1) "Пісня про Роланда" була написана в Середньовіччі. На мою думку, образ Роланда в цьому творі є сучасним.
Роланд - ідеальний лицар, патріот, правдолюбець. Він сміливий і відважний у битвах із ворогом, але "бути сміливим - мало, бути розумним - повинен". Лише безстрашний лицар буде непохитно приймати свою смерть. Навіть тоді, коли герой-лицар вже спіймав останній подих, він буде думати про свою Батьківщину, про її подальшу долю.
Образ Роланда наділений позитивними рисами, але водночас і трагічними. Ця людина мала велику кількість дійсно хороших якостей, які були притаманні йому як людині і як воїну.
Навіть кінь Роланда Вільянтіф, його найкращий, найвірніший, найсміливіший друг, був героєм. Він допомагав Роландові в кожній битві, завжди виходив на поле бою, наче востаннє.
На мою думку, образ Роланда сьогодні є сучасним. Адже зараз іде війна на сході України, і там також борються за свою Батьківщину, за свою Україну. Справжні лицарі-герої кожного дня виходять на поле бою і дають відсіч противнику.
Отже, невідомий автор Середньовіччя неначе у воду дивився, писав про лицарський кодекс, честь, мужність наших захисників. Тому, на мою думку, образ Роланда у "Пісні про Роланда" є сучасним у нашому новому, кривавому, войовничому, лицарському, героїчному сьогоденні. А ще образ Роланда є вічним, допоки у світі є війни.
2) У поемі "Пісня про Роланда" головний герой (сам Роланд) постає в образі безстрашного, сміливого, відважного чоловіка, який закликає до справедливості.
Чи є зараз люди, подібні до Роланда? Я з упевненістю відповім: так, є! І навіть скажу, що цей образ можна назвати вічним. Шляхетними та доблесними можуть бути не лише лицарі, солдати та озброєні воїни. Ними можуть бути і звичайні люди. І такі люди справді існують. Так, і їх багато. Будемо називати їх лицарями нашого часу. Лицарі нашого часу воліють діяти на благо народу. Їм важлива не лише власна доля, а й доля людей. Проте справа в тому, що деякі лицарі нашого часу не можуть донести свої думки до основного потоку. Можливо, нам слід бути уважнішими один до одного?
Образ Роланда... Так, однозначно, сучасний і актуальний образ. Вічний образ...
3) Я гадаю, що образ Роланда є сучасним. Адже він уособлює в собі стійкість і військову доблесть. А основні його риси - патріотизм, вірність батьківщині та королю. І коли він стоїть перед вибором: обов'язок чи життя, - то військова звитяга переважає ціну власного життя й усього війська. Під час битви в Ронсенвалі, коли численність війська Марсилія значно перевищувала численність лицарів на боці Роланда, Олів'єр тричі просить Роланда засурмити в ріг Оліфант і покликати Карла на до Але барон тричі відмовляє, пояснюючи це тим, що так вони визнають свою слабкість, яка не гідна лицаря. На його думку, краще смерть у бою, ніж безчестя.
Вже давно пройшли часи лицарства, але зараз також є багато таких патріотів, які віддадуть життя за Батьківщину. На щастя, досі гідність і честь цінуються найвище.
4) Після прочитання французької епічної поеми "Пісня про Роланда" я замислилася над такими поняттями як відданість, патріотизм, чесність...
Патріотизм у загальному розумінні - це любов до батьківщини, бо для кожної людини у світі її рідний дім - найдорожчий і наймиліший серцю. Ось і французька поема відкриває перед нами сторінку лицарського життя й показує, хто такі лицарі і що для них значить обов'язок. Обов'язок лицаря - сміливо боротися до останньої хвилини за свого короля, за свою вітчизну. Боротися, зберігаючи твердість духу та вірність своїй країні, але в той же час не втрачаючи розуму, уміючи приймати правильні рішення. Минули століття, але образ Роланда - головного героя, виписаний з майстерністю: він хоробрий воїн, запальний, відчайдушний, цілком розраховує лише на власні сили, безмежно відданий імператорові, готовий на першу його вимогу пожертвувати життям. У відвазі не здатний розмірковувати, не любить просити до
Роланд був патріотом, правдолюбцем, сміливим і відважним у битвах з ворогом, але потрібно було бути ще й розумним. Тільки за таких умов можна перемогти, зберегти честь вітчизни. А це і є основним завданням лицаря. Герой розуміє, що переоцінив свої сили, прийнявши нерівний бій. І все-таки мужньо боровся до кінця. Безстрашний Роланд непохитно прийняв смерть і навіть вмираючи думав про свою країну.
На мою думку, образ лицаря Роланда є актуальним і нині. А хіба наші українські військові не патріоти своєї держави? Звісно, так! Вони, ризикуючи життям, відстоюють і захищають нашу батьківщину від ворога.
Отже, образ Роланда є сучасним, тому що багато людей нашої рідної неньки України готові відстоювати свою країну і віддавати свої життя за її свободу та незалежність.
В сказке «Повесть о том, как один мужик двух генералов прокормил» автор показывает двух генералов бес глупыми и высокомерными. «Служили генералы всю жизнь в какой то регистратуре; там родились, воспитались и состарились, следовательно, ничего не понимали» , «имели каждый свою кухарку и получали пенсию» . Оба генерала привыкли получать все в готовом виде, жили, ни о чем не заботясь. Они даже не могли понять, «что человеческая пища в первоначальном виде летает, плавает и на деревьях растет» , думали, «что булки в том самом виде родятся, как их утром к кофею подают» .
Генералы не нашли лучшего устроить свою жизнь на острове, кроме как найти мужика, который и «булок бы подал, и рябчиков бы наловил, и рыбы» . Мысль о том, что они на необитаемом острове, где нет никого, кроме них, им не в головы не приходила, так как они были уверены, если есть генералы, значит, должен быть и мужик. «Как нет мужика - мужик везде есть, стоит только поискать его! Наверное, он где нибудь спрятался, от работы отлынивает! » - так рассуждают генералы. После того как стали они сытыми и веселыми, появилась новая проблема: «вот они здесь на всем готовом живут, а в Петербурге между тем пенсии ихние все накапливаются и накапливаются» . Теперь, когда не надо больше заботиться о том, что поесть, где это достать, генералы размышляют о жизни, вспоминают, как им жилось на Подъяческой, читают «Московские ведомости» : «Сыщут нумер, усядутся под тенью, прочтут от доски до доски, как ели в Москве, ели в Туле, ели в Пензе, ели в Рязани - и ничего, не тошнит! » У них на острове все тот же привычный праздный образ жизни, к какому привыкли они дома.
Генералы считают, что мужик - здоровый детина - отлынивает от работы, так и норовит удрать, его постоянно ругают за тунеядство, лень. Но, несмотря на это, он доволен своей жизнью. Мужик ловок и сноровист до того, что даже варит суп в пригоршне. Все, что ему нужно для счастья, - рюмка водки да пятак серебра. «Веселись, мужичина! » Вскоре генералам стало скучно, захотелось вернуться домой, и опять они не сомневаются, что мужик сможет довезти их до Петербурга, что он позаботится обо всем лучшим образом. Они уверены в том, что должно быть именно так, а не иначе. Автор показывает горькую судьбу народа, привыкшего решать проблемы генералов, которые сами абсолютно бес считают совершенно естественным бездельничать, при этом помыкают другими, заставляют их работать на себя. Салтыков Щедрин в своих сказках показывает необходимость перемен в жизни, убежден в том, что назрел вопрос об отмене крепостного права. Он считал, что народ, который до сих пор устранялся от решения основных вопросов развития страны, должен наконец получить освобождение. Салтыков Щедрин надеется, что недалек тот час, когда народ пробудится и станет вершителем судеб страны.
1) "Пісня про Роланда" була написана в Середньовіччі. На мою думку, образ Роланда в цьому творі є сучасним.
Роланд - ідеальний лицар, патріот, правдолюбець. Він сміливий і відважний у битвах із ворогом, але "бути сміливим - мало, бути розумним - повинен". Лише безстрашний лицар буде непохитно приймати свою смерть. Навіть тоді, коли герой-лицар вже спіймав останній подих, він буде думати про свою Батьківщину, про її подальшу долю.
Образ Роланда наділений позитивними рисами, але водночас і трагічними. Ця людина мала велику кількість дійсно хороших якостей, які були притаманні йому як людині і як воїну.
Навіть кінь Роланда Вільянтіф, його найкращий, найвірніший, найсміливіший друг, був героєм. Він допомагав Роландові в кожній битві, завжди виходив на поле бою, наче востаннє.
На мою думку, образ Роланда сьогодні є сучасним. Адже зараз іде війна на сході України, і там також борються за свою Батьківщину, за свою Україну. Справжні лицарі-герої кожного дня виходять на поле бою і дають відсіч противнику.
Отже, невідомий автор Середньовіччя неначе у воду дивився, писав про лицарський кодекс, честь, мужність наших захисників. Тому, на мою думку, образ Роланда у "Пісні про Роланда" є сучасним у нашому новому, кривавому, войовничому, лицарському, героїчному сьогоденні. А ще образ Роланда є вічним, допоки у світі є війни.
2) У поемі "Пісня про Роланда" головний герой (сам Роланд) постає в образі безстрашного, сміливого, відважного чоловіка, який закликає до справедливості.
Чи є зараз люди, подібні до Роланда? Я з упевненістю відповім: так, є! І навіть скажу, що цей образ можна назвати вічним. Шляхетними та доблесними можуть бути не лише лицарі, солдати та озброєні воїни. Ними можуть бути і звичайні люди. І такі люди справді існують. Так, і їх багато. Будемо називати їх лицарями нашого часу. Лицарі нашого часу воліють діяти на благо народу. Їм важлива не лише власна доля, а й доля людей. Проте справа в тому, що деякі лицарі нашого часу не можуть донести свої думки до основного потоку. Можливо, нам слід бути уважнішими один до одного?
Образ Роланда... Так, однозначно, сучасний і актуальний образ. Вічний образ...
3) Я гадаю, що образ Роланда є сучасним. Адже він уособлює в собі стійкість і військову доблесть. А основні його риси - патріотизм, вірність батьківщині та королю. І коли він стоїть перед вибором: обов'язок чи життя, - то військова звитяга переважає ціну власного життя й усього війська. Під час битви в Ронсенвалі, коли численність війська Марсилія значно перевищувала численність лицарів на боці Роланда, Олів'єр тричі просить Роланда засурмити в ріг Оліфант і покликати Карла на до Але барон тричі відмовляє, пояснюючи це тим, що так вони визнають свою слабкість, яка не гідна лицаря. На його думку, краще смерть у бою, ніж безчестя.
Вже давно пройшли часи лицарства, але зараз також є багато таких патріотів, які віддадуть життя за Батьківщину. На щастя, досі гідність і честь цінуються найвище.
4) Після прочитання французької епічної поеми "Пісня про Роланда" я замислилася над такими поняттями як відданість, патріотизм, чесність...
Патріотизм у загальному розумінні - це любов до батьківщини, бо для кожної людини у світі її рідний дім - найдорожчий і наймиліший серцю. Ось і французька поема відкриває перед нами сторінку лицарського життя й показує, хто такі лицарі і що для них значить обов'язок. Обов'язок лицаря - сміливо боротися до останньої хвилини за свого короля, за свою вітчизну. Боротися, зберігаючи твердість духу та вірність своїй країні, але в той же час не втрачаючи розуму, уміючи приймати правильні рішення. Минули століття, але образ Роланда - головного героя, виписаний з майстерністю: він хоробрий воїн, запальний, відчайдушний, цілком розраховує лише на власні сили, безмежно відданий імператорові, готовий на першу його вимогу пожертвувати життям. У відвазі не здатний розмірковувати, не любить просити до
Роланд був патріотом, правдолюбцем, сміливим і відважним у битвах з ворогом, але потрібно було бути ще й розумним. Тільки за таких умов можна перемогти, зберегти честь вітчизни. А це і є основним завданням лицаря. Герой розуміє, що переоцінив свої сили, прийнявши нерівний бій. І все-таки мужньо боровся до кінця. Безстрашний Роланд непохитно прийняв смерть і навіть вмираючи думав про свою країну.
На мою думку, образ лицаря Роланда є актуальним і нині. А хіба наші українські військові не патріоти своєї держави? Звісно, так! Вони, ризикуючи життям, відстоюють і захищають нашу батьківщину від ворога.
Отже, образ Роланда є сучасним, тому що багато людей нашої рідної неньки України готові відстоювати свою країну і віддавати свої життя за її свободу та незалежність.
(Вот несколько тебе идей)
Объяснение:
В сказке «Повесть о том, как один мужик двух генералов прокормил» автор показывает двух генералов бес глупыми и высокомерными. «Служили генералы всю жизнь в какой то регистратуре; там родились, воспитались и состарились, следовательно, ничего не понимали» , «имели каждый свою кухарку и получали пенсию» . Оба генерала привыкли получать все в готовом виде, жили, ни о чем не заботясь. Они даже не могли понять, «что человеческая пища в первоначальном виде летает, плавает и на деревьях растет» , думали, «что булки в том самом виде родятся, как их утром к кофею подают» .
Генералы не нашли лучшего устроить свою жизнь на острове, кроме как найти мужика, который и «булок бы подал, и рябчиков бы наловил, и рыбы» . Мысль о том, что они на необитаемом острове, где нет никого, кроме них, им не в головы не приходила, так как они были уверены, если есть генералы, значит, должен быть и мужик. «Как нет мужика - мужик везде есть, стоит только поискать его! Наверное, он где нибудь спрятался, от работы отлынивает! » - так рассуждают генералы. После того как стали они сытыми и веселыми, появилась новая проблема: «вот они здесь на всем готовом живут, а в Петербурге между тем пенсии ихние все накапливаются и накапливаются» . Теперь, когда не надо больше заботиться о том, что поесть, где это достать, генералы размышляют о жизни, вспоминают, как им жилось на Подъяческой, читают «Московские ведомости» : «Сыщут нумер, усядутся под тенью, прочтут от доски до доски, как ели в Москве, ели в Туле, ели в Пензе, ели в Рязани - и ничего, не тошнит! » У них на острове все тот же привычный праздный образ жизни, к какому привыкли они дома.
Генералы считают, что мужик - здоровый детина - отлынивает от работы, так и норовит удрать, его постоянно ругают за тунеядство, лень. Но, несмотря на это, он доволен своей жизнью. Мужик ловок и сноровист до того, что даже варит суп в пригоршне. Все, что ему нужно для счастья, - рюмка водки да пятак серебра. «Веселись, мужичина! » Вскоре генералам стало скучно, захотелось вернуться домой, и опять они не сомневаются, что мужик сможет довезти их до Петербурга, что он позаботится обо всем лучшим образом. Они уверены в том, что должно быть именно так, а не иначе. Автор показывает горькую судьбу народа, привыкшего решать проблемы генералов, которые сами абсолютно бес считают совершенно естественным бездельничать, при этом помыкают другими, заставляют их работать на себя. Салтыков Щедрин в своих сказках показывает необходимость перемен в жизни, убежден в том, что назрел вопрос об отмене крепостного права. Он считал, что народ, который до сих пор устранялся от решения основных вопросов развития страны, должен наконец получить освобождение. Салтыков Щедрин надеется, что недалек тот час, когда народ пробудится и станет вершителем судеб страны.