Какая особенность композиции проявляется при сопоставлении следующих фрагментов повести:
«Меня снова привели к самозванцу и поставили перед ним на колени. Пугачев протянул мне жилистую свою руку. «Целуй руку, целуй руку!» — говорили около меня. Но я предпочел бы самую лютую казнь такому подлому унижению. «Батюшка Петр Андреич! — шептал Савельич, стоя за мною и толкая меня. — Не упрямься! что тебе стоит? плюнь да поцелуй у злод... (тьфу!) поцелуй у него ручку». Я не шевелился. Пугачев опустил руку, сказав с усмешкою: «Его благородие, знать, одурел от радости. Подымите его!» Меня подняли и оставили на свободе»
«Императрица сидела за своим туалетом. Несколько придворных окружали ее и почтительно пропустили Марью Ивановну. Государыня ласково к ней обратилась, и Марья Ивановна узнала в ней ту даму, с которой так откровенно изъяснялась она несколько минут тому назад. Государыня подозвала ее и сказала с улыбкою: «Я рада, что могла сдержать вам свое слово и исполнить вашу Дело ваше кончено. Я убеждена в невинности вашего жениха. Вот письмо, которое сами потрудитесь отвезти к будущему свекру»
Герасим - бесправный крепостной крестьянин. Он страдает немотой, но такой недостаток не мешает его работе. Герасим неприхотлив и очень одинок. Пока он был в деревне, он с легкостью выполнял любую тяжелую работу: обрабатывал землю, собирал урожай. А когда пришлось переехать в город и взять метлу и лопату, чтобы выполнять обязанности дворника, он стал тосковать.
Хоть Герасим на вид и был грозный и внушавший страх другим работникам, он в душе был мягким и добрым.
Герасим полюбил Татьяну, прачку барыни, и вроде как смог добиться ответного чувства. Только по прихоти барыни Татьяну выдали замуж за пьяницу Капитона, лишив Герасима надежды на счастье. Но он не стал бунтовать, а смиренно покорился воле барыни.
Отдушиной Герасима стала им собачка. Но его привязанность к собачке заметила барыня и приказала избавиться от нее. Герасим не мог не подчиниться. Только решил, что отныне в его жизни не будет ничего и никого, чья потеря приносила бы Герасиму боль. После этого он ушел в деревню, выразив таким образом своего рода протест против самодурства барыни
Сюжетним стрижнем роману «Червоне і чорне» не є історія карколомної кар’єри плебея в умовах Реставрації та зображення його любовних пригод із двома аристократками, а детальний опис його конфлікту з тогочасним французьким суспільством, його мораллю, законами та звичаями. У творі деталізоване зображення найменших порухів душі героя (а в цьому Стендаль неперевершений) раптом переривається стрімкими лаконічними згадками про певні події.
Цей конфлікт розпочинається в сім’ї та не обмежується згаданою роллю «білої ворони», яку грає Жульєн. У в’язниці, безпосередньо перед стратою юнака, коли вже не було часу на тривалі розмови й імітацію родинної любові, його батько виявляє своє ставлення до сина: «Суворі докори старого посипались на нього зараз же, як тільки вони залишились удвох, без свідків. Жульєн не міг стримати сліз. “Яка ганебна легкодухість! — казав він сам до себе з люттю. — Він скрізь тепер роздзвонить про те, що я боягуз”». Батько мав би морально підтримати сина, а не дошкуляти йому. Проте стосунки в сім’ї Сорелів нормальними назвати не можна, хіба що зміниться саме поняття норми, і навіть родичі будуть жити за принципом «homo hominy lupus est» («людина людині — вовк»). Він докоряє Жульєнові за витрачені на нього гроші, а син не може бути самим собою та змушений прикидатися навіть при батькові: «Як тріумфуватимуть Вально і всі ці жалюгідні лицеміри, що панують у Вер’єрі! ...Тепер у них є свідок, якому всі повірять і який почне розголошувати по всьому Вер’єру, ще й з різними перебільшеннями, що я злякався смерті! Вийде так, ніби в цьому випробуванні, зрозумілому всім, я показав себе боягузом».
Оскільки головним у романі є конфлікт між «рівнем життєвих претензій» Жульєна Сореля й неможливістю їх реалізувати через його низьке походження, його монолог під час суду звучить як вирок соціальній несправедливості й кастовій замкнутості французького суспільства: «Я не маю честі належати до вашої касти, панове, у моїй особі перед вами селянин, що повстав проти низькості свого стану... Проте, хоча б я й менше завинив, я бачу тут людей, які, не задумуючись над тим, що молодість моя заслуговує співчуття, захочуть покарати в моїй особі і раз назавжди зламати тих юнаків незнатного походження, пригнічених бідністю, яким пощастило здобути добру освіту, унаслідок чого вони насмілилися проникнути в середовище, яке на мові чванливих багатіїв зветься вищим світом». У цих словах зосереджена концепція письменника, адже вони пояснюють причину вибору Стендалем такого героя, як Жульєн Сорель.
У чому ж полягає конфлікт роману? Все дуже просто і звично для того часу: селянин Жульєн прагне посісти гідне місце у вищому світі, на яке за своїм походженням він права не має. Жульєн намагається довести, що він людина талановита та обдарована, що він може претендувати на те, щоб стати своїм у вищому світі. Герой не хоче залишатися серед посередностей, він прагне не лише потрапити у вищий світ, але і здобути його визнання як неординарної і освіченої особистості. Цим він досягає лише одного: показує, що він зовсім чужий у тому світі, до якого так прагне.
Жульєн веде постійну боротьбу з оточенням, і це не може не розвинути у ньому честолюбства. Навіть кохання відступає для нього на другий план. Хоча автор і засуджує це, але він сам і виправдовує свого героя, адже Сорель не втрачає у цій боротьбі з собою і суспільством самого себе, великодушність і благородство. Героєм для Жульєна є Наполеон, який швидко «виріс» від солдата до великого полководця. Тож і головний герой вбачав у собі надзвичайну людину, намагався бути схожим на Наполеона…
Як на мене, такі неординарні особистості, як Жульєн Сорель, просто не могли знайти гідного застосування своїх здібностей та можливостей у сірому, одноманітному тогочасному суспільстві. Він так і залишився чужим у ньому, як не намагався це змінити. Просто такі люди, як він, на той час були зайвими… Тому, я вважаю, його смерть стала логічним завершенням цього роману, адже стати таким, як оточуючі, він все одно не зміг би. А такого, яким він був, його суспільство не прийняло…
Может это