К этому месту будет подвезено в пятилетку 1 000 000 вагонов строительных материалов.
Здесь будет гигант металлургии, угольный
гигант и город в сотни тысяч людей.

Из разговора.

По небу
   тучи бегают,
дождями
    сумрак сжат,
под старою
    телегою
рабочие лежат.
И слышит
    шепот гордый
вода
  и под
    и над:
«Через четыре
      года
здесь
   будет
    город-сад!»
Темно свинцовоночие,
и дождик
    толст, как жгут,
сидят
   в грязи
     рабочие,
сидят,
   лучину жгут.
Сливеют
    губы
     с холода,
но губы
    шепчут в лад:
«Через четыре
      года
здесь
   будет
    город-сад!»
Свела
    промозглость
        корчею —
неважный
     мокр
      уют,
сидят
   впотьмах
    рабочие,
подмокший
    хлеб
     жуют.
Но шепот
    громче голода —
он кроет
     капель
      спад:
«Через четыре
       года
здесь
   будет
    город-сад!»
Здесь
   взрывы закудахтают
в разгон
   медвежьих банд,
и взроет
   недра
     шахтою
стоугольный
      «Гигант».
Здесь
   встанут
     стройки
       стенами.
Гудками,
     пар,
       сипи.
Мы
  в сотню солнц
      мартенами
воспламеним
      Сибирь.
Здесь дом
    дадут
      хороший нам
и ситный
      без пайка,
аж за Байкал
      отброшенная
попятится тайга».
Рос
  шепоток рабочего
над темью
      тучных стад,
а дальше
      неразборчиво,
лишь слышно —
      «город-сад».
Я знаю —
    город
     будет,
я знаю —
     саду
      цвесть,
когда
   такие люди
в стране
     в советской
       есть!
Вопрос:Как создаёт поэт образ будущего?Найдите строки показывающие перевес силы человеческого коллектива над стихией?​

Впоэме пушкина гетману дана беспощадно-резкая, уничтожающая характеристика, поразительная по своей одноплановости (что сам поэт объяснял верностью фактам) . мазепа предстает в поэме как человек абсолютно аморальный, бесчестный, мстительный, злобный, как вероломный лицемер, для которого нет ничего святого (он «не ведает святыни» , «не помнит благостыни») , человек, привыкший любой ценой добиваться поставленной цели. преступный соблазнитель своей юной крестницы марии, он предает публичной казни ее отца кочубея и — уже приговоренного к смерти — подвергает жестокой пытке, дабы выведать, где спрятал тот свои клады. столь же беспощадно изображена и политическая деятельность мазепы. его слова о свободе отчизны — откровенная политическая демагогия и прямая ложь: отпадение украины от россии означало бы ее зависимость от швеции и польши, на которых мазепа так рассчитывал. практическая подготовка заговора мазепы представлена в поэме как польская интрига, как отвратительный политический торг («торгуют царской головой, торгуют клятвами вассалов») . истинные мотивы деятельности мазепы — месть оскорбившему его петру, а главное — безудержное, ненасытное властолюбие («и скоро в смутах, в бранных спорах, быть может, трон воздвигну я») . весь этот нравственно-психологический комплекс (жажда власти, возвышения, личного самоутверждения при полнейшей неразборчивости в средствах) пушкин полагал типичным для новой знати вообще. ведь еще недавно — в отличие от богатого и знатного кочубея — мазепа был беден, безвестен, социально ничтожен («беден был и мал») . но дело не только в личных качествах м. само его выступление изображено в поэме как враждебное преобразованиям петра, всецело обращенное в прошлое, сродное бунту московских стрельцов. в «полтаве» «друзьям кровавой старины» противостоит родовитый и знатный кочубей, не побоявшийся сказать правду о заговоре мазепы. казнь кочубея представлена в «полтаве» как трагическая ошибка петра, но ошибка не случайная. петр поверил мазепе и не поверил кочубею, ибо в большей мере опирался на новую знать, а не на древнюю аристократию. и эта проблема переориентации верховной власти на союз со старинным дворянством, к которому поэт причислял и себя, была одной из важнейших для пушкина начиная со второй половины 1820-х гг. «полтава» была политическим уроком и укором новому царю, также совершившему трагическую ошибку, какой казалась пушкину расправа над декабристами.

    (1809-1849)              американський письменник, новеліст, поет, критик. на долю його випали нелегкі життєві випробування: народився в сім'ї бродячих акторів, рано втратив батьків, його взяла на виховання багата родина, але щастя було недовгим. характери нового батька і чужого сина не співпадали і зрештою едгар змушений був покинути забезпечену родину і поневірятися. з 1828 до 1831 року по друкується, видає три поетичні збірки, але успіху вони не мають. від голоду його рятує премія, якою його нагородили у конкурсі на краще оповідання. це був "рукопис, знайдений у пляшці". до 1840 року у едгара по вже два томи новел, 1845 року виходить збірка "ворон та інші вірші".              злидні, нещастя не полишають по, але в останні роки свого життя він творить поетичні шедеври: "дзвони", "аннабел лі" (1849). поезія в. по - це романтизм у поєднанні з символізмом. улюблена тема поета - природа, яка приховує найпотаємніші відтінки буття. звичайно, поет торкається і вічних тем - кохання і смерті. у по особливе розуміння кохання: почуття завжди платонічне, піднесене, жінка стає символічним образом чогось недосяжного і прекрасного. згадка про передчасно померлу кохану є у віршах і про кохання, і про смерть. відчутно звучать ці мотиви в поезіях "крук", "аннабел лі", "улялюм". науково-фантастичні новели едгара по - це дивовижний сплав комічного і трагічного, поєднання високої ерудиції з захопливим сюжетом. едгар по завоював славу письменника-інтелектуала. усього по написав 64 оповідання. найвідоміші з них: "падіння дому ашерів" (1839), "ділова людина" (1840), "золотий жук" (1843), "чорний кіт" (1843) та інші. по започаткував новий літературний жанр - детектив ("убивство на вулиці морг", "таємниця марі роже").                            образ головного героя в оповіданні е. по "золотий жук"              розповідь починається з деякої таємничості і неординарності в описі як головного героя, невдахи вільяма леграна, що втратив своє багатство, так і місцевості, де він проживав. протягом усієї оповіді автор тримає читача в напрузі, не розкриваючи особистості свого героя.              дійсно, на перший погляд, перед нами встає образ людини, що потерпіла життєве фіаско і втекла від суспільного презирства на безлюдний острів. більш того, реакція леграна на "золотого" жука, знайденого ним для колекції, свідчить про дивацтво цієї людини, що межує з божевіллям. із самого початку, як автор, що веде оповідання від першої особи, так і негр на ім'я юпітер, позаочі вважали "масу білла" не зовсім нормальною людиною, проявляючи, однак, при цьому максимум терпіння і поваги до нещасливого потомственого гугенота. автор так описує цю загадкову людину: "багато що в характері самітника вселяло цікавість і повагу. я побачив, що він добре освічений і наділений незвичайними здібностями, але разом з тим він заражений мізантропією і страждає від хворобливого стану розуму, поринаючи поперемінно то у захват, то в похмурість".              критичність ситуації зростає в той момент, коли автор одержує листа від леграна з запрошенням прийти до нього у важливій справі, і чує тривожні відгуки юпітера про свого пана. події, що відбуваються після цього, остаточно переконують оповідача у тому, що його друг одержимий манією скарбошукацтва. "подібні манії можуть легко підштовхнути до божевілля нестійкий розум, особливо якщо вони знаходять собі поживу в таємних прагненнях душі", - вважав тоді автор оповідання. тільки занепокоєння за свого друга спонукає автора разом з юпітером леграна в пошуках скарбів. потім дії леграна, що на перший погляд межують з божевіллям, змушують супутників зупиняти його й умовляти повернутися додому, однак надзвичайна твердість і завзятість вільяма стали цьому перешкодою.              однак, після того, як коштовності, в існування яких так твердо вірив легран, нарешті були знайдені, перед читачем зненацька розкривається сила і багатство характеру героя твору едгара по. коли легран крок за кроком описує шлях, який привів його до успіху, ми, бачимо чітку послідовність у розшифровуванні піратського послання і пошукові орієнтирів, зазначених у ньому. тут можна побачити непохитну волю до успіху, яка була помилково прийнята за одержимість. крім того, вражає терпіння, виявлене леграном стосовно свого "здорового", скептично налаштованого і надмірно самовпевненого друга. наступні рядки розповіді дозволяють розкрити в особистості вільяма також витончене почуття гумору, виражене м'якою іронією на адресу автора, коли той запитав про роль жука в пошуках скарбу: "ваші натяки на те, що я не в собі, розсердили мене, і я вирішив відплатити вам маленькою містифікацією в моєму смаку".