Какие отношения связывали Гринева с Машей Мироновой, после какого события он это понял?

Учому ж різниця між поетом та бертольдом? читач одразу бачить, що відмінності між вдачами цих персонажів принципові. вже в першій частині твору поет говорить про своє життя: він почуває себе вільним і багатим. його  думи  несуть його, куди він захоче, за своєї творчої уяви, особливого світосприйняття він, здається, може осягнути весь світ, тож весь світ належить поетові. поет не відчуває себе самотнім чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слів, подумки він завжди з людьми, з народом, з природою. бертольдові важко це зрозуміти. авторка так характеризує свого персонажа, лицаря бертольда: був він гордий та завзятий,але ж тільки на упертістьта на гордощі багатий.у житті ж бертольд має зовсім інші цілі, він приземлений та практичний. і здавалося б, нічого немає поганого в практичності, але така тонка межа між життєвою практичністю та приземленістю, бездуховністю. лицареві важко оцінити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва йому фантомами, ілюзіями: я б віддав отой химернийтвій таємний світ надхмарнийза наземне справжнє графство,за підхмарний замок гарний.але коли лицар чує слова поета, навіть він не може встояти перед ними, навіть він визнає силу слова: довго й лицар слухав пісню,далі мовив на відході: «що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі! » пізніше лицар не раз упевнюється в магічній силі слова: поет йому завоювати серце коханої за серенади, пісні поета війську здобути перемогу… але коли бертольд повертається з військового походу, він встановлює свої порядки в графстві: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливість законів годі й мріяти. тоді співці знову беруться до справи: силою свого слова вони і звеселяють людей, і нагадують про те, що справедливість існує, але її треба вибороти, не миритися зі своєю долею, а боротися за краще  майбутнє. але, як виявляється, лицар бертольд визнає цілу слова тільки тоді, коли воно стоїть на сторожі його інтересів. без жодного покору сумління правитель вирішує підкупити співця, все ще вірячи в те, що за іронії все можливо. але поет знов виказує не тільки безкорисливість, а й небайдужість до житгя народу, до справедливості та рівності серед людей. поет відкиває пропозицію графа стати його придворним співцем: не поет, у кого думкине літають вільно в світі,а заплутались навікив золотії тонкі сіті.не поет, хто забуваєпро страшні народні рани,щоб собі на вільні рукизолоті надіть кайдани! своє життя поет, за наказом бертольда, доживає у темниці, проте він не боїться навіть ув’язнення, знаючи, що правда на його боці. він лишає по собі свої «пуми-чарівниці» та учнів, що продовжують його справу. за словами лесі українки, протистояння правителів та поетів триває і досі, а коли воно зникне, «то і мочиться давня казка, а настане правда нова». твір лесі українки «давня казка» побудований на суперечностях між двома героями — поетом і лицарем бертольдом — тобто між силою мистецтва слова та силою влади й примусу, між силою духу та орієнтацією на матеріальне. напевно, «правда нова» зараз набагато ближча, ніж за часів створення поеми: ми можемо вільно висловлювати свої думки, закінчилися страшні часи суперечок через ідеологічні переконання… але ми маємо пам’ятати про «давню казку» видатної української письменниці, аби не припуститися колишніх помилок і наближати «нову правду», втілювати її у нашому житті.

В основу произведения “Дубровский” легла реальная история, которую рассказал друг Александра Сергеевича Пушкина. Судьбу главного героя Владимира Дубровского трудно назвать завидной. Он рано потерял маму и стал воспитанником кадетского училища. Будучи кадетом, Владимир получил извести о том, что его отец находится при смерти и скорее всего имение перейдёт помещику Троекурову. Известно, что Троекуров не считал крестьян за людей и обращался с ними как с обыкновенными рабами. Владимир был полной противоположностью Троекурову, он относился к подчинённым по-человечески, Дубровский не мог допустить, чтобы его люди попали в подчинение к тирану. Владимир поспешил домой, через некоторое время его отец всё-таки скончался.

Молодой Дубровский решается на отчаянный поступок, Владимир поджог собственное имение, чтобы оно не перешло в руки Троекурову. Часть крестьян поддержали своего хозяина и последовали за ним в лес. Дубровский мечтал о мести, но влюбился в дочку своего врага. Но судьба сыграла с влюблёнными злую шутку, Троекуров решает отдать свою дочь замуж за старого князя. Владимир пытался всячески препятствовать этому браку, но к сожалению у него не получилось любимую. Когда Мария переезжала к своему мужу, её карету окружили люди Владимира, но девушка была вынуждена отказаться от и продолжить свой путь. Владимир потеряв всякую надежду оставляет дела разбойника и уезжает из страны.

Это произведение заставило меня задуматься о понимании чести и благородства в современном мире. К сожалению, в наше время благородных поступков становится всё меньше. Дубровский мог бы подчинить себе крестьян и даже некоторых соседей-помещиков, но вместо этого он выбрал другой путь. Став разбойником, Дубровский бедным крестьянам, но любовь растопила его сердце, и он тут же отказался от своей мести. Ценности людей меняются с появлением новых обстоятельств.