Художні засоби в поемі символи сили й добра да 50 чом так рано лягла, буй – романе, неспокійна твоя голова? сльози впали на личенько анни, п’ять – данилку, василькові – два. чи такими були її мрії, як тоненька, мов срібна струна, поспішала сюди з візантії для волинського князя жона? а сьогодні у ніченьку темну, наче бідні скитальці, вони володимир лишають таємно через отвір міської стіни. раз у раз дві голівки шовкові до грудей притуляє, сумна. сподіватися марно любові і від ляха, і від угрина. не журись, ще засвітяться радо в материнських очах промінці, ще повернеться батьківська влада: київ, галич, волинь – всі кінці. і не встоять татари зухвалі перед натиском княжих мечів. ще запишуть братів у скрижалі – будівничих, наук сіячів. пам’ятатимуть в кожній оселі їх, як символи сили й добра. іть, сини, на чужинській постелі, ще для вас не настала пора. ιι зморшка перерізала, в стулених устах завмерла сила. боже, скільки клопотів лягло на державу голову данила! в погляді крізь замкове вікно радість переплетена і туга. наче меч упав на полотно, між гаїв квітучих – срібна луга. тричі славний галич здобував, для усіх став прикладом відваги, а невдовзі в різнобарв’я трав подали литовці і ятвяги. пам’ятає мій народ чи ні, як ламались об кольчуги стріли? переміг він у дрогочині хрестоносців військо знавісніле. пролягли від міста й до села князю доброму пошана й слава, храмами, науками цвіла вся волинсько-галицька держава. раптом де й взялася татарва і батий, неначе ангел смерті. не одна злетіла голова, і міста, і люди в порох стерті. але й цю навалу він здолав, відродив державу із руїни. весь світ прославились діла істинного сина україни. ιιι пролітають літа над вкраїною сивим туманом, не багато – не мало, минуло їх вже вісімсот. та державу, збудовану в древності князем романом, пам’ятає завжди і шанує волинський народ. човен пам’яті знов історії хвилі, виринають забуті події, думки, імена. ми державу свою збудували, брати наші милі. дай же, боже, щоб в світі навік утвердилась вона. чи настане той час, щоб серця ми з’єднали і ніколи сльоза не торкала дитячих повік? дайте руки на поміч, романе, мстиславе, даниле, щоб сплелись крізь роки наші долі віднині й повіки. мій народе, ще буде життя нам барвінком стелиться, веселково постане над світом з роси і води. і хоч наш володимир, на жаль, вже давно не столиця, але містом найкращим залишиться він назавжди.