Робинзон Крузо родился в семье среднего достатка. Его отец мечтал, что сын станет его Но Робинзон был авантюристом. Дальние страны манили его. Несколько его морских путешествий удачно, пока однажды их корабль не захватили пираты. Пришлось Робинзону прислуживать капитану пиратской шхуны. Со временем капитан стал ему доверять и даже отпускал на рыбалку. Воспользовавшись моментом, Робинзон уплыл в открытое море. Его подобрал португальский корабль. По Робинзона капитан высадил его в Бразилии. Здесь было много богатых земель, на которых выращивали табак и сахарный тростник. Робинзон Крузо решил стать плантатором, и это у него неплохо получалось. С соседями он жил дружно, они уважали его за предприимчивость.
Обрабатывать землю самому было трудно. Тогда Робинзон вместе с соседями решил приобрести рабов. Везти их из Африки было дорого, договорились плыть в Гвинею. Распоряжаться покупкой поручили Робинзону Крузо. Перед отплытием он документально оформил аренду своей земли на доверенное лицо.
По дороге в Гвинею разыгрался шторм. Корабль был разбит. Из всей команды выжил только Робинзон. Когда он пришёл в себя, сразу понял: ждать не от кого. Из разбитого судна он на плоту перевёз всё, что осталось целым на корабле и могло пригодиться. Обследовав остров, он понял, что на нём он один. Робинзон построил себе хижину недалеко от моря, окружил его частоколом. Он научился охотиться, приручил диких коз. Когда его одежда износилась, он начал шить её из шкур животных. Найдя в старом мешке горсть зерна, решил её посадить. Через несколько лет у него было уже целое поле пшеницы. Из ствола дерева Робинзон выдолбил лодку, но дотащить её до воды не смог из-за её веса десять лет. Робинзон продолжал надеяться, что настанет день, и его проплывающий мимо острова корабль. Однажды на остров, где жил Робинзон, приплыли на лодках дикари и привезли с собой двух связанных людей. Одного из них Робинзону удалось второго они убили туземца Робинзон Крузо назвал Пятницей. Теперь у него был объект для общения и заботы. Он учил его говорить на английском языке, пытался познакомить со своей религией.
Вскоре дикари появились на острове с новыми жертвами. Это были отец Пятницы и пленный испанец. Намерения дикарей были понятны. Робинзон вместе с Пятницей сумел выручить этих людей из беды. Теперь их было четверо, и надо было думать о том, как прокормить новых поселенцев острова. Пока все дружно пополняли запасы, к острову подошёл корабль. На берег высадилась часть команды, за собой они тащили связанного капитана. По их разговору островитяне поняли, что на корабле бунт. Робинзон со своими друзьями капитана, а матросов разоружили. Ярых бунтовщиков оставили на острове, а Робинзона и его спутников капитан забрал с собой.
Робинзон Крузо вернулся в Англию, проведя на острове четырнадцать трудных лет. За аренду земли, которую он приобрёл в Бразилии, Робинзон получил большие деньги за все годы своего отсутствия. Несмотря на свои шестьдесят с небольшим лет, Робинзон Крузо женился. Жена родила ему троих детей.
Роман учит добиваться своей цели, в любых жизненных ситуациях оставаться человеком и не отчаиваться.
Звичайно, кохання – це велике почуття, яке приносить не лише щастя, а й багато мук (особливо, якщо воно невзаємне), але всі ці переживання є особливими, і хто це не пережив – не зрозуміє цінності і щастя кохання. Адже якщо ви не пережили такі відчуття, то, що б вам не казали, ви їх ніколи не зрозумієте. Та, на щастя чи на жаль, кохання рано чи пізно приходить до кожного. І в кожного воно своє. У когось – взаємне, щире, у іншого – трагічне та болюче, в когось – невзаємне, таємне, сумне… Та воно обов`язково відбудеться.
Але, все ж таки, кохання – це завжди щастя. Тому що коли людина кохає, вона живе. Вона відчуває, хвилюється, до чогось прагне. Кохання може стати мотивом для того, щоб удосконалюватися, намагатися стати кращим. Кохання – це, врешті-решт, стимул до життя. І кожен має хоч раз у житті відчути це. Неважливо, яке воно буде, а важливо, щоб кохання було.
У багатьох творах української літератури можна побачити приклади як щасливого, так і нещасливого кохання. Наприклад, у повісті І. Франка «Перехресні стежки» ми гаємо за коханням, яке навряд чи можна назвати щасливим. Регіна вийшла заміж без кохання, натомість все життя вона згадувала свого коханого Євгена Рафаловича та мріяла про нього. Її чоловік також одружився за розрахунком і взагалі не вважав жінку за людину. Рафалович повернувся і кохання спалахнуло з новою силою. Регіна ладна була пожертвувати всім заради коханого: родиною, репутацією, добробутом… Вона чудово розуміла, що не зможе залишитися з Рафаловичем, розуміла, що її чоловік цього не пробачить, але їй було байдуже. За короткі миті кохання Регіна пожертвувала власним життям. І, на мою думку, для неї це кохання було справжнім щастям, таким, про яке вона мріяла все життя. І, врешті-решт, воно варте було самого життя.
У нашому житті не так часто можна зустріти справжнє кохання, заради якого люди ладні пожертвувати навіть власним життям. Найчастіше до таких крайнощів вдаються емоційно нестабільні підлітки, які плутають кохання з психічним розладом. Люди втратили віру у дива, у прекрасне. Ми чомусь шукаємо у людях, які нас оточують, погане, а не хороше. І саме через це наш світ змінюється разом з нами: стає жорстокішим та байдужішим.
Тож я впевнена, що кохання – це, все ж таки, завжди щастя. Воно примушує нас прокинутися і подивитися на світ по-новому, побачити яскраві барви у, здавалося б, звичних речах, кохання примушує нас повірити у дива та навчитися творити їх самим!
Робинзон Крузо родился в семье среднего достатка. Его отец мечтал, что сын станет его Но Робинзон был авантюристом. Дальние страны манили его. Несколько его морских путешествий удачно, пока однажды их корабль не захватили пираты. Пришлось Робинзону прислуживать капитану пиратской шхуны. Со временем капитан стал ему доверять и даже отпускал на рыбалку. Воспользовавшись моментом, Робинзон уплыл в открытое море. Его подобрал португальский корабль. По Робинзона капитан высадил его в Бразилии. Здесь было много богатых земель, на которых выращивали табак и сахарный тростник. Робинзон Крузо решил стать плантатором, и это у него неплохо получалось. С соседями он жил дружно, они уважали его за предприимчивость.
Обрабатывать землю самому было трудно. Тогда Робинзон вместе с соседями решил приобрести рабов. Везти их из Африки было дорого, договорились плыть в Гвинею. Распоряжаться покупкой поручили Робинзону Крузо. Перед отплытием он документально оформил аренду своей земли на доверенное лицо.
По дороге в Гвинею разыгрался шторм. Корабль был разбит. Из всей команды выжил только Робинзон. Когда он пришёл в себя, сразу понял: ждать не от кого. Из разбитого судна он на плоту перевёз всё, что осталось целым на корабле и могло пригодиться. Обследовав остров, он понял, что на нём он один. Робинзон построил себе хижину недалеко от моря, окружил его частоколом. Он научился охотиться, приручил диких коз. Когда его одежда износилась, он начал шить её из шкур животных. Найдя в старом мешке горсть зерна, решил её посадить. Через несколько лет у него было уже целое поле пшеницы. Из ствола дерева Робинзон выдолбил лодку, но дотащить её до воды не смог из-за её веса десять лет. Робинзон продолжал надеяться, что настанет день, и его проплывающий мимо острова корабль. Однажды на остров, где жил Робинзон, приплыли на лодках дикари и привезли с собой двух связанных людей. Одного из них Робинзону удалось второго они убили туземца Робинзон Крузо назвал Пятницей. Теперь у него был объект для общения и заботы. Он учил его говорить на английском языке, пытался познакомить со своей религией.
Вскоре дикари появились на острове с новыми жертвами. Это были отец Пятницы и пленный испанец. Намерения дикарей были понятны. Робинзон вместе с Пятницей сумел выручить этих людей из беды. Теперь их было четверо, и надо было думать о том, как прокормить новых поселенцев острова. Пока все дружно пополняли запасы, к острову подошёл корабль. На берег высадилась часть команды, за собой они тащили связанного капитана. По их разговору островитяне поняли, что на корабле бунт. Робинзон со своими друзьями капитана, а матросов разоружили. Ярых бунтовщиков оставили на острове, а Робинзона и его спутников капитан забрал с собой.
Робинзон Крузо вернулся в Англию, проведя на острове четырнадцать трудных лет. За аренду земли, которую он приобрёл в Бразилии, Робинзон получил большие деньги за все годы своего отсутствия. Несмотря на свои шестьдесят с небольшим лет, Робинзон Крузо женился. Жена родила ему троих детей.
Роман учит добиваться своей цели, в любых жизненных ситуациях оставаться человеком и не отчаиваться.
Объяснение:
Так, я цілком згодна з цією тезою.
Звичайно, кохання – це велике почуття, яке приносить не лише щастя, а й багато мук (особливо, якщо воно невзаємне), але всі ці переживання є особливими, і хто це не пережив – не зрозуміє цінності і щастя кохання. Адже якщо ви не пережили такі відчуття, то, що б вам не казали, ви їх ніколи не зрозумієте. Та, на щастя чи на жаль, кохання рано чи пізно приходить до кожного. І в кожного воно своє. У когось – взаємне, щире, у іншого – трагічне та болюче, в когось – невзаємне, таємне, сумне… Та воно обов`язково відбудеться.
Але, все ж таки, кохання – це завжди щастя. Тому що коли людина кохає, вона живе. Вона відчуває, хвилюється, до чогось прагне. Кохання може стати мотивом для того, щоб удосконалюватися, намагатися стати кращим. Кохання – це, врешті-решт, стимул до життя. І кожен має хоч раз у житті відчути це. Неважливо, яке воно буде, а важливо, щоб кохання було.
У багатьох творах української літератури можна побачити приклади як щасливого, так і нещасливого кохання. Наприклад, у повісті І. Франка «Перехресні стежки» ми гаємо за коханням, яке навряд чи можна назвати щасливим. Регіна вийшла заміж без кохання, натомість все життя вона згадувала свого коханого Євгена Рафаловича та мріяла про нього. Її чоловік також одружився за розрахунком і взагалі не вважав жінку за людину. Рафалович повернувся і кохання спалахнуло з новою силою. Регіна ладна була пожертвувати всім заради коханого: родиною, репутацією, добробутом… Вона чудово розуміла, що не зможе залишитися з Рафаловичем, розуміла, що її чоловік цього не пробачить, але їй було байдуже. За короткі миті кохання Регіна пожертвувала власним життям. І, на мою думку, для неї це кохання було справжнім щастям, таким, про яке вона мріяла все життя. І, врешті-решт, воно варте було самого життя.
У нашому житті не так часто можна зустріти справжнє кохання, заради якого люди ладні пожертвувати навіть власним життям. Найчастіше до таких крайнощів вдаються емоційно нестабільні підлітки, які плутають кохання з психічним розладом. Люди втратили віру у дива, у прекрасне. Ми чомусь шукаємо у людях, які нас оточують, погане, а не хороше. І саме через це наш світ змінюється разом з нами: стає жорстокішим та байдужішим.
Тож я впевнена, що кохання – це, все ж таки, завжди щастя. Воно примушує нас прокинутися і подивитися на світ по-новому, побачити яскраві барви у, здавалося б, звичних речах, кохання примушує нас повірити у дива та навчитися творити їх самим!