Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Крылов - первый по времени ученик А. Г. Венецианова, художник, с которого началась история Сафонковской школы. Венецианов встретил Крылова в Теребенском монастыре Тверской губернии, где тот на положении подмастерья расписывал иконостас с артелью калязинских иконописцев. По совету Венецианова Крылов начал рисовать с натуры и писать портреты. В 1825 году он приехал в Петербург, поселился у Венецианова как его ученик и одновременно стал посещать рисовальные классы Академии художеств.
Картин Никифора Крылова известно очень мало, «Русская зима» — наиболее значительная из них. В документах Общества поощрения художников, покровительством которого пользовался Крылов, сохранились сведения об истории написания этого пейзажа. Когда у молодого художника возникло намерение исполнить с натуры зимний вид, нашлись меценаты, готовые ему в этом. По выборе Крыловым места около Тосны ему выстроили там целую мастерскую, «дав художнику и содержание во все время его занятий». В течение месяца картина была закончена, и после появления ее на выставке Академии художеств в 1827 произвела на зрителей сильное впечатление.
Работая над пейзажем, Крылов оставался верен принципу, внушенному ему Венециановым, «ничего не изображать иначе чем в натуре является и повиноваться ей одной». Художник писал ландшафт с высокого берега, и это позволило ему представить широкую панораму местности. С косогора дорога спускается в пойму реки Тосны с берегами, поросшими кустарником, вдали видна темная полоса густого хвойного леса. Живописец тонко почувствовал состояние природы в зимний день. На снегу лежат голубоватые тени, небо покрыто облаками, предметы четко вырисовываются на фойе снега. Пейзаж оживляют фигуры людей, занятых повседневными делами: здесь и две женщины, встретившиеся на пути к проруби, где полощут белье, и статная крестьянка с деревянными ведрами на коромысле, и молодой крестьянин, ведущий под уздцы лошадь. Зоркость натурного наблюдения сочетается у Крылова с поэтичностью общего настроения, одушевляющего пейзаж.
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Картин Никифора Крылова известно очень мало, «Русская зима» — наиболее значительная из них. В документах Общества поощрения художников, покровительством которого пользовался Крылов, сохранились сведения об истории написания этого пейзажа. Когда у молодого художника возникло намерение исполнить с натуры зимний вид, нашлись меценаты, готовые ему в этом. По выборе Крыловым места около Тосны ему выстроили там целую мастерскую, «дав художнику и содержание во все время его занятий». В течение месяца картина была закончена, и после появления ее на выставке Академии художеств в 1827 произвела на зрителей сильное впечатление.
Работая над пейзажем, Крылов оставался верен принципу, внушенному ему Венециановым, «ничего не изображать иначе чем в натуре является и повиноваться ей одной». Художник писал ландшафт с высокого берега, и это позволило ему представить широкую панораму местности. С косогора дорога спускается в пойму реки Тосны с берегами, поросшими кустарником, вдали видна темная полоса густого хвойного леса. Живописец тонко почувствовал состояние природы в зимний день. На снегу лежат голубоватые тени, небо покрыто облаками, предметы четко вырисовываются на фойе снега. Пейзаж оживляют фигуры людей, занятых повседневными делами: здесь и две женщины, встретившиеся на пути к проруби, где полощут белье, и статная крестьянка с деревянными ведрами на коромысле, и молодой крестьянин, ведущий под уздцы лошадь. Зоркость натурного наблюдения сочетается у Крылова с поэтичностью общего настроения, одушевляющего пейзаж.