Наша рідна Україна завжди була ласим шматочком для загарбників, причому як з сусідніх країн, так і з більш віддалених земель. Українські землі постійно потрапляли під чиюсь залежність, а після підписання Переяславської угоди 1654 року її взагалі було поділено надвоє. Одна частина нашої батьківщини, лівобережна Україна, перейшла під протекторат царської Росії, а інша, правобережна, стала підпорядкованою панській Польщі. Незважаючи на постійне пригнічення українського народу іноземними загарбниками серед наших предків завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до збереження української державності і до об’єднання історичних земель. Довгий час ці прагнення залишалися тільки в мріях. Петро Куліш став одним із перших представників української літератури, який у своїх творах торкнувся теми соборності і незалежності України, висвітивши тему козацьких часів, часів, коли прогресивні представники українського народу перенесли свої зусилля із політичної, національної і релігійної боротьби на внутрішню боротьбу в країні. Це дало прекрасну можливість побачити природу козацьких війн і головні причини національної трагедії та причини національного розбрату у зовсім іншому світлі.
У романі П. Куліша «Чорна рада» яскраво висвітлені представники різних поглядів на соборність та незалежність України. Наприклад, в образі Сомка автор відобразив своє бачення ідеального гетьмана, освіченої, талановитої, розумної людини, здатної сильною рукою об’єднати всі історичні землі України в єдину самостійну державу, яка б стала рівною у сім’ї інших європейських держав. На думку цього героя роману в країні треба було утвердити старшинське панування, встановити мир між класами, тримати в покорі голоту, піднести в країні освіту і культуру. Але влада ніколи не дається до рук просто так. Для того, щоб її отримати і утримати, потрібні неабияка дипломатія, хитрість, а особливо – вміння згуртувати навколо себе тих, хто підтримав би ці прагнення, а крім того, подумати про шляхи полегшення становища українського трудового народу і встановлення хоча б основних елементів соціальної і суспільної справедливості. Цього всього у славного наказного гетьмана Сомка, на жаль, не було, адже його зрадили навіть три найближчих до нього полковника, в яких гетьман був упевнений, як в самому собі. Сомка програв у боротьбі за владу і краще життя України, поплатившись за це своїм життям.
Віддає своє життя і інший герой роману «Чорна рада», ще один палкий прихильник соборності країни і об’єднання розрізнених земель України, утвердження міцної гетьманської влади і встановлення автономної республіки полковник Шрам. Але його патріотизм, на відміну від гетьмана Сомка, дивним чином поєднувався з негідним ставленням до запорожців та «черні», а це, в свою чергу – з прагненням до класової згоди. Та про яку згоду може йти мова, якщо трудовий народ після воїн та виборів не отримає нічого, крім нового тиску влади, на цей раз – з боку старшин?
А ось Івану Брюховецькому вдалося привернути до себе усіх тих, на кого він міг опертися у боротьбі за гетьманство – і простий народ, і запорожців, і навіть російських бояр. Запорожців Брюховецький підкупив викраденим з гетьманської скарбниці сріблом, простим з ними поводженням і підтриманням козацьких традицій. Українському народові майбутній гетьман пообіцяв полегшення становища, різні пільги і поширення прав. А російським боярам спритний політик просто запросто дав хабара. Мети своєї Іван Брюховецький досяг і став гетьманом, але влади він досягнув не для втілення ідеї соборності і незалежності України, а заради власного збагачення і звеличення.
Як то часто бувало раніше і як то часто буває зараз, простий народ виявився занадто довірливими до обіцянок претендента на гетьманську булаву і представника російського царського уряду. Як виявилось пізніше, ніяких послаблень українцям і ніякого з’єднання не відбулося. Навпаки, в епоху Івана Брюховецького посилився тиск північних сусідів, кривавий розбрат і гніт підневільного народу, що втратив всі права, які були здобуті у багаторічній боротьбі українців проти польської шляхти.
Отже, як ми бачимо, талановитий український письменник П. Куліш у своєму романі «Чорна рада» в достатньо яскравій формі довів і своїм сучасникам, і нащадкам, що ідея незалежності і соборності України існувала зі стародавніх часів, але не була і не могла бути здійснена через неправильний політичний і суспільний вибір союзників і політичних діячів, через роз’єднаність українського народу та його надмірну довірливість.
Очень понравился рассказ "Валенки". Как же тяжело жилось в деревне, особенно в войну, голодно, холодно и страшно, а тут девчонка, 14 лет, валенки посушить положила, да и сгорели они у печки. С обувкой тогда было очень трудно. Выручил конюх от суда, смастерил обувку время, Дарья на валенки новые своим трудом заработала, но как память хранила старенькие валеночки. Вот какая жизнь была. Молодому поколению хочется пожелать уважать труд других людей, да с поклоном к старшему поколению относиться, не сквернословить и радоваться мирному небу над головой.
У романі П. Куліша «Чорна рада» яскраво висвітлені представники різних поглядів на соборність та незалежність України. Наприклад, в образі Сомка автор відобразив своє бачення ідеального гетьмана, освіченої, талановитої, розумної людини, здатної сильною рукою об’єднати всі історичні землі України в єдину самостійну державу, яка б стала рівною у сім’ї інших європейських держав. На думку цього героя роману в країні треба було утвердити старшинське панування, встановити мир між класами, тримати в покорі голоту, піднести в країні освіту і культуру. Але влада ніколи не дається до рук просто так. Для того, щоб її отримати і утримати, потрібні неабияка дипломатія, хитрість, а особливо – вміння згуртувати навколо себе тих, хто підтримав би ці прагнення, а крім того, подумати про шляхи полегшення становища українського трудового народу і встановлення хоча б основних елементів соціальної і суспільної справедливості. Цього всього у славного наказного гетьмана Сомка, на жаль, не було, адже його зрадили навіть три найближчих до нього полковника, в яких гетьман був упевнений, як в самому собі. Сомка програв у боротьбі за владу і краще життя України, поплатившись за це своїм життям.
Віддає своє життя і інший герой роману «Чорна рада», ще один палкий прихильник соборності країни і об’єднання розрізнених земель України, утвердження міцної гетьманської влади і встановлення автономної республіки полковник Шрам. Але його патріотизм, на відміну від гетьмана Сомка, дивним чином поєднувався з негідним ставленням до запорожців та «черні», а це, в свою чергу – з прагненням до класової згоди. Та про яку згоду може йти мова, якщо трудовий народ після воїн та виборів не отримає нічого, крім нового тиску влади, на цей раз – з боку старшин?
А ось Івану Брюховецькому вдалося привернути до себе усіх тих, на кого він міг опертися у боротьбі за гетьманство – і простий народ, і запорожців, і навіть російських бояр. Запорожців Брюховецький підкупив викраденим з гетьманської скарбниці сріблом, простим з ними поводженням і підтриманням козацьких традицій. Українському народові майбутній гетьман пообіцяв полегшення становища, різні пільги і поширення прав. А російським боярам спритний політик просто запросто дав хабара. Мети своєї Іван Брюховецький досяг і став гетьманом, але влади він досягнув не для втілення ідеї соборності і незалежності України, а заради власного збагачення і звеличення.
Як то часто бувало раніше і як то часто буває зараз, простий народ виявився занадто довірливими до обіцянок претендента на гетьманську булаву і представника російського царського уряду. Як виявилось пізніше, ніяких послаблень українцям і ніякого з’єднання не відбулося. Навпаки, в епоху Івана Брюховецького посилився тиск північних сусідів, кривавий розбрат і гніт підневільного народу, що втратив всі права, які були здобуті у багаторічній боротьбі українців проти польської шляхти.
Отже, як ми бачимо, талановитий український письменник П. Куліш у своєму романі «Чорна рада» в достатньо яскравій формі довів і своїм сучасникам, і нащадкам, що ідея незалежності і соборності України існувала зі стародавніх часів, але не була і не могла бути здійснена через неправильний політичний і суспільний вибір союзників і політичних діячів, через роз’єднаність українського народу та його надмірну довірливість.
Очень понравился рассказ "Валенки". Как же тяжело жилось в деревне, особенно в войну, голодно, холодно и страшно, а тут девчонка, 14 лет, валенки посушить положила, да и сгорели они у печки. С обувкой тогда было очень трудно. Выручил конюх от суда, смастерил обувку время, Дарья на валенки новые своим трудом заработала, но как память хранила старенькие валеночки. Вот какая жизнь была. Молодому поколению хочется пожелать уважать труд других людей, да с поклоном к старшему поколению относиться, не сквернословить и радоваться мирному небу над головой.
Объяснение: