Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Ґротеск – художній засіб, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, переплетінні реального з фантастичним*.
Ґротесковою є сцена “генерального мордобитія” в поемі “Сон”:
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а-а-а…»
Сарказм – глузування над людиною, державою, діяльністю організацій, що ґрунтується на почутті переваги мовця над тим, про що він говорить. Буває їдким, викривальним, гірким. Сарказм близький до іронії*.
В использовании эпитетов Карамзин идёт преимущественно двумя путями. Один ряд эпитетов должен оценить внутреннюю, «психологическую» сторону предмета, они характерное явление в системе изобразительных средств писателей-сентименталистов. В повести встречаются «вершины нежных гор», «любезный призрак», «сладкие грёзы», у боярина Матвея «чистая рука и чистое сердце», Наталья становится «пасмурнее». Любопытно, что Карамзин одни и те же эпитеты прилагает к различным предметам и понятиям: «Жестокий! (думала она). Жестокий!» – этот эпитет относится к Алексею, а несколько строчек спустя Карамзин называет мороз «жестоким». Другим рядом эпитетов Карамзин пользуется для того, чтобы оживить создаваемые им предметы, картины, воздействовать на зрительное восприятие читателя, «заставить заблистать, загореться, засиять описываемые им предметы. Так создаётся им декоративная живопись. Кроме эпитетов указанных видов, у Карамзина можно отметить ещё одну разновидность эпитетов, которая встречается значительно реже. Через этот «ряд» эпитетов Карамзин передаёт впечатления, воспринимаемые как бы со слуховой стороны, когда какое-либо качество по производимой им экспрессии может быть приравнено к понятиям, воспринимаемым на слух. «Луна спустилась …, и серебряным кольцом брякнули в боярские ворота.»; Здесь отчётливо слышится звон серебра, – в этом и заключается основная функция эпитета «серебряный», а не в указании, из какого материала было сделано кольцо
Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Ґротеск – художній засіб, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, переплетінні реального з фантастичним*.
Ґротесковою є сцена “генерального мордобитія” в поемі “Сон”:
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а-а-а…»
Сарказм – глузування над людиною, державою, діяльністю організацій, що ґрунтується на почутті переваги мовця над тим, про що він говорить. Буває їдким, викривальним, гірким. Сарказм близький до іронії*.
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима!
А тюрм, а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
Объяснение:
Другим рядом эпитетов Карамзин пользуется для того, чтобы оживить создаваемые им предметы, картины, воздействовать на зрительное восприятие читателя, «заставить заблистать, загореться, засиять описываемые им предметы. Так создаётся им декоративная живопись.
Кроме эпитетов указанных видов, у Карамзина можно отметить ещё одну разновидность эпитетов, которая встречается значительно реже. Через этот «ряд» эпитетов Карамзин передаёт впечатления, воспринимаемые как бы со слуховой стороны, когда какое-либо качество по производимой им экспрессии может быть приравнено к понятиям, воспринимаемым на слух. «Луна спустилась …, и серебряным кольцом брякнули в боярские ворота.»; Здесь отчётливо слышится звон серебра, – в этом и заключается основная функция эпитета «серебряный», а не в указании, из какого материала было сделано кольцо