пётр Гринёв не был казнён Пугачёвым.
Иван Иванович Зурин – ротмистр, обыгравший Петрушу в Симбирске. В конце повести будет поимке беглого Швабрина.
Думаю, что Пугачёва сами охарактеризуете, как охарактеризовали Швабрина.
Саме в поемі "Мойсей", яка є вершиною літературної спадщини Каменяра, поет осмислює Історичну долю українського народу, трагічні шляхи його буття
Поема починається прологом, в якому визначається адресат — український народ:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Цей ліричний зачин звучить як заповіт автора, його лірична сповідь, пророче послання своєму народові.
І. Франко переосмислив біблійну легенду про Мойсея та євреїв, розглянувши її у зв'язку з долею українського народу, з його визволенням від гніту. Зображуючи стародавніх ізраїльтян, письменник мав на увазі своїх знедолених земляків-українців. Автор пише, що сорок років євреї блукали пустелею, щоб відшукати обітованну Палестину. Цей тернистий шлях ізраїльтян нагадує читачеві трагічні сторінки історії українського народу, який віками боровся за свою волю.
У поемі Мойсей показаний як вождь народу, але одночасно і як самовідданий його слуга, що має за мету привести ізраїльтян до нового, щасливого життя. Хоча фізично Мойсей досить слабкий, та "в очах його все щось горить, мов дві блискавки в хмарі".
Йому бридке оте низьке, напівтваринне існування, що охопило його табір. І коли народ, підбурений Датаном і Авіроном, перестав вірити Мойсееві, той закликає людей не коритися обставинам, а йти далі