«Как в сцене столкновения Бориса с юродивым Николкой звучит тема преступления и нравственного возмездия?», «Почему именно юродивый воплощает в себе идею народной совести, духовного просветления народа?», «Чем объясняется присутствие в этой сцене детей (вспомните видение Годунова: "мальчики кровавые в глазах..." !!
Объяснение:
Любов багато терпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не підноситься, не пишається, не шукає свого, не дратується, не мислить зла, не радіє неправді, а втішається істиною, все покриває, всьому вірить, на все сподівається, все переносить. Любов ніколи не закінчується. . . Тепер є ці три: віра, надія, любов; але любов з них найбільша».
Мені здається, що сьогодні у нас з вами відбулася дуже щира і відверта розмова про любов, людяність і щастя. І я сподіваюся, ви зрозуміли, у чому полягає справжня мудрість. Здатність відмовитися від скарбу заради коханого, заради того, щоб у свято принести йому (чи їй) найбільше задоволення – ось сенс стосунків між людьми. І чим більше жертва, тим сильніше наша любов. Це мудрість нашого серця, здатного на велике, всеперемагаюче кохання.
Война-это страшное время. Сейчас мы не можем говорить о ней, так как не знаем через что наши деды и прадеты, но остаётся только память о этом трагическом минулом. Это память-книги. Книги написаны сорок, пятьдесят, лет назад…
Все их авторы войну рядовыми или офицерами и были тогда очень молодыми людьми.
Эти книги — не для детей.Их надо читать когда человек и хочет стать взрослым. Читатели вынуждены пережить войну заново. И этими отвжными и талантливыми писателями были: Балтер Б.И. До свидания, мальчики!, Воробьёв К.Д. Убиты под Москвой, Бакланов Г.Я. Пядь земли, Казакевич Э.Г. Звезда, Богомолов В.О. Иван; Зося,Носов Е.И. Красное вино победы,Астафьев В.П. Где-то гремит война.
всем героям, которые подарили нам эту замечательную жизнь! Мы их никогда не забудем!