Дуб считается одним из самых красивых деревьев, к нему относятся с почтением и любовью. Дуб обыкновенный, или черешчатый, растёт в европейской части России.
Дуб - громадное дерево, до 40 м высотой, с толстым стволом и извилистыми крепкими сучьями, образующими широкий шатёр листвы. Дубы очень любят свет, и их побеги меняют направление роста несколько раз в сезон - в зависимости от освещения. Ветви у старых дубов имеют причудливые изгибы.
Дуб может прожить очень долго. Срубят его, а от пня потянется к свету молодая поросль - толстые побеги с очень крупными листьями. Крупные они потому, что вся влага, которую выкачивают из земли мощные корни, поит теперь только их.
Дуб боится морозов. Молодые листья и стебли весной погибают при заморозках. Чтобы уберечься от этой беды, дуб начинает зеленеть поздно, чуть ли не позднее всех деревьев. От весны всего можно ждать, в том числе поздних заморозков.
Могучему дубу в юном возрасте необходим заботливый уход. Всходы дуба не выносят ни холода, ни ярких лучей солнца, ни сильного ветра. На открытом месте они гибнут. Но в зарослях выживают, растут.
Подросший дубок крепкими веточками раздвигает кроны соседей. Сверху же, как в оконце, льются солнечные лучи и дождь. Когда окрепнет в этих условиях молодой дуб, он быстро перерастает остальные деревья. Для него уже не страшны ни солнце, ни мороз, ни буря.
Жёлуди, как всякие плоды, появляются на месте цветков, растут и формируются в начале августа. Жёлудь изумителен по виду: продолговатая форма, «отполированность», защитный коричневатый цвет - вот отличительные характеристики этого плода. Жёлуди очень питательны, но дубильные вещества придают им вяжущий, горьковатый вкус. Если же удалить эти вещества, то из желудей получится питательный продукт, из которого можно делать кашу, лепёшки и даже торты.
Древесина дуба особенно прочна, и дубовые брёвна, попав в воду, не гниют, а становятся чёрными и ещё более крепкими.
ПояМикола Васильович Гоголь зробив неоціненний вплив на російську літературу. Він показав російському читачеві не лише свою рідну Україну, але і Петербург, і життя маленьких повітових міст. І скрізь він описував не тільки богемних поміщиків і чиновників, а й життя простих "маленьких" людей. При цьому він намагався перемогти зло в людях, "вилікувати" їх від пороків, використовуючи для цього найсильніша зброя і ліки - його сміх. Гоголем захоплювалися багато, але були також люди, що лають його твори, але ніхто так до кінця і не зрозумів тієї незвичайної таємниці його душі, якою наповнені його твори.
Значну частину свого життя Гоголь провів у Петербурзі. Це не могло не відбитися на його творах. У дуже багатьох з них присутній образ Петербурга. Гоголь
написав навіть цілий цикл петербурзьких повістей. І скрізь це таємничий чарівне місто, повний всякої чортівні. Тут легко оживають будинку та речі, люди ходять
і розмовляють самі з собою, а звичайний ніс може запросто втекти від
свого господаря і роз'їжджати по місту в екіпажі, немов чиновник. Володимир Набоков
писав: "Головне місто Росії був збудований геніальним деспотом на болоті і на кістках
рабів, гниючих в цьому болоті: тут-то і корінь його дивацтва - і його початковий порок ". Петербург у Гоголя - це нереальне, піклування царство чинів і речей, царство розкоші і влади, де "маленькі люди" зникають безслідно, не залишаючи про себе
ніякої пам'яті.
Одним з перших творів Гоголя, в яких присутній образ Петербурга, є повість "Ніч перед Різдвом", що увійшла до циклу "Вечори на хуторі біля Диканьки". Тут ми бачимо Петербург очима Вакули, немов у пекло прилетів сюди на межі. Петербург представляється нам чимось неймовірним. Вакула просто приголомшений його сяйвом і грюкотом. Гоголь показує Петербург через звуки і світло. Стукіт копит, звук коліс, тремтіння мостів, свист снігу, крики візників, політ карет і саней - просто неймовірне мерехтіння і суєта. У цьому казковому світі Вакулі здається, що оживають навіть вдома і дивляться на нього з усіх сторін. Можливо, схожі враження відчував і сам Гоголь, коли вперше приїхав до Петербурга. Про надзвичайно яскравому світлі,
який виходив від ліхтарів, Вакула каже: "Боже ти мій, яке світло! У нас вдень не
буває так ясно ". Палац тут просто казковий. Усі речі в ньому дивовижні: і
сходи, і картина, і навіть замки. Люди в палаці теж казкові: все в атласних
сукнях або золотих мундирах. Вакула бачить один блиск і більше нічого. У "Ночі перед
Різдвом "Петербург яскравий, сліпучий, приголомшуючий і неймовірний у
всім.
Зовсім іншим виглядає Петербург в комедії "Ревізор". Тут він вже набагато більш реальний. У ньому немає тієї казковості, яка присутня в "Ночі перед Різдвом", це вже практично справжнє місто, в якому чини і гроші вирішують все. В "Ревізорі" ми зустрічаємо дві розповіді про Петербурзі - Осика і Хлестакова. У першому випадку це розповідь про нормальний Петербурзі, який бачить слуга дрібного чиновника. Він не описує якийсь неймовірної розкоші, але говорить про реальні розвагах, доступних йому і його господаря: театри, які танцюють собаки і катання на візнику. Ну а що йому подобається найбільше, так це те, що всі люди розмовляють дуже ввічливо: "галантерейні,
чорт візьми, обходження! "Зовсім інший Петербург малює нам Хлєстаков. Це вже не
Петербург з купцями і танцюючими собаками, а Петербург з чиношанування і
неймовірною розкішшю. Це Петербург мрії дрібного чиновника, який хоче
стати генералом і пожити на широку ногу. Якщо спочатку він просто привласнює собі чин
вище, то в кінці його розповіді він вже практично фельдмаршал, і його перебільшення
досягають воістину неймовірних масштабів: суп, який приїхав на човні з Парижа,
семісотрублевий кавун. Загалом, Петербург у мріях Хлестакова - це місто, де в нього
багато грошей і високий чин, тому він живе в розкоші і всі його бояться і шанують.
Дуб считается одним из самых красивых деревьев, к нему относятся с почтением и любовью. Дуб обыкновенный, или черешчатый, растёт в европейской части России.
Дуб - громадное дерево, до 40 м высотой, с толстым стволом и извилистыми крепкими сучьями, образующими широкий шатёр листвы. Дубы очень любят свет, и их побеги меняют направление роста несколько раз в сезон - в зависимости от освещения. Ветви у старых дубов имеют причудливые изгибы.
Дуб может прожить очень долго. Срубят его, а от пня потянется к свету молодая поросль - толстые побеги с очень крупными листьями. Крупные они потому, что вся влага, которую выкачивают из земли мощные корни, поит теперь только их.
Дуб боится морозов. Молодые листья и стебли весной погибают при заморозках. Чтобы уберечься от этой беды, дуб начинает зеленеть поздно, чуть ли не позднее всех деревьев. От весны всего можно ждать, в том числе поздних заморозков.
Могучему дубу в юном возрасте необходим заботливый уход. Всходы дуба не выносят ни холода, ни ярких лучей солнца, ни сильного ветра. На открытом месте они гибнут. Но в зарослях выживают, растут.
Подросший дубок крепкими веточками раздвигает кроны соседей. Сверху же, как в оконце, льются солнечные лучи и дождь. Когда окрепнет в этих условиях молодой дуб, он быстро перерастает остальные деревья. Для него уже не страшны ни солнце, ни мороз, ни буря.
Жёлуди, как всякие плоды, появляются на месте цветков, растут и формируются в начале августа. Жёлудь изумителен по виду: продолговатая форма, «отполированность», защитный коричневатый цвет - вот отличительные характеристики этого плода. Жёлуди очень питательны, но дубильные вещества придают им вяжущий, горьковатый вкус. Если же удалить эти вещества, то из желудей получится питательный продукт, из которого можно делать кашу, лепёшки и даже торты.
Древесина дуба особенно прочна, и дубовые брёвна, попав в воду, не гниют, а становятся чёрными и ещё более крепкими.
Відповідь:
ПояМикола Васильович Гоголь зробив неоціненний вплив на російську літературу. Він показав російському читачеві не лише свою рідну Україну, але і Петербург, і життя маленьких повітових міст. І скрізь він описував не тільки богемних поміщиків і чиновників, а й життя простих "маленьких" людей. При цьому він намагався перемогти зло в людях, "вилікувати" їх від пороків, використовуючи для цього найсильніша зброя і ліки - його сміх. Гоголем захоплювалися багато, але були також люди, що лають його твори, але ніхто так до кінця і не зрозумів тієї незвичайної таємниці його душі, якою наповнені його твори.
Значну частину свого життя Гоголь провів у Петербурзі. Це не могло не відбитися на його творах. У дуже багатьох з них присутній образ Петербурга. Гоголь
написав навіть цілий цикл петербурзьких повістей. І скрізь це таємничий чарівне місто, повний всякої чортівні. Тут легко оживають будинку та речі, люди ходять
і розмовляють самі з собою, а звичайний ніс може запросто втекти від
свого господаря і роз'їжджати по місту в екіпажі, немов чиновник. Володимир Набоков
писав: "Головне місто Росії був збудований геніальним деспотом на болоті і на кістках
рабів, гниючих в цьому болоті: тут-то і корінь його дивацтва - і його початковий порок ". Петербург у Гоголя - це нереальне, піклування царство чинів і речей, царство розкоші і влади, де "маленькі люди" зникають безслідно, не залишаючи про себе
ніякої пам'яті.
Одним з перших творів Гоголя, в яких присутній образ Петербурга, є повість "Ніч перед Різдвом", що увійшла до циклу "Вечори на хуторі біля Диканьки". Тут ми бачимо Петербург очима Вакули, немов у пекло прилетів сюди на межі. Петербург представляється нам чимось неймовірним. Вакула просто приголомшений його сяйвом і грюкотом. Гоголь показує Петербург через звуки і світло. Стукіт копит, звук коліс, тремтіння мостів, свист снігу, крики візників, політ карет і саней - просто неймовірне мерехтіння і суєта. У цьому казковому світі Вакулі здається, що оживають навіть вдома і дивляться на нього з усіх сторін. Можливо, схожі враження відчував і сам Гоголь, коли вперше приїхав до Петербурга. Про надзвичайно яскравому світлі,
який виходив від ліхтарів, Вакула каже: "Боже ти мій, яке світло! У нас вдень не
буває так ясно ". Палац тут просто казковий. Усі речі в ньому дивовижні: і
сходи, і картина, і навіть замки. Люди в палаці теж казкові: все в атласних
сукнях або золотих мундирах. Вакула бачить один блиск і більше нічого. У "Ночі перед
Різдвом "Петербург яскравий, сліпучий, приголомшуючий і неймовірний у
всім.
Зовсім іншим виглядає Петербург в комедії "Ревізор". Тут він вже набагато більш реальний. У ньому немає тієї казковості, яка присутня в "Ночі перед Різдвом", це вже практично справжнє місто, в якому чини і гроші вирішують все. В "Ревізорі" ми зустрічаємо дві розповіді про Петербурзі - Осика і Хлестакова. У першому випадку це розповідь про нормальний Петербурзі, який бачить слуга дрібного чиновника. Він не описує якийсь неймовірної розкоші, але говорить про реальні розвагах, доступних йому і його господаря: театри, які танцюють собаки і катання на візнику. Ну а що йому подобається найбільше, так це те, що всі люди розмовляють дуже ввічливо: "галантерейні,
чорт візьми, обходження! "Зовсім інший Петербург малює нам Хлєстаков. Це вже не
Петербург з купцями і танцюючими собаками, а Петербург з чиношанування і
неймовірною розкішшю. Це Петербург мрії дрібного чиновника, який хоче
стати генералом і пожити на широку ногу. Якщо спочатку він просто привласнює собі чин
вище, то в кінці його розповіді він вже практично фельдмаршал, і його перебільшення
досягають воістину неймовірних масштабів: суп, який приїхав на човні з Парижа,
семісотрублевий кавун. Загалом, Петербург у мріях Хлестакова - це місто, де в нього
багато грошей і високий чин, тому він живе в розкоші і всі його бояться і шанують.