Роман Вальтера Скотта “Айвенго” мені зовсім не хотілось читати. Але як тільки я познайомилась з його головним героєм, ім’ям якого і названо роман, я одразу вирішила прочитати цю історію! Айвенго – ідеальний герой, ідеальний лицар, ідеальний друг і коханий. Про його ідеальність свідчать чимало факторів, окрім опису його зовнішності, маємо ще думки про нього інших персонажів і подвиги самого Айвенго. Пропоную переконатись в тому, що Айвенго – ідеальний герой Середньовічної Англії.
Перша причина його ідеальності – зовнішність героя. Автор описує його як молодого юнака 25 років, з засмаглим на сонці обличчям і густими короткими білявими кучерями. Він був не надто високий – трохи вищий від середнього зросту, доволі стрункий. Молодий вродливий юнак – чим не підкорювач жіночих сердець?
Друга причина його ідеальності – риси характеру лицаря. До них належать: чесність, справедливість, мужність, щирість, доброта, вірність своїм ідеалам, любов до вітчизни, вірність прекрасній дамі. Всі ці риси виявляються впродовж роману. Вірність своєму королю Річарду Левине Серце, кохання до леді Ровени, товариське піклування про Ребекку та багато інших випадків, коли Айвенго проявляє себе якнайкраще.
Третя причина – ставлення до нього інших персонажів твору. Звичайно, не всі його люблять, але так чи інакше захоплюються його лицарською честю, мужністю, відвагою. Леді Ровена і Ребекка вбачають в ньому ідеал чоловіка, гідного, чесного, готового взяти на себе відповідальність за долю своєї коханої. Король Річард Левове Серце бачить у своєму зброєносці відважного і вірного товариша, який не пошкодує сил і снаги для своєї держави і свого короля. Принц Джон і Де Брасі, хоч і не люблять Айвенго, але визнають в ньому рівного суперника.
Отже, переконуємось, що автор зумів створити Айвенго ідеальним героєм свого часу і цього ніяк не можна заперечити.
В своих коротких юмористических рассказах А.П. Чехов умел подсмотреть в жизни обывателя моменты, которые вызывали негодование и смешили при этом читателя до слез.
Так смешат родители, подглядывающие за «клюющим» женихом и готовящие образ, чтоб не сорвался. В этот же момент мать невесты лицемерно причитает, что «отнимаете единственное сокровище», хотя больше всего на свете мечтает пристроить повзрослевшую дочь.
Смешит и поведение «жениха». Равняясь в почерке с самим Некрасовым, он думает, что одарить женщину стихами, ничуть не хуже, чем известный поэт. Беседуя с дамой о любви и поэзии, он готов довести ее до «очумения» стихами, выпучивает глаза, пугается, что его окрутили, когда входят родители.
Невеста манерна и жеманна. Она частенько поглядывает на себя в зеркало, требует стихов, мечтает о замужестве с известным человеком.
Грустен и тот факт, что будучи учителем каллиграфии, Щупкин считает главным не красивый почерк, а дисциплину в классе. Он хвастается возможностью применять мелкое насилие.
Закономерен и финал «Неудачи», это смех сквозь слезы. В этой паре нет любви, оттого и срывается благословение. Торопясь, мать ухватила вместо образа портрет писателя, и кавалер, уже считавший свою жизнь законченной, сбежал.
Роман Вальтера Скотта “Айвенго” мені зовсім не хотілось читати. Але як тільки я познайомилась з його головним героєм, ім’ям якого і названо роман, я одразу вирішила прочитати цю історію! Айвенго – ідеальний герой, ідеальний лицар, ідеальний друг і коханий. Про його ідеальність свідчать чимало факторів, окрім опису його зовнішності, маємо ще думки про нього інших персонажів і подвиги самого Айвенго. Пропоную переконатись в тому, що Айвенго – ідеальний герой Середньовічної Англії.
Перша причина його ідеальності – зовнішність героя. Автор описує його як молодого юнака 25 років, з засмаглим на сонці обличчям і густими короткими білявими кучерями. Він був не надто високий – трохи вищий від середнього зросту, доволі стрункий. Молодий вродливий юнак – чим не підкорювач жіночих сердець?
Друга причина його ідеальності – риси характеру лицаря. До них належать: чесність, справедливість, мужність, щирість, доброта, вірність своїм ідеалам, любов до вітчизни, вірність прекрасній дамі. Всі ці риси виявляються впродовж роману. Вірність своєму королю Річарду Левине Серце, кохання до леді Ровени, товариське піклування про Ребекку та багато інших випадків, коли Айвенго проявляє себе якнайкраще.
Третя причина – ставлення до нього інших персонажів твору. Звичайно, не всі його люблять, але так чи інакше захоплюються його лицарською честю, мужністю, відвагою. Леді Ровена і Ребекка вбачають в ньому ідеал чоловіка, гідного, чесного, готового взяти на себе відповідальність за долю своєї коханої. Король Річард Левове Серце бачить у своєму зброєносці відважного і вірного товариша, який не пошкодує сил і снаги для своєї держави і свого короля. Принц Джон і Де Брасі, хоч і не люблять Айвенго, але визнають в ньому рівного суперника.
Отже, переконуємось, що автор зумів створити Айвенго ідеальним героєм свого часу і цього ніяк не можна заперечити.
(Джерело:https://dovidka.biz.ua/chomu-aivenho-idealnyi-heroi-serednovichnoi-anhlii
В своих коротких юмористических рассказах А.П. Чехов умел подсмотреть в жизни обывателя моменты, которые вызывали негодование и смешили при этом читателя до слез.
Так смешат родители, подглядывающие за «клюющим» женихом и готовящие образ, чтоб не сорвался. В этот же момент мать невесты лицемерно причитает, что «отнимаете единственное сокровище», хотя больше всего на свете мечтает пристроить повзрослевшую дочь.
Смешит и поведение «жениха». Равняясь в почерке с самим Некрасовым, он думает, что одарить женщину стихами, ничуть не хуже, чем известный поэт. Беседуя с дамой о любви и поэзии, он готов довести ее до «очумения» стихами, выпучивает глаза, пугается, что его окрутили, когда входят родители.
Невеста манерна и жеманна. Она частенько поглядывает на себя в зеркало, требует стихов, мечтает о замужестве с известным человеком.
Грустен и тот факт, что будучи учителем каллиграфии, Щупкин считает главным не красивый почерк, а дисциплину в классе. Он хвастается возможностью применять мелкое насилие.
Закономерен и финал «Неудачи», это смех сквозь слезы. В этой паре нет любви, оттого и срывается благословение. Торопясь, мать ухватила вместо образа портрет писателя, и кавалер, уже считавший свою жизнь законченной, сбежал.
Объяснение: